На початок 2-ї половини XVI ст. лютеранство стало державною релігією в багатьох князівствах Німеччини, у Скандинавії, поширилось Європою, досягло Північної Америки. Особливо важливим для нашої теми є тотальне домінування лютеранства на теренах сучасних балтійських держав Латвії та Естонії (де Реформація почалася в 1520-х рр., а Лютер у зв’язку з цим з 1523 р. написав кілька листів «Усім християнам у Ризі, Ревелі та Дерпті»_ , а також Фінляндії (та поширення його серед корінного населення Карелії та серед інших етнічних груп навколо Фінської затоки), які ввійшли до складу Російської імперії протягом XVIІІ ст. (три Остзейські губернії, окремі повіти Санкт-Петербурзької та Олонецької губерній) та на початку ХІХ ст. (Велике князівство Фінляндське).

Лютерани остзейського походження (переважно німці) та переселенці з земель Німеччини стали стрижнем німецько-латисько-естонської парафії Харківщини. Уперше євангельська громада в Харкові згадується з 1768 р.

З початку колонізація Слобожанщини мала переважно український характер та здійснювалась під протекторатом московського царя і керівництвом бєлгородського воєводи за участі московських служилих людей.

Ці перші колоністи (і «черкаси», і московські служилі люди) на Батьківщині зустрічалися з лютеранами та іншими протестантами. Українці Ст. Оріховський та М. Кровицький певний час жили у Віттенберзі та були учнями М. Лютера та Ф. Меланхтона, відомі й чисельні переходи української шляхти та їхніх селян на євангельську віру в ХV- 1-й половині ХVІ ст.  У Москві ж т. з. «лютери» з’явилися за життя Василя ІІІ (1505-1533), у час Івана ІV (1547-1584) траплялися по всьому царству до Уралу, в столиці був пастор та побудовано кірху.  За Олексія Михайловича (1645–1676) нараховують 18 тисяч протестантів, одна з громад була в Бєлгороді, адміністративному центрі для Слобідських полків.

Зазвичай російські закони створювали умови для комфортного проживання та сповідування віри лютеранами й іншими протестантами з метою використання їхнього фахового потенціалу (адміністративного, військового, інженерного, медичного, наукового тощо) за умов заборони поширення їхнього віросповідання.

Відомі факти, коли лютерани тимчасово перебували на Слобожанщині. 1670 р. війська під проводом німецьких офіцерів придушували бунт Степана Разіна, 1709 р. після Полтавської битви в Харкові перебували полонені шведи.

Зв’язок поширення лютеранства з війнами був характерний не тільки для Харкова. Велика кількість військовополонених під час Лівонської війни (1558-1583) розселялась територією Московського Царства, засновуючи парафії.

У Харкові з’являються представники народів, які сповідували лютеранство принаймні з початку XVII сторіччя: 1709 р.  естляндець К. Ренне, командувачі Української дивізії саксонець Л. Алларт (1721–1723), богемець Й. Вейсбах (1732–1735), брандербуржець Л. фон Бісмарк (1747–1750); керівники возведення Української лінії фон Ціглери; за переписом 1732 р. бачимо у Харкові «служителя шведської нації Федора Латиша», військового аптекаря Ліфебера та військового лікаря Міліуса, 1739-47 рр. лікаря Й. Вінклера, 1760 р. кравця Прінціуса.

Наступним етапом появи в Харкові іноземців став 1765 р., коли Катериною ІІ введено губернський устрій.

Далі буде…