Філіпп Демлінг
Протягом багатьох років Євангелічна церква в Нюрнбергзі підтримує євангелічно-лютеранську громаду у Харкові (Україна). Вже приблизно пів року 36-ти річний Пастор Павло Шварц з Харкова є єпископським візитатором Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України (НЄЛЦУ). Але в церкві відбуваються хвилювання, про які він розповів нам у розмові під час зустрічі у Нюрнбергзі.

Павло Шварц є єпископським візитатором Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України.

Пане Шварц, в жовтні 2018 вас було обрано новим єпископом НЄЛЦУ. Чи подобається Вам Ваша нова посада?

Шварц: Я б залюбки передав цю посаду іншому, тому що більш за все мені подобається бути просто пастором. Але річ не в тому, чи мені подобається ця посада. Після відсторонення Єпископа Машевські, декілька пасторів запропонували мою кандидатуру в якості його наступника. НЄЛЦУ мала пережити кризовий 2018 рік. Тому я не міг відмовитись.

Криза, про яку ви згадали, щільно пов’язана з Вашим попередником Серге Машевські, якого, поміж іншим, звинувачують в авторитарному керуванні та корупції. Чи підтримуєте Ви зараз із ним контакт?

Шварц: Насправді, ні. Однак в квітні я випадково зустрів його під час одного заходу в Києві. Він привітався зі мною, поводився так, ніби нічого не трапилось і сказав мені: «Давайте вирішимо наші питання мирним шляхом». Я відповів, що якщо в нього є пропозиції, нехай він викладе їх письмово. Цього він не побажав зробити. Він запропонував мені передати нам харківську ділянку із церковною будівлею та квартирою, якщо за це ми дамо йому спокій, а все майно НЄЛЦУ в Одеській області залишиться за ним. Це була не перша розмова такого роду. Він вже часто робив дивні пропозиції мені та НЄЛЦУ – наприклад, щоб я полишив посаду пастора та зайнявся замість цього іншими обов’язками в громаді. Він казав це серйозно та вважав це гарною пропозицією. Кожна зустріч і кожне листування з Машевські за останні два – два с половиною роки – це історія, про яку можна написали окремо.

Чим займається Серге Машевські тепер, після усунення з посади?

Шварц: Він досі вважає себе єпископом і частина громад знаходиться на його боці. Після Синоду в жовтні мене було зареєстровано керівником Управління НЄЛЦУ, але Машевські зареєстрував нове рішення та через суд заблокував перереєстрацію. Тому в очах української держави він все ще голова керівництва нашої церкви і має в своєму розпорядженні кошти НЄЛЦУ, нерухомість, автомобілі. Півроку тому він вирішив називати себе «Єпископом-Предстоятелем всієї України».

Наскільки це велика проблема для НЄЛЦУ, що Машевські досі має вплив та доступ до церковних коштів?

Шварц: Звичайно, це велика для нас проблема. Він не тільки не повертає нерухомість, але й погрожує всім громадам, які залишають його. Він поскаржився на членів Синоду, які обрали мене на посаду єпископа. Він доніс у Державну інспекцію з питань праці (установа, яка розслідує підозри стосовно порушення трудового права. Прим. редактора) на дві громади. В теперішній час вона перевіряє їх на предмет незаконної трудової діяльності та інших порушень.
Машевські намагається ускладнити нам життя всіма можливими способами. Але, слава Богу, ми дуже ефективно працюємо разом як Синод та захищаємо свої інтереси.
Ця боротьба є складною не лише юридично, але й морально. Машевські сказав одному члену громади: «Твоє хрещення вже не визнається». Він або його прибічники відсторонюють віруючих від Причастя. Ситуація в наших громадах була і без того напруженою вже багато років, а через цей конфлікт скоротилась кількість наших членів.

Яка кількість громад та членів НЄЛЦУ приблизно налічується на теперішній момент?

Шварц: Коли Машевські обрали на посаду єпископа, у нас офіціально налічувалось від 2 000 до 2 500 членів, зараз в кращому разі 1000 – враховуючи громади Машевські. Кількість громад на момент його обрання – 31. Після втрати громад в Криму їх кількість скоротилась до 23. З них 10 громад з загальною кількістю в 250 членів підтримують Машевські, а 13 громад і приблизно 750 членів знаходяться на нашому боці. Коли нас підтримувала Баварська євангелічно-лютеранська церква, в нас ще була фінансова стабільність. В наших проектах духовні питання завжди відігравали важливу роль, оскільки нам не вистачало духовних засад і ми мали перетворитись із німецької спілки в церковну громаду.

Чи має більшість членів НЄЛЦУ німецьке коріння?

Шварц: Тепер вже ні. Члени громади, які мають німецьке походження, поступово емігрували. І якщо хтось має німецьке коріння, це не означає, що він чи вона можуть розмовляти німецькою. В харківській громаді вільно розмовляти німецькою може одна жінка. 5-7 людей – певною мірою.

Чи важко такій маленькій церкві, як НЄЛЦУ, втриматись в такій державі, як Україна?

Шварц: Що стосується свободи віросповідання, в нас немає проблем. Тут хороші закони, я б не сказав, що ми відчуваємо якісь обмеження. Але ми не можемо «втримуватись», ми можемо лише розвиватись або вмерти. Загалом в Україні налічується більше мільйона протестантів. Перспективи для лютеран в країні також позитивні. Найголовніше, що ми вдосконалюємо нашу місію та духовність.

Скільки людей, як правило, приходять на Богослужіння?

Шварц: Колись їх було більше. В Харкові приблизно 70 членів громади. Рік тому на богослужіння приходило близько 35 людей, тобто половина з кількості членів. Зараз приходить від 25 до 30. Молодь пішла від нас. Багато з них поїхали вчитись до Німеччини та інші країни, а ми повинні починати нашу роботу з молоддю з самого початку.

Чому Ви захотіли стати пастором?

Шварц: Це був довгий та складний процес. Моя мати – німкеня з Сибіру, приєдналась до НЄЛЦУ на початку 90х. Таким чином, ще змалку моє життя було пов’язане з лютеранською церквою. Моя бабуся, напроти, була свідком Ієгови. Вона сприяла тому, щоб я був відкритий до духовності. Лише в 20 років я пройшов конфірмацію. Відслуживши в армії, я вперше потрапив на релігійні семінари і працював в міжнародному християнському таборі «Глорія». В певний момент я отримав пропозицію поїхати до Польщі вчитись в біблійній школі. Там відбулось моє інтенсивне знайомство з Біблією і я пережив своє духовне пробудження. Підчас навчання в біблійній школі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Після цього в мене з’явилось бажання стати пастором. П’ять років я вивчав богослів’я у Варшаві, після чого повернувся в Україну. Мені подобається бути пастором, вести Богослужіння, працювати та спілкуватись з людьми. Я вдячний за це Богові.

Філіпп Демлинг
Кореспондент «Sonntagsblatt»