В часи, коли інтернет ще не був поширений на наших теренах Мартіна Лютера, видатного Реформатора Церкви 16 сторіччя, часто плутали з іншою видатною особистістю: баптистським пастором Мартіном Лютером Кінгом молодшим – лідером Руху за громадянські права в США в середині минулого століття. Окрім того, що останнього назвали в честь великого німця, їх поєднують також особиста харизма та великий внесок в історію християнства і всього людства. День Мартіна Лютера Кінга є державним святом США і відзначається кожен третій понеділок січня. І це гарна нагода згадати про його життя і служіння.
Громадянська війна в США, хоч і призвела до відміни рабства в країні, проте не змогла покінчити з расизмом. Короткий період Реконструкції Південних штатів (1866-1877), коли уряд намагався знищити залишки рабовласницьких господарств та надати звільненим афроамериканцям рівні права з білим населенням, досяг мети лише частково. Після того, як були виведені урядові війська колишні штати Конфедерації прийняли так звані «Закони Джима Кроу», які фактично забирали в афроамериканців право голосу і допомогли розбудувати режим сегрегації, де для обох рас функціонували різні школи, коледжі, лікарні і навіть туалети та місця в громадському транспорті. Звісно, що інфраструктура для афроамериканців була гірша і така система продукувала бідність серед них. В такий принизливій атмосфері виріс Мартін Лютер Кінг молодший.
Він народився в 1929 році в родині Майкла Кінга, пастора Баптистьскої церкви Абен-Езер в Атланті, штат Джорджія, яка належала до «історичних чорних церков». Вони особливо відомі своєю музикальною спадщиною: енергійним хоровим виконанням пісень поклоніння, з яких сформувалися такі музикальні стилі як спірічуел та госпел, які, в свою чергу, мали великий вплив на сучасну музику. Також афроамериканські церкви грали велику роль в боротьбі з рабством та, пізніше, за громадянські права.
Майкл Кінг в 1934 році в складі делегації Всесвітнього Баптистського Альянсу відвідав Німеччину. Там він побачив місця, пов’язані з Мартіном Лютером, ближче познайомився з його спадщиною та, надихнувшись рішучістю Реформатора в боротьбі за істину змінив в його честь своє ім’я та ім’я старшого сина, під яким той увійшов до історії.
Мартін Лютер Кінг молодший підлітком відійшов від християнства, проте повернувся до нього в студентські роки, зробивши висновок, бо Біблія містить «багато глибоких істин, які не можна уникнути». В 19 років він вже отримав ступінь бакалавра в коледжі і вирішив поступити до семінарії Крозер. По її завершенні Кінг продовжив навчання і навіть отримав ступінь доктора філософії в Бостонському університеті.
В 1954 році він став пастором в Баптистській церкві на Декстер Авеню в місті Монтгомері, штат Алабама, де опинився в епіцентрі боротьби за громадянські права. В цій місцевості існував закон, за яким афроамериканці повинні поступатися місцем в громадському транспорті білим пасажирам. В березні 1955 року 15-річна школярка Клодет Колвін відмовилася це зробити, а через дев’ять місяців її приклад наслідувала Роза Паркс. Судовий процес над Паркс став каталізатором кампанії Бойкоту автобусних маршрутів в Монтгомері, яку очолив Мартін Лютер Кінг. Кампанія призвела до того, що суд визнав сегрегацію в транспорті незаконною. Активна участь молодого пастора, рішучість жертвувати своєю безпекою і відстоювання правди ненасильницькими методами згодом зробили з нього лідера Руху за громадянські права.
Значним епізодом його боротьби став Марш на Вашингтон в 1963 році, де Мартін Лютер Кінг прочитав свою найвідомішу промову «Я маю мрію», яка містила такі слова:
«Я маю мрію, що одного прекрасного дня нація підніметься і зрозуміє … що всі люди створені рівними … Я мрію про той день, коли … з’явиться слава Господня, і кожна людина побачить Боже спасіння! … У цьому наша надія і наша віра. З цією вірою ми зможемо викресати з гори відчаю камінь надії. Ця віра допоможе нам працювати разом, молитися разом, відстоювати свободу разом, знаючи, що настане день нашого визволення. Але в дорозі до праведного місця ми не повинні здійснювати неправедні справи …»
Важливим результатом діяльності Кінга і Руху за громадянські права стали прийняття Конгрессом США законів «Про громадянські права» (1964) та «Про виборчі права» (1965), які нарешті повернули афроамериканцям права громадян США. В 1964 році Мартін Лютер став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії миру.
Проте не всі проблеми були вирішені, тому він продовжив боротьбу. В 1969 році Мартін Лютер Кінг поїхав до міста Мемфіс, штат Теннессі, щоб підтримати страйк місцевих робітників. Там він був вбитий снайпером 4 квітня.
Більше відомий як борець за права афроамериканців, Мартін Лютер Кінг до кінця життя залишався служителем церкви і розглядав свою діяльність, як християнське служіння. Він принципово не брав участі в партійній політиці та розглядав лише ненасильницькі методи боротьби з несправедливістю. Про своє бачення соціального служіння Мартін Лютер Кінг казав:
«До того, як я став лідером громадянських прав, я був проповідником Євангелія. Це було моє перше покликання, і воно все ще залишається моїм найбільшим посвяченням. Ви знаєте, насправді все, що я роблю в галузі громадянських прав, роблю тому, що вважаю це частиною свого служіння. В мене немає інших амбіцій у житті, крім досягнення досконалості у християнському служінні. Я не планую балотуватися на жодну політичну посаду. Я нічого не планую окрім того, щоб залишитися проповідником. І те, що я роблю в цій боротьбі, поряд з багатьма іншими, випливає з мого відчуття, що проповідник повинен турбуватися про людину в цілому».
Надихаючий спадок Мартіна Лютера Кінга є викликом для кожного християнина, незалежно від віросповідання.
По-перше, через радикальне неприйняття расизму, як приниження людської гідності та злочин проти Божого Образа в кожній людині.
По-друге, через відкидання думки, що Спасіння стосується лише «духовного світу» і не має впливу на інші сфери життя. Таке вчення неодноразово використовували для виправдання різноманітних систем пригнічення та несправедливості, які християни повинні смиренно терпіти.
По-третє, готовність брати на себе відповідальність за вирішення суспільних проблем ненасильницькими методами.
Минулий рік був часом, коли тема расизму стала актуальною далеко за межами Сполучених Штатів. Дискусії навколо руху «Чорні життя мають значення» і протестів проти злочинів на ґрунті расової ворожнечі, які неодноразово перетворювалися на некеровані погроми, іноді здаються далекими та абстрактними. Проте упередження щодо інших расових, етнічних та соціальних груп притаманні і нашому суспільству. Приклад Мартіна Лютера Кінга в його боротьбі з цими явищами та їх наслідками є важливим для нас сьогодні.
Олександр Жакун, диякон НЄЛЦУ