На 1904 р. лютеран на Харківщині було небагато (6100 серед 204 000 населення губернії – близько 0,3%), навіть порівнянні з загальноімперськими цифрами (до 5% населення та 3 млн. 674 тис. лютеран на 1914 р.). Та їхній вплив на розвиток passміста та губернії був колосальним.

У Харкові відомі наверненці з юдейства. Такою була родина офтальмолога Л. Гіршмана, що походила з Латвії. Існувала архівна справа про дозвіл сину єврея Наума Гірера Гіршу прийняти лютеранство. Інше джерело оповідає про навернення волинського єврея J., який 1835 р. опинився в Харкові. Відомо й про перехід в лютеранство з католицизму проф. І. Шада, про лютеранське віросповідання Ю. Головкіна (1762-1846), який очолював харківський навчальний округ (1834-46). Кращі умови для поширення лютеранства створилися після «Маніфесту…» 17.05.1905 р., бо проголошувалася свобода віросповідання. Але початок Першої Світової війни поставив лютеран в складні умови.

Жовтневий переворот 1917 р. став початком кінця лютеранської громади Харкова. Лютерани підпадали під ворогів нового режиму за трьома пунктами: за класовою, національною та релігійною приналежністю. Відбулася велика еміграція. Відлига часів непу закінчилась появою постанови Президії ВЦВК «Про релігійні об’єднання» від 8.04.1929 р. Почалися масові репресії, коли загинули харківські пастори С. Клюдт і В. Зайб. Під тиском влади громада змушена була написати заяву про закриття 10.07.1938 р. Певно, в якихось формах церковне життя зберігалося на рівні особистого сповідування та в «катакомбах». Але репресій зазнали й ті нащадки лютеран, які вже не були пов’язані з церквою та підтримували атеїстичну сталінську політику, прикладом є доля поета Майка Йогансена (1895-1937).

З початком гітлерівсько-сталінського протистояння згідно з постановою ЦК ВКБ(б) від 31.08.1941 депортовано близько 1 млн. українських німців, серед них майже 2000 харків’ян.

1941-43рр. Харків був окупований німецькими військами. У церкві Св. Вознесіння проводилися служби. Після звільнення Харкова радянськими військами в серпні 1943р. кірху було зачинено, а 1958 р. знищено. На її місці побудовано типовий житловий будинок, пл. Вознесенську перейменовано в пл. Поезії. Поступово зникли майже всі оригінальні поховання на колишньому лютеранському цвинтарі (нині кладовище №2).

Таким чином, можна констатувати, що наприкінці 1940-х років лютеранство Харкова та Слобожанщини були знищені. Відродитися лютеранські церкви в Харкові змогли тільки в 1990-х роках після падіння СРСР та здобуття Україною Незалежності.