Ялинка (або її вічнозелений замінник) – це вже традиційний символ зимових свят. Однак, серед християн-протестантів України та інших колишніх республік СРСР, ялинка і далі викликає суперечки та дискусії на рахунок її символіки.

Яких тільки дивних історій та легенд не зустрінеш в дискусіях про ялинку серед протестантів (і не тільки протестантів). Так наприклад від “борців з ялинками” можна почути міфічну і “древню” історію про те, як друїди прикрашали нутрощами людей ялинки для своїх, якихось ритуалів. Протестантські “захисники ялинок” натомість часто розповідають легендарну історію про те, як великий реформатор Мартін Лютер розпочав ялинкову традицію. Звичайно, як часто буває з легендами, міфами та просто фантазіями вони мало мають спільного з реальністю.

Перша легенда, відносно друїдів та їх дивних звичаїв, ймовірно народилась серед людей необізнаних з релігієзнавством та історією давніх часів і далі поширюється серед людей, що не бажають думати критично, задавати питання і сліпо вірять “духовним” експертам. Мета повстання такої легенди – це бажання захистити своє розуміння християнства від загрози язичництва. Боротьба з язичництвом – це окрема і досить об’ємна тема, тому залишимо її в спокою.  

Друга легенда про великого Реформатора Мартіна Лютера і ялинку має декілька різних варіантів. Одні історії розповідають, що ідея з ялинкою прийшла Лютеру до голови під час прогулянки Віттенбергом і споглядання на зорі. Інші розповідають про те, що натхнення прийшло під час прогулянки лісом. Ялинка ж за цими легендами мала нагадувати Лютеру про неймовірні чуда створені Богом. Подібні історії про великого Реформатора Мартіна Лютера можна частково сприймати, як спроби протестантів написати свої нові агіографічні історії (життя святих). Скоріше за все цей процес відбувався (і відбувається сьогодні) несвідомо. Адже створенню культу святих заперечують протестантські теологи.

Повертаючись до ялинки. Традиція прикрашання ялинки напевно сягає ще дохристиянських часів і можливо зустрічалась у різних народах, хоча вона не була поширеним явищем. В традиції християнського Заходу ця традиція з’являється ще до Мартіна Лютера, тобто напевно він не був її засновником. Важко також сказати, коли ялинка вперше була використана, як різдвяне дерево.

Натомість впевнено можна приписати протестантам та зокрема Мартіну Лютеру популяризацію традиції різдвяної ялинки. Сам Мартін неодноразово закликав до використання цієї традиції в сімейному колі під час різдвяних свят. Тому і не дивно, що ялинка загостила у німецьких протестантів (лютеран). Згодом ця традиція стає масовою і в Римо-Католицькій церкві. 

Різдвяна ялинка на Сході Європи

“Особлива заслуга в поширенні традиції встановлювати і прикрашати ялинки в Петербурзі, а потім і по всій Росії належала дружині російського імператора Миколи I, прусській принцесі Шарлотті, хрещеній в православ’ї під ім’ям Олександри Федорівни. Саме вона переконала свого чоловіка, що наряджати святкове дерево щороку в переддень Різдва – хороша сімейна традиція, і образ російського монарха в очах громадськості від цього тільки виграє.

Газета «Харьковские ведомости» в 1913 році дала таку інформацію: «У перший раз в Москві 96 років тому, в 1817 р, напередодні Різдва, за бажанням подружжя великого князя Миколи Павловича і великої княгині Олександри Федорівни засвітилася в Миколаївському палаці… німецька Різдвяна ялинка…» (Когда появилась в России елка? // Харьковские ведомости. – 29 декабря 1913).

А в 1819 році Микола Павлович за наполяганням дружини вперше поставив новорічну ялинку в Аничковому палаці.

Також при Олександрі Федорівні, в 1852 році на Єкатерінгофскому залізничному вокзалі поставили першу публічну ялинку. Незабаром встановлювати великі ялини в громадських місцях і запрошувати на це свято людей різних станів стало хорошою петербурзької традицією. Нарядні ялинки з’являлися в Пасажі, Аничковому палаці і залі Дворянського зібрання. Майже відразу громадські різдвяні гуляння стали іменуватися просто «ялинками». На них влаштовували катальні гірки, ярмарки, а дітям з бідних сімей роздавали подарунки.

У Петербурзі довгий час ялинки продавали тільки в німецьких кондитерських. Різдвяне дерево виставляли на продаж вже вбрані в кондитерській «Домінік» на Невському проспекті, кафе Генріха Пфейфера, який торгував поблизу Александрінського театру. Ялинки були прибрані китайськими ліхтариками, гірляндами, фігурками з шоколаду, ароматними пряниками, зацукрованими яблуками і позолоченими горіхами.

З початком Першої світової війни в Росії згадали, що ялинкові традиції прийшли з Німеччини.

Ось коротка замітка з газети «Московська копійка» того часу: «Петроградська училищна рада заборонила у всіх церковних школах влаштовувати ялинки, тому що звичай ялинок перенесений до нас від німців».

У 1916 році Синод також видав указ про заборону ялинок, визнавши їх «німецької витівкою».

Радянська Росія – СРСР

Радянська історіографія розповідає про новорічну ялинку у школі в Сокольниках (1919 рік) на яку приїжджав В. Ульянов-Ленін. На цю тему художникам було дано відповідне партійно-соціальне замовлення і, виконуючи його вони створили десятки картин і малюнків. Історична цінність їх невисока, оскільки мемуарних розповідей про свято не залишилось, і художники фантазували в міру своїх здібностей і вимог парткомісарів.

З 1926 року прикрашання ялинки вже вважалося злочином: ЦК ВКП(б) назвав звичай встановлювати так звану різдвяну ялину антирадянським.

У 1927 р. на XV з’їзді комуністичної партії Сталін заявив про ослаблення антирелігійної роботи серед населення. Почалася антирелігійна кампанія. Разом з Різдвом відмінялася і ялинка, яка стала називатися «попівським звичаєм»: «Только тот, кто друг попов, ёлку праздновать готов». Журнал «Безбожник біля верстата» (№12, 1928) побачив особливу небезпеку, яка виходила від ялинки; замітка «Міцність забобони» викривала всіх, хто ставив ялинку, стверджуючи, що вона не пов’язана з релігією, а є лише данина традиції: «Різдвяна ялинка – це фетиш. Викинувши ікони за вікно, ми ховаємо бога за ялинку. З цим ганебним явищем необхідно кінчати. Звичайно, немає і не повинно бути місця ані ялинці, ані різдвяним подарункам».

Партконференція 1929 року змінила календар, скасувавши «християнську» неділю: країна перейшла на «шестиденку», заборонено було святкування Різдва.

Але у 1935 році, за пропозицією Павла Постишева, в СРСР вирішили повернутися до святкування ялинки, зробивши її не Різдвяною, а новорічною.

На початку 1937 року Дід Мороз вперше з’явився на святі ялинки разом із Снігуронькою в московському Будинку Союзів. Після цього популярність персонажів продовжувала зростати, і Дід Мороз та Снігуронька стали відомими по всій країні.

В 1954 р. вперше засвітилися вогні «головної ялинки СРСР» – Кремлівської.”

Боротьба з ялинкою і за ялинку

Парадоксально, що в той час, коли значна частина протестантів на пострадянському просторі “воює” з ялинкою, протестанти США “воюють” за право ставити ялинку в публічних місцях.

Насправді це дві зовсім різні історії. Боротьба з ялинкою на пострадянському просторі пов’язана досить часто з такими речами, як:

1. Потреба мати ворога з яким могло б боротись “правдиве” християнство і цим ворогом стає досить часто “штучне” язичництво.

2. Потреба відгородитись від радянського атеїстичного минулого і його традицій. Тут є певна логіка, адже новорічна ялинка традиція в СССР фактично здобула своєрідну релігійну традицію, незважаючи на те, що тогочасна країна сповідувала атеїзм. В новорічній історії так само, як і в різдвяній є свої святі герої та символи: чоловічий персонаж Діда Мороза, що роздає всім подарунки; жіночий персонаж Снігуроньки, що йому допомагає в цьому; головний символ і в певному сенсі об’єкт поклоніння – ялинка.

3. Не зрозуміння ідеї реінтерпретації символів та заміщення. Тобто, якщо ялинку, веселку чи навіть хрест хтось використав в іншій релігії чи ідеології, то вони вже “нечисті” для “справжніх” християн.

Боротьба ж за ялинку в США має зовсім іншу історію. Це боротьба за християнську ідентичність, культуру та спадщину США. Боротьба з політичною поправністю, яка наказує більшості відмовитись від свої традицій для комфорту меншості. Це боротьба про яку написана вже не одна книга і гаслом, якої навіть стало побажання “Щасливого Різдва Христового”.

До чого тут ялинка? Бо в цій боротьбі, ялинка вважається за християнський релігійний символ. Так само, як це було в перші роки радянської влади.

Ось така дивна історія прекрасного вічнозеленого дерева.