У 1763 р. колишньою лютеранкою Катериною ІІ проголошено маніфест «Про дозвіл всім іноземцям замешкувати в Росії…», зокрема про право сповідувати власну релігію. Лише за 6 років (1764–1770) у Росії з’явилося 117 німецьких колоній приблизно з 25 тис. колоністів Дві третини переселенців були лютеранами. У 1767 р. виникла парафія в Києві, 1768 – у Харкові. Харків’яни довго не мали пастора, їм служив дивізійний проповідник для України Кр. Вебер. 1773 р. бачимо в Харкові 100 іноземців, а 1785 р. серед 10 885 харків’ян першими за православними згадують лютеран.

Серед відомих лютеран 2-ї половини XVIII ст. бачимо педагогів, лікарів, аптекарів. Відомі завідуючий лікарнями Харкова (1786-1809) І. Кеппен (батько академіка П. Кеппена (1793-1864), перший лікарський інспектор Міндерер . Серед педагогів – фон Буксгевден, директор додаткових класів колегіуму, де працювали німці-вчителі; деякі педагоги мали власні пансіони. Наявність додаткових класів Колегіуму, діяльність Г. Сковороди (перебував під впливом лютеранського пієтизму, студіюючи в університеті в Галле) і В. Каразіна (вихованця приватного пансіону І. Шульца) підготували тут ґрунт для відкриття університету.

На кінець XVIII ст. бачимо в Харкові типову ситуацію в імперії: німці-лютерани, хоч і нечисленні, працюють на адміністративних посадах. Іноді це члени імператорської фамілії, часто вищі офіцери. У 1725-1799 рр. із 111 російських академіків більше 50 протестантів. Лютерани були педагогами, медиками, аптекарями, інженерами, кваліфікованими ремісниками.

Директором народного училища в Харкові на зламі століть був Ф. Рікман. Він подає губернатору 19.09.1804р. список лютеран з проханням побудувати кірху. Згідно з документом, у Харкові проживало 95 лютеран (серед них дружина губернатора Бахтіна з сестрою, генерал барон Гастфер, фон Мінстер), у зв’язку з відкриттям університету прибули 111 (сім’ї професорів Шада, Шнайдерта, викладачів, кваліфікованих ремісників), разом 206 лютеран.

Загалом до Харкова прибуло 29 професорів-іноземців, серед них 18 німців. Професори формують цілі наукові школи: філософські (І. Шад (1758-1834), філологічні (І. Кронеберг (1788-1837), східних мов (І. Барендт (?-1805) та Б. Дорн (1805-1881), економічну (Л. Якоб (1759-1827), астрономічну (І. Гут (1763-1818), згодом розвинена Л. Струве (1858-1920) батьком О. Струве (1897-1963), одного з найбільших астрофізиків ХХ ст.), різні медичні (так, В. Грубе (1827-1888) створює харківську хірургічну школу, ініціює відкриття медичного товариства, його учень Л. Гіршман (1839-1921) – офтальмологічну).

Професори та працівники університету доклалися до народження харківської та української журналістики, заснування університетської бібліотеки (І. Корнеберг), першого опису Харкова з позицій санітарно-гігієнічних (Альб. Пітра (1925-1901), запровадження метеорологічних спостережень (І. Гут), створення фахових лабораторій, заснування університетського саду (нині – ім. Шевченка), відкриття зоопарку. Університетський учитель танців І. Штейн створив харківську театральну трупу, якою 1819р. уперше було поставлено «Наталку-Полтавку» І. Котляревським [9, с. 306], що й поклало початок професійному українському театру. Університетський учитель музики композитор, музикант Ф. Шульц (1817-1878) підготував ґрунт для організації музичного товариства, його твори мали й християнську тематику.

Лютерани були й ректорами університету (філолог і голова Церковної Ради І. Кронеберг у 1826-29, 1833-36 рр.; син члена Церковної Ради ботанік Ад. Пітра у 1873-1881 рр.

З відкриттям університету пов’язана поява першого місцевого пастора Барендта, професора східних мов, перекладача псалми з івриту на російську.

Пізніше в Харкові служило ще 2 пастори, які зробили внесок у літературу. К. Зедергольм (1789-1867) (служив 1816-1820 рр.) – перший перекладач на іноземну мову «Слово о полку Ігоревім» (1825). Пастор Й. Розенштраух (1768-1835) служив 1822-1835, залишив унікальну літературну спадщину: «Записки біля ложа помираючих», спогади про перебування наполеонівської армії в Москві 1812 р., пастирські листи, фрагменти проповідей. Професор медицини та поет А.Блюменталь (1803-1881) переклав німецькою «Євгена Онєгіна».

За ініціативи Й. Розенштрауха побудовано першу кірху в Харкові Св. Вознесіння (1830р.), пасторат, комітет допомоги бідним німцям, виділено землю під кладовище. За часів наступних пасторів була відкрита школа, що трансформувалась у жіночу гімназію.

Кілька лютеран були губернаторами та займали вищі посади в керівництві губернії: В. фон Валь (1840-1915) у 1979-80 рр., Г. Тобізен (1845-1917) у 1892-1902 рр., О. Ікскуль фон Гільденбандт (1840-1912) у 1884-86 рр., який 1891-96 рр. був президентом Євангелічно-Лютеранської консисторії всієї імперії.

Лютерани Харкова залишили цінну мемуаристику. Крім записок Й. Розенштрауха, це спогади проф. К. Роммеля (1781-1859) про життя в Харкові в 1810-13 рр., записки педагога Ф. Рейнгардта (1812-1887?), хроніка лютеранської громади Харкова з 1768 по 1880 рр. проф. О. Дьоллена (1814-1882).

Лютерани залишили слід в архітектурі міста. Фон Буксгевден був ініціатором відкриття архітектурних класів при колегіумі, став власником першого в місті приватного кам’яного будинку. Архітекторами були члени будівельного комітету нової кірхи Ю. Цауне (1862-1930) та Л. Тервен (?-?), залишили по собі десятки будинків. Обидві кірхи, 1-ша, в стилі класицизму, (1830 р., арх. Окінчиць) і 2-га в неороманському мюнхенському (1913, арх. Гергардт), були видатними спорудами. Немало лютеран були господарями власних будинків чи промислових комплексів.

1869 р. у Харкові відкрите залізничне сполучення, що забезпечило зв’язок з Донбасом та залізорудним криворізьким регіоном, створило умови для розвитку промисловості. Лютерани й тут були піонерами. Серед промисловців – побожний лютеранин М. Гельферіх (1828-1902) засновник заводу сільськогосподарської техніки, видатний благодійник, який побудував спеціалізовану жіночу лікарню, заснував багато стипендій та був причетним до народження харківського футболу. Інший підприємець К. Трепке був членом церковної ради.