Громада Святого Мартіна (м. Київ)

Громада Святого Мартіна є дияконічної громадою Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України. Почала вона своє існування, як неформальна церковна група (місія) в Києві в 2017 році. У 2019 вже отримала державну реєстрацію.

Україна – найбільша країна Європи з населенням понад 40 мільйонів людей. Це країна з неймовірно різноманітною і красивою природою. В Україні багата культура і складна історія, яка вимагає переосмислення. Тут можна побачити мирне співіснування багатьох різних національностей і вірувань.

Але в той же час, Україна – це країна контрастів, де розкіш сусідить з крайньою убогістю. У нашій країні найбагатші чорноземи, безліч природних ресурсів і величезний потенціал. Проте, це й найбідніша країна Європи. Окупація частини території країни, військовий конфлікт, корупція й олігархія посилюють економічну кризу, яка негативно впливає на життя мільйонів українців.

Київ – це столиця України і величезний мегаполіс. У його агломерації живе близько чотирьох мільйонів чоловік. Київ – це місто можливостей. Сюди їдуть працівники зі всієї України в пошуках добре оплачуваної роботи. Але далеко не у всіх це виходить.

У Києві безліч християнських церков різних напрямів – від традиційних церков з літургією до сучасних молодіжних. Таке релігійне різноманіття можливо завдяки досить ліберальному законодавству України в релігійній сфері. Церкви відрізняються між собою не тільки обрядовістю, а й мірою залучення прихожан в церковну і дияконічну діяльність.

Різноманітне столичне життя відкриває безліч можливостей для християнського служіння. У дияконічній сфері в Україні активно працюють католицькі організації та протестантські церкви. Найчастіше тут присутні дві моделі роботи. Перша інституціоналізована, де дияконією займаються спеціально створені для цих цілей організації з мінімальним залученням громади. Друга – євангелізаційно-дияконічна, де до діаконії активно залучаються парафіяни громади, але першочерговим завданням є євангелізація, а дияконія на другому плані. Особливу увагу в церковному дияконічному служінні в Україні приділяється вимушеним переселенцям (через війну на Донбасі), дітям сиротам та родинам в складних життєвих обставинах, людям, що страждають від алкогольної та наркотичної залежності. Варто відзначити, що в протестантському середовищі дуже активно використовується волонтерське служіння в дияконічних проектах.

З 2015 року наша Церква переживає серйозну внутрішню кризу. Вона пов’язаний зі складним внутрішньоцерковним конфліктом, а також з від’їздом багатьох парафіян за кордон в пошуках кращого життя. Перебування в Церкві під час кризи, дало нам можливість переосмислити наше служіння в місті Києві. Дуже важливу роль у вирішенні будувати саме дияконічну громаду зіграло знайомство з академією Interdiac і її концепцією конвівіальності – мистецтва жити разом. В результаті обміну ідеями, спільних семінарів і проектів ми змогли сформувати команду однодумців, яка була зацікавлена ​​працювати над створенням дияконічної громади.

Спочатку ми випробували вже існуючий досвід в нашій Церкві. Ми збирали одяг для нужденних, купували продукти для голодуючих, брали участь в поїздках на схід України в прифронтову зону і багато іншого.

Свою сьогоднішню ідентичність, як громада, ми набули після знайомства з «Домом Милосердя». «Дім милосердя» це громадська організація заснована подружньої парою Олексієм і Оленою Кучапінимі. Ідея створити подібну організацію народилася у Олексія в зв’язку зі своїм особистим життєвим досвідом, а також бачачи велику кількість бездомних в Києві, які потребують допомоги. Будучи християнами і натхненні вірою в Ісуса Христа вони створили організацію, метою якої стала допомога бездомним у поверненні до життя в соціумі, а також надання духовної підтримки.

У пошуку партнерів вони звернулися до німецького фонду «Хліб для світу», який їм рекомендував для отримання гранту зав’язати відносини з однією з лютеранських громад Києва. Зустріч нашої громади і громадської організації була відповіддю на наші молитви. Вона допомогла нам знайти наше служіння і служити разом людям, які втратили свій будинок.

У Києві живе близько 10 тисяч бездомних, частина з яких це люди похилого і з інвалідністю. Бездомний – це стигматизуючий ярлик в нашому суспільстві, який вказують на те, що це пропащі люди, які не заслуговують гуманного ставлення до себе. Дійсно, серед бездомних багато тих, кого влаштовує такий спосіб життя, але деякі розуміють, що жити на вулиці ненормально і хочуть вирватися з цієї ситуації і змінити своє життя. Не всі опинилися на вулиці за власним бажанням, і не всі хочуть там залишатися. Хтось через складний характер втратив соціальні зв’язки, хтось став жертвою шахраїв, когось просто викинули на вулицю родичі. Складніше за інших доводиться бездомним похилого віку та людям з інвалідністю.

На жаль, в нашій державі немає дієвого ефективного інструменту, який допомагав би таким людям. Тому існує велика потреба в допомозі бездомним. Більшість церковних і громадських організацій сконцентрували свою допомогу на надання бездомним продуктів харчування, гарячих обідів або одягу. «Дім милосердя» поставив собі за мету трохи іншу допомогу – забрати людину з вулиці. Для цієї мети в Києві вони почали знімати квартири, на які почали приймати на певний час (зазвичай до 3-х місяців) бездомних. Перш за все, концентруючи свою увагу на людях похилого віку і з інвалідністю – найбільш незахищену групу. Під час перебування в орендованому житлі бездомним надається необхідна медична допомога, співробітники і волонтери допомагають відновити документи, завдяки пожертвам мешканці забезпечуються необхідними продуктами харчування. Але крім цього важливою місією організації є допомога цим людям з тим, щоб повернуться до суспільства. Саме це завдання стало відправною точкою в якій почалася наша співпраця, яка з часом принесло свій неочикуваний плід – частина з прихожан стали співробітниками і волонтерами «Дому милосердя», частина співробітників «Дому милосердя» стали прихожанами нашої громади, також і частина опікуваних приєдналася до нас. Таким чином, з часом ми побудували справжню дияконічну громаду.

У 2018 за підтримки Interdiac і SCEAV громада Святого Мартіна почала організовувати благодійні обіди по неділях. Ми привозили літніх бездомних та інвалідів з притулків «Дому милосердя» на богослужіння, після якого ми спільно організовували спільний обід. Таким чином, ми крок за кроком працювали над створенням атмосфери прийняття та нової спільноти, де немає «непотрібних». Для людей похилого віку це був надзвичайний досвід, вони пізніше розповідали, що раніше до них так ніхто не ставився.

Намагаючись допомогти в процесі ресоціалізації та відновлення відносин з близькими пастор громади Ігор Шемигон і волонтер Сергій Березін запропонували свою допомогу в проведенні занять з вивченням Біблії і наданні душеопікунської допомоги. Все це було на добровільній основі. Для багатьох бездомних такі спільні розмови дали можливість подивитися по іншому на своє життя, задуматися над темою пробачення і спробувати виправити свої відносини зі своїми родичами. Після тимчасового перебування в орендованому житлі для цих людей організація «Дім милосердя» підшукує якесь місце. Іноді це був державний будинок для людей похилого віку, іноді церковний, але були випадки, коли вдавалося знайти родичів готових взяти людину до себе. Тому духовна робота, яка допомогла б відновити відносини, пробачити або навпаки попросити вибачення є дуже важливою.

Для допомоги бездомним потрібні великі фінансові і людські ресурси, і через це «Дім милосердя» завжди був відкритий на співпрацю з волонтерами та іншими організаціями. Тут громада Святого Мартіна також змогла проявити себе і вийшла з пропозицією зустрічей для волонтерів, щоб вони могли не тільки зробити корисну справу, але і стати частиною спільноти рівних. Інтеграційні зустрічі проводилися на квартирі, яку винаймала громада. Під час таких зустрічей можна було спільно подивитися фільм і взяти участь в дискусії. Іноді влаштовувалися вечори настільних ігор. Але найважливішими завжди були спілкування і особисті розмови.

Служіння бідним є одним з найбільших напрямків європейської дияконії, але на місцях, в звичайних громадах можна побачити, що прихожани дистанціюються від служіння деяким «незручним» групам, в т.ч. і бездомним. Часом їх складно залучити в життя громади, через те, що вони викликають відторгнення з боку “порядних” прихожан. Тому дуже часто можна говорити скоріше про окремий напрямок дияконії для бідних, навіть окремих церковних групах для бідних, а не про їх повноцінне прийняття до Церкви. Якщо є успіхи в конвівіальності, то це найчастіше окремі випадки.

У нашій молодій громаді так само трапляються нерозуміння через ці особливості служіння. Потрібно мати багато смирення і мотивації, щоб служити і перебувати в спілкуванні з бездомними. Тому, ми з розумінням ставимося, якщо хтось вибирає більш звичну релігійність, переходячи в іншу громаду. Але якщо когось Бог спонукає приєднатися до Його особливою праці, то це викликає у нас непідробну радість.

В українському контексті для релігійних груп все ще має значення сакральний простір. Слово «церква» для більшості позначає будівлю, а не громаду віруючих. У нашої громади немає свого будинку. Будівництво або покупка будинку в столиці вимагає значних коштів. Через це ми орендуємо приміщення для богослужіння, а також збираємося в малих групах по квартирах. Наші служіння в приміщеннях «Дом милосердя», теж мають формат малих груп, під час яких ми вивчаємо Писання або лютеранське віровчення. Такий формат дає можливість всім учасникам бути активними, не тільки слухати, але і задавати питання або ділитися своїми роздумами. Для людей, які жили на вулиці і які відчували себе «невидимками» це дуже важливо. Можливість бути вислуханим дозволяє знайти свою людську гідність.

На свята ми знімаємо приміщення побільше, куди ми запрошуємо всіх бажаючих з притулків і наших прихожан. Це особливий момент, коли ми всі разом можемо побути на більш урочистому богослужінні, а після нього разом спілкуватися і готувати їжу. Це справжня конвівіальность – мистецтво жити разом.

У нас є дві мрії. Перша ділитися нашим досвідом з іншими громадами нашої Церкви для того, щоб і інші громади могли себе знайти в дияконічному служінні, випробувати ідею конвінальності на практиці. Ми знаємо, що щось схоже є у кілька наших маленьких громад в Україні, а це означає, що у нас є однодумці з якими ми можемо разом розвивати ідею дияконічної церкви.

Другу нашу мрію ми поділяємо з «Домом милосердя». Вона пов’язана з купівлею будинку біля Києва. В яким колишні бездомні могли б знайти будинок і разом жити в християнському спілкуванні. Сподіваємося, що Господь благословить подальше наше служіння і наші мрії.