Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати. (Книга Товита 4:8)

Читаючи слова гасла на жовтень цього року у прихожанина Євангелічно-Лютеранської Церкви можуть виникнуть питання – «Звідки ця цитата?» і «Що це за книга?». Дійсно, якщо ми відкриємо свою Біблію, то серед 66 канонічних книг ми не знайдемо Книги Товита.

Книга Товита – це апокриф або, як її називають римські католики, – другоканонічні. І хоча вона не має такого авторитету, як канонічні книги до яких ми звикли, то все ж вона корисна для читання і вивчення. Так її та інші старозавітні апокрифи оцінював доктор Мартін Лютер. Саме тому, відкривши німецьку Біблії Лютера, ми серед апокрифів без проблем зможемо знайти Книгу Товита.

Цитата з Книги Товита дійсно дуже цінна. Особливе значення відіграє тут часовий відрізок, в якому вона розміщена в цьому році, будучи гаслом на жовтень. Ми її читаємо незадовго перед Святом подяки за урожай. Це дає нам можливість по-іншому подивитися на дари, якими благословляє нас Господь, а також задуматися над тим, як ми ними розпоряджаємося.

Жовтневе гасло з Книги Товита це лише один вірш про милостиню з напутнього слова, з яким батько звертається до свого сина. Подивіться ж, як виглядає повне повчання про милостиню:

Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе. Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати. Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби, тому що милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву. Милостиня ж – приємний дар для всіх, що її чинять, перед Всевишнім. (Книга Товита 4:7-11)

У цьому фрагменті ми бачимо дуже багато цінних думок і тим над якими варто задуматися. Але ми придивимося тільки до двох: милостиня з багатьох чинників і милостиня з малого.

«Коли у тебе є достатків повно, роби з них», читаємо ми в перший частині вірша. Погодьтеся, це дуже незвичайний рада. Тут немає слів про примноження багатств і інвестування коштів, якими переповнені сучасні книги. Тут також немає пропозиції пожити собі на втіху, побачити світ, спробувати щось нове і т.д. Батько пропонує використовувати своєму синові багатство для того, щоб творити милостиню. Іншими словами допомагати нужденним. Це дуже цінну пораду. Адже він веде до виконання Божої заповіді «Люби ближнього твого, як себе самого». Творячи милостиню ми показуємо свою любов і турботу до ближнього. Ми робимо те, до чого покликані у Христі.

Але, все ж, питання милостині не таке просте. У євангеличному розумінні мало просто дати милостиню нужденному, кинути кілька монет для заспокоєння своєї совісті. Милостиня вимагає більшого. Вона вимагає зацікавленості істинної потребою людини. Вона не може зупинитися тільки на фінансовій допомозі. Таке розуміння милостині підштовхує нас до того, щоб створювати дияконічні установи, проводити соціальні проекти і працювати над системним рішенням потреб нужденних. І, звичайно ж, милостиня це всього лише вступ до Доброї Новини про нашого Спасителя. Адже ми, як християни, даємо милостиню не тому, що ми такі добрі, а тому що Бог дарував нам таку можливість і закликав до добрих справ.

А що ж робити, якщо ти бідний? На це питання ми читає відповідь в Книги Товита: «а коли мало маєш, то не бійся й з того дати». Це однозначно не легкі слова. Подумайте самі про те, що вони викликають у вашому серці. Згода або опір? Багато людей і навіть християни кажуть – «Я дуже бідний, щоб надавати допомогу іншим. Це мені необхідно допомагати». Такі слова, на жаль, не рідкість. Люди з жорстокими серцями, які не помічають нужденних, зустрічаються не тільки серед багатих, а й серед бідних. Такий підхід до життя не тільки позбавляє нас радості і повноти життя, а й відрізає нас від Божої благодаті. Адже в ньому є місце лише для нас і наших потреб. Там немає місця для ближнього і любові до нього, а це означає, що немає місця і для Бога. Адже Божі заповіді любові нероздільні.

Не випадково в цьому вірші батько говорить своєму синові «Не бійся …». Страх це те, що не дає нам повністю довіритися Богові. Повірити в те, що Він подбає про нас. Але навіть якщо ми в це не віримо, Господь все одно турбується про нас. Страх також не дає нам можливості проявити свою любов і турботу до ближнього. «А раптом нам не вистачить?» Або «мені потрібніше» – подібні слова ми неодноразово повторюємо собі. Але якщо ми так робимо, то дозволяємо страху заволодіти нашим життям.

Вирватися зі страху і влади грошей для того, щоб помітити ближнього і надати йому любов ми можемо ЛИШЕ завдяки нашій вірі в Ісуса Христа.

Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися.  Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили. (Послання до Ефесян 2:8-10)

Павло Шварц, єпископський візітатор НЄЛЦУ