Яка мета написання цієї книги?

У 2018 році у видавництві «Дух і літера» українською мовою вийшла книга відомого німецького вченого Хайнца Шайбле «Філіп Меланхтон – реформатор і гуманіст». Моя наукова монографія «Гуманіст і реформатор: освітні, релігійні та соціально-політичні практики Філіпа Меланхтона» вийшла трохи раніше – у 2017 р. На щастя, вона потрапила в руки єпископа Німецької євангелічно-лютеранської церкви України Павла Шварца, який прочитавши її запропонував мені надрукувати цю книжку великим накладом. Однак П. Шварц побажав, щоб я частково переробив монографію у більш популярному форматі для широкого кола читачів. Я свою книгу трішки переробив, щось прибрав, додав біографічних відомостей про виховання Меланхтона у дитинстві та про навчання в школі. І книга пішла в друк.

Чому вона так називається?

Назвати Філіпа Меланхтона Феніксом – це не зовсім моя придумка. Справа в тому, що Філіп Меланхтон був дуже відомим ще за життя у ХVI столітті. Адже він був найближчим соратником Мартіна Лютера, був визнаний першим лютеранським теологом. Мартін Лютер генерував ідеї, але потрібна була людина, яка б ці ідеї систематизувала, узгоджувала, щоб вони не суперечили одна одній. Такою людиною став Філіп Меланхтон. Він не випадково вважається першим теологом Реформації. Він брав участь у імперських рейхстагах, важливих релігійних і політичних диспутах, різноманітних з’їздах. Але це одна сторона його діяльності. Інша сторона − він був професором грецької мови в університеті. Дійсно, Філіп був просто чудовим знавцем грецької, а також латини. І він себе більше позиціонував як викладач, йому подобалися викладацька діяльність, робота зі студентами в аудиторіях.

Коли він став відомим, то його портрети почали малювати деякі художники. Наприклад, знаменитий Альбрехт Дюрер, який особисто знав Меланхтона, дружив з ним. І хоча, як відомо, Дюрер не став реформатором, однак він знав нове вчення і щиро поважав Філіпа за його знання, фаховість і побожність. І ось у 1525 р. з’явилася гравюра [рис. 1], портрет Меланхтона. Це гарна гравюра, яку копіювали або цитували багато художників. У кінці ХVI століття художник Роберт Боіссард теж зробив гравюру.

На ній він зобразив Меланхтона з чорнильницею, ручкою в тріумфальній арці, і на цій арці написано: ««PHILIPPUS MELANCHTHON PHOENIX GERMANIAE» («Філіп Меланхтон германський фенікс»). По нижньому полю, як і у Дюрера, вигравірувано латинською мовою: «Corpore parvus erat sed maximus arte Рhilippus, / Quam bene Germanis sic Philo mela fuit» (Фізично слабкий, але найбільший в науці був Філіп, / яке благословіння, що він був солов’єм для Німеччини». Так ось, питання, а чому фенікс? На перший погляд дана символіка відсилає до традиційного середньовічного бестіарію, де фенікс – символ Христа. Однак середньовічне трактування даного символу переживає у ранній новий час (XVI ст.) трансформацію: він набуває нових значень. Це добре видно у культурному просторі німецьких інтелектуалів, де даний символ почав використовуватися в якості почесного імені для тих, хто уславився знаннями та глибокою гуманістичною ерудицією, хто відроджував науку. До таких належав, наприклад, відомий Йоганн Рейхлін, якого величали «Phoenix Germaniae». Цим високим титулом у якості визнання гуманістичних заслуг художник нагородив і Меланхтона. Справа у тому, як ми вже говорили, що фенікс – це символ відродження, а Меланхтон і належав до тих, хто відроджував вченість, освіту і правильні віру. Меланхтон був потужним інтелектуалом, дуже вченою людиною, багато зробив для освіти. Він реформував і відкривав нові школи, писав для них плани, підручники. Турбувався про вчителів. А також до його заслуг належить реформування вищої освіти. Тому й не дивно, що його художник також називав Феніксом Німеччини. Але він відроджував ще й церкву.

Моя мета – показати Меланхтона як глибоко віруючу людину і надзвичайно авторитетного вченого-педагога.

Коли ви розпочали досліджувати біографію Філіпа Меланхтона? Що його виділяло серед інших діячів і що вас зацікавило?

Матеріал збирав більше двадцяти років, ще зі студентських років. Привабило мене те у Меланхтоні, що у його діяльності органічно переплелася релігійність, побожність і науково-педагогічна діяльність. Його ще за життя почали називати Прецептором Німеччини, тобто, Вчителем Німеччини. Це не випадково. Меланхтон створив нову систему освіти, реформував шкільну і вищу освіту, писав для шкіл і університетів підручники. Був блискучим викладачем. З іншого боку, він був релігійним діячем, стояв на чолі лютеранської Реформації, був її провідним теологом. Мені було дуже важливо показати його як високоосвічену людину, яка ніколи не переривала з наукою і освітою, а з іншого боку як глибоко релігійну людину. В одному зі своїх трактатів, де він писав про освіту, про своє бачення реформованої освіти і якими повинні бути університети та школи, він підкреслив необхідність втілення в освіту важливого принципу – pietas et eruditio (побожність/шляхетність і ерудиція). Саме такі якості, на думку реформатора, можуть забезпечити всебічне виховання нової людини, яка буде гарним християнином і сумлінним громадянином. Тому розроблені ним шкільні плани враховували цю важливу передумову (pietas et eruditio) і передбачали створення особливого лояльного навчального простору, що забезпечував збалансоване релігійне навчання та поступальний розвиток учнів. Втілення та поєднання pietas et eruditio в системі шкільної освіти, на думку реформатора, є чи не єдиним засобом поліпшення суспільства. Тому у його навчальних планах поряд із вивченням різноманітних дисциплін завжди передбачався і релігійний компонент, виділялися години на вивчення Святого Письма. Саме ці дві лінії (pietas et eruditio) я й прослідковував у своєму дослідженні і тому я Меланхтона не називаю виключно гуманістом або виключно реформатором, тому що в його діяльності і практиках поєдналися ці дві компоненти.

Своє дослідження становлення Меланхтона та його практик я розпочав із самого дитинства. Мене цікавило, як він зростав, у якому оточенні, з ким товаришував і хто його навчав. Також я звертав увагу на те, наскільки важливо дитині створювати толерантний навчальний простір, у якому є місце для Святого Письма і є місце для науки. У Філіпа Меланхтона склалася саме така ситуація. Його батьки та родичі були побожними людьми. Він був внучатим племінником Йоганна Рейхліна – знаменитого гуманіста і вченого, науковця, який був рівним по величині Еразму Роттердамському. Тому він із самого дитинства виховувався в оточенні цього високоосвіченого гуманіста, який був знатоком єврейської та грецької мов, але одночасно він був і надзвичайно побожною людиною. У книзі я прослідковую усі кроки Філіпа – навчання у школі, в університеті, куди він поступив у 12 років. Мені цікаво було розкрити його оточення в університеті, які у нього були викладачі, друзі-студенти, а потім колеги, хто з них теж прийшов у Реформацію. Ще я розглядаю його трактати, досліджую, як у його діяльності поєднувалися побожність та наукова ерудиція.

Як Ви вважаєте, чи є ці два постулати «релігійність та ерудиція» важливими і в наші часи?

Обов’язково. Не можна бути хорошим громадянином, не маючи побожності і шляхетності. З іншого боку, не можна бути хорошим громадянином, якщо залишатися невігласом.

Питання – Алла Шумило

Оригінал – https://adventist.ua