Рік тому Російська Федерація вторглася в Україну, спричинивши смерть, руйнування та масове переміщення людей. Громади Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України (НЄЛЦУ) надають допомогу постраждалим у своїх громадах і за їх межами. У червні 2022 року НЄЛЦУ стала членом LWF.
У рамках “Голосів Спільноти” єпископ Павло Шварц з НЄЛЦУ розповідає про ситуацію через рік після початку війни, про гуманітарну діяльність церкви та про віру в часи війни.
Голоси Спільноти: єпископ Павло Шварц з Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України
LWI зустрілася з єпископом Шварцом в останній тиждень січня 2023 року у Харкові. Інтерв’ю відбулося в одному з пунктів обігріву, які підтримують LWF та НЄЛЦУ, у шкільному спортзалі, де люди можуть зігрітися, зарядити телефони та іноді отримати гарячу їжу. У цей день приміщення було порожнім, адже в Харкові був досить теплий та сонячний день, і навіть була електрика.
Як ситуація в Харкові?
Єпископ Павло Шварц: Окрім ракетних ударів по критичній інфраструктурі, ситуація в місті останніми місяцями була відносно стабільною. У Харкові живе близько мільйона людей, і більшість служб у місті працюють. Єдине виключення — північна частина міста, яка сильно постраждала від війни через ракетні удари та інші обстріли.
Як люди себе почувають після року війни та агресії?
Ситуація в Харкові особлива, оскільки багато людей мають родичів по той бік кордону, наприклад, у Бєлгороді. Це створює складну емоційну ситуацію, оскільки Харків і Харківська область регулярно обстрілюються з Бєлгорода. Це вторгнення призводить до напруження в родинах. Частина родини там, а інша — тут. Деякі сім’ї більше не спілкуються. Ці сімейні розриви — серйозна проблема, яка потребуватиме десятиліть для вирішення.
Я бачу, що життя тут триває, і люди повертаються до Харкова. Що, на вашу думку, дає їм силу?
Люди повертаються в місто з різних причин. Частково вони повертаються, якщо не втратили свої домівки і можуть жити й працювати тут. Друга причина — бажання повернутися до рідного міста, у певному сенсі повернутися в час до війни.
Я чую дуже різні історії про те, як люди знаходять для себе силу. Звісно, якщо мова йде про віруючих, це буде віра та зв’язок із громадою. Але кожен шукає свій шлях, і це, на жаль, не завжди можливо. Тому багато людей переживають депресію, адже важко емоційно осмислити все, що відбувається.
Яка ситуація в громадах вашої церкви?
Ми — невелика церква: деякі члени наших громад поїхали в інші міста України, деякі виїхали за кордон. Ми підтримуємо зв’язок з обома, а також радіємо новим членам. Ми чітко відокремили розподіл гуманітарної допомоги від богослужінь, щоб люди не відчували обов’язку відвідувати служби.
Як церква, ми проводимо зібрання та богослужіння, тому громади стають групами підтримки, де люди допомагають один одному. Ми залучаємо людей до діяльності, щоб вони не лише отримували допомогу, а й відчували, що можуть внести свій внесок: розвантажувати вантажі, передавати товари допомоги іншим.
Ми надаємо гуманітарну допомогу, але переважно у формі прямої підтримки. Ми не займаємося масовим розподілом, а прагнемо особистих контактів, адже це знижує ймовірність маніпуляцій та дає більше можливостей допомогти нужденним.
Яку гуманітарну допомогу ви надаєте?
За останні 11 місяців потреби змінилися. На початку війни ми допомагали з евакуацією людей. Це було нелегко через обмежені ресурси, але ми сприяли тому, щоб люди могли покинути небезпечні місця. Ми привозили людям хліб; коли хліб знову став доступним, ми доставляли молоко. Зараз ми роздаємо упаковані продукти.
Ми не формуємо великі продуктові набори, натомість намагаємося забезпечити різноманітність. Наприклад, ми не видаємо рис, як у програмах ООН, і певний час не видаємо макарони, бо їх і так багато в ООН-івських наборах. Ми також надавали ліки навесні, але потім припинили, коли аптеки почали працювати.
Ми також допомагаємо за допомогою ваучерів. Наразі у нас програма для 120 осіб. З травня ми проводимо заняття для дітей, допомагаємо з навчанням, організовуємо уроки інформатики.
Разом з LWF ви облаштували кілька пунктів обігріву. Що це за ініціатива?
Пункти обігріву — це всеукраїнська ініціатива, пов’язана з тим, що Росія систематично атакує нашу інфраструктуру з осені. Вони намагаються позбавити людей тепла та їжі. У пунктах обігріву люди можуть зігрітися, зарядити телефони, іноді отримати доступ до Інтернету або, наприклад, можливість поїсти.
Все залежить від обставин. Коли в місті ситуація спокійна, ці пункти пустують. Коли ситуація критична чи немає електрики, вони наповнені людьми. Також, якщо роздають їжу, люди приходять.
Що надає вам силу продовжувати роботу під час війни?
З моєї точки зору, відповідь очевидна — усе, що ми робимо, ґрунтується на нашій вірі. Віра в Ісуса Христа є основним мотивом нашої роботи. Віра закликає нас не бути байдужими та допомагати іншим, але з розумом.
Як я завжди повторюю: важливо не зашкодити людям допомогою, тому для нас важливий прямий контакт. Ми прагнемо уникати створення нових проблем, наприклад, видаючи речі, які людям не потрібні або які можуть зробити їх залежними, щоб вони не очікували завжди отримувати допомогу.
Що значить для вашої церкви бути частиною спільноти церков?
Бути частиною лютеранської спільноти у кризі — це важливо, адже це дає відчуття, що ти не сам з проблемою, що інші люди моляться за тебе, допомагають тобі, хочуть тебе почути.
Бути частиною лютеранської спільноти у кризі — це важливо, адже це дає відчуття, що ти не сам з проблемою, що інші люди моляться за тебе, допомагають тобі, хочуть тебе почути.
LWF/ C. Кестнер-Майєр, Д. Кісс (Hungarian Interchurch Aid). Переклад: chatgpt