Частина 1

Частина 2

Арґументація з 1530 року

Середньовічний Віттенберг

Думка Лютера, що мотивує його тлумачення Рим. 3,28, трактована як пояснення усієї,  прийнятої ним методики перекладу, є такою: «man muẞ  die mutter ihm hause, die kinder auff der gassen, den gemeinen man auff dem marckt drumb fragen, und den selbigen auff das maul sehen,  wie sie reden, und darnach dolmetzschen, so verstehen sie es den und mercken, das man Deutsch mit in redet». Понад півстоліття тому А. Шірокауер охарактеризував мову перекладу Біблії Лютера як «вульгарний діалект ремісників, перекупок і землеробів», тобто як мову нижчих суспільних верств. У той період говориться про ранньо-ново-високо-німецьку мову, яка не була скодифікованою й відзначалася багатьма реґіональними відмінностями; В. Беш арґументує супроти Шірокауера, вказуючи на зацікавлення Лютера «звичайною людиною» (нім. «gemeinen man»), завдяки чому він міг зрозуміти мову, якою користувалися всі суспільні верстви, а не лише найнижчі. Така методика перекладу відображала повагу до всіх користувачів мови й визнання права на читання Біблії в зрозумілому мовному оформленні, з особливим урахуванням осіб із середніх та нижчих суспільних верств. Відсутність кодифікованої структури ранньо-ново-високо-німецької мови в той період позначилася орієнтуванням Лютера як на зрозумілу розмовну мову, так і на мову канцелярії герцогів Веттінів у Саксонії.

Варто також звернути увагу й на те, що Лютер реагуєна такі суспільнізміни в німецькій імперії, як освіта і зріст значення нових міських суспільних верств –  міського патриціяту, купців і ремісників – і своїм перекладом він відповідає на потреби станової аграрно-міщанської спільноти, яка значно    відрізняється від феодальної  землеробської спільноти в проблемі емансипації особистості, освіти, зародження свідомості національної своєрідності й політичної рефлексії71. Винахід друку з використанням пересувних шрифтів, що прямо позначилося на доступності й низькій ціні друкованої продукції, було повністю використано лише в період Реформації ХVI століття (друкування Біблії і листівок, брошур тощо [Flugschriften]) – не випадково Віттенберг швидко став важливим друкарським центром; друк став посередником, який відігравав ключову роль у спільноті рейху, яка почала змінюватися.

Лютер у питанні щодо звинувачення його в самовільному доданні частки «alleine» у Рим. 3,28 обстоював цей момент з перспективи уважного читання тексту оригіналу, прийнятої методики перекладу та специфіки німецької мови. Лютер підтверджує відсутність у тексті визначення sola, хоча він і вживає прислівник solum, та в мотивації свідомо пише прикметник sola, спростовуючи, таким чином, арґумент необізнаності та сваволі перекладача. Далі він переходить до прийнятої методики перекладу, в якій слова слугують передаванню сенсу (духу, а не букви), а філологічна акрибія є так само важливою, як комунікативність мови цільового перекладу: інтуїтивні герменевтичні рефлексії Лютера на тему перекладу Біблії вражаюче гармонують із сучасним мовознавчим підходом. Додання обмежуючої  частки «alleine», на думку Лютера, було необхідним у процесі знімчення Рим. 3,28; у «Відкритому листі про переклад» він посилається на мовний звичай додання цієї частки в випадку, коли в зіставленні двох речей/справ ідеться про підкреслення винятковості однієї з них, з одночасним виключенням іншої за принципом контрасту (у Рим. 3,28 з обставиною способу). Додатковим арґументом на користь такого застосування перекладу Лютером може бути зв’язок Рим. 3,28 з важливими фрагментами СЗ (Rdz. 15,6) і традицією їхнього відповідного  викладу, тобто базування в контексті сукупності християнського навчання (у цьому випадку на тему виправдання через віру).

Частина 4