Половина його громади в Харкові, в Україні, втекла, інша половина шукає притулку в підвалах. Богослужіння практично неможливі. Про це розповідає Павло Шварц, настоятель громади в сильно обстрілюваному місті та єпископ Євангельсько-Лютеранської Церкви в Україні в інтерв’ю Даріушу Брунчу.
Єпископ Шварц, під час нашої останньої розмови ви були в Харкові. Сьогодні ви в місті Луцьк на північному заході України?
Я деякий час проживав недалеко від Харкова, оскільки було безпечніше їздити в місто з того місця. Потім я віз кілька жінок з моєї громади, зокрема вагітну жінку, на захід України. У Кременчуці, на південному сході, ми зробили зупинку. Наша місцева церква тимчасово надає притулок евакуйованим біженцям з сходу. Після цього ми продовжили подорож, щоб дістатися до Рівного та Луцька на північному заході України. З Євангельсько-Лютеранської Церкви в Польщі приїхали автобуси з гуманітарною допомогою, і після розвантаження вантажів вони забрали біженців на зворотному шляху.
Як ви плануєте рухатися далі після Луцька?
Я готуюся до повернення в Харків. Важко оцінити, до яких місць я зможу доїхати. Ситуація радикально змінилася з того часу, як ми покинули місто. Спочатку росіяни атакували військові цілі, але незабаром після нашого від’їзду почали обстрілювати й цивільну інфраструктуру, житлові та адміністративні будівлі. Я отримую інформацію з Харкова, що там чутно або польоти бойових літаків, або артилерійські обстріли. Досі багато людей намагаються тікати на машинах чи поїздах. Спочатку вони думали, що краще почекати і подивитися, як розвиватиметься ситуація, але ворог атакує все сильніше.
Як ви оцінюєте ситуацію в євангельській церкві в Луцьку?
Тут ще порівняно спокійно, так само, як і в Рівному, де знаходяться дві реформовані громади, які також асоційовані з нашою церквою. Вони допомагають біженцям зі Сходу України. Спочатку російські війська обстрілювали сусідні аеропорти, але, крім сигналу повітряної тривоги, в західній частині країни поки що не було серйозних ситуацій. Однак відчувається певна напруга щодо того, чи приєднаються білоруси до російської агресії відкрито.
Чи є новини з інших церковних громад?
Громади в Полтаві та Кременчуці на південному сході розташовані найближче до Харкова. Вони надають тимчасове житло. Громада в Шостці (Сумська область) оточена ворожими військами. Бердянськ, ймовірно, перебуває під російською окупацією. Нам вдалося передати громадам там гроші, щоб вони могли забезпечити себе найнеобхіднішим. У Запоріжжі було спокійно, але говорять, що російські наступальні війська наближаються до міста. (Примітка редакції: в ніч на 4 березня там був атакований атомний реактор, що спричинило пожежу.) Громада в Зміївці (Херсонська область), що знаходиться на березі Дніпра, також на окупованій території. Там ситуація дуже напружена, оскільки райони, під опікою громади, потрапили між лініями фронту. Деякі села були знищені. В Одесі досі не було застосування десантних військ, але дві третини наших парафіян вже виїхали. В Одесі є ще дві маленькі громади, але більшість людей залишились вдома. У Києві ведуться запеклі бої.
ЗМІ повідомляють про проблеми з постачанням.
У Києві важко дістати продукти харчування, але ситуація поки що не є драматичною. Поки що.
Чи змінився стан екуменічних відносин через війну?
Наші контакти між церквами завжди були хорошими. Війна не стала переломним моментом. Церкви зараз зосереджені на діаконічній діяльності. Одні фокусуються на допомозі лікарням та пораненим солдатам, інші — на територіальній обороні та логістиці. У Харкові я працюю разом з моїм колегою, пастором баптистів. Ми організували логістичний центр. Звідти ми забезпечуємо людей, які залишилися в місті, гуманітарною допомогою.
Який настрій серед українських бійців? Чи більше відчувається відчай чи готовність до боротьби?
У нас немає втоми. Скоріше, відчувається рішучість і витривалість. На жаль, також зростає ненависть, і це з кожним нападом на мирне населення. Навіть у місті Харків, яке знаходиться лише за 40 км від російського кордону і має багато торгових і сімейних зв’язків з Росією, настрій змінюється кардинально. Багато мешканців Белгорода на російському боці мають родичів у нас і навпаки. Війна призводить до того, що навіть люди з Харкова, які до цього були прихильні до росіян, зараз відчувають величезне розчарування, бо їхні сестри і брати, родина чи побратими по вірі не виявляють ані співчуття, ані милосердя. Звісно, є гідні винятки, але більшість висловлювань вражаючі.
Чи можете навести приклад?
Кілька днів тому російськомовна пасторка, яка нещодавно працювала з нами, заявила в соціальних мережах, що в Україні ведеться «священна війна» проти фашистів і націоналістів. Мовляв, нас хочуть звільнити від них. Є також сигнали від братів по службі, які кажуть, що нічого не є таким очевидним, що потрібно просто молитися за мир. Сприяється створенню наративу про спільну провину і необхідність покаяння, при цьому жодного слова не сказано про те, хто насправді є агресором. Сьогодні я також отримав листа з побажанням, щоб ми не були «ведені в спокусу». Я не витримав і відповів, що ми не боремося зі спокусами, а переживаємо за людські життя і займаємося тим, що половина моєї громади втекла під час бомбардувань, а інша шукає укриття в бомбосховищах.
Як ця переломна подія впливає на ваші стосунки з іншими церквами в рамках ELKRAS, Союзу Євангелічно-Лютеранських Церков Росії, України, Казахстану та Центральної Азії?
У межах ELKRAS ми стикатимемося з серйозною проблемою щодо збереження цієї спільноти. Адже ми спостерігаємо, як пропаганда руйнує взаємну довіру. У одній з дискусійних груп для священнослужителів я запитав своїх колег, чи вони хоча б раз намагалися дізнатися про нашу долю. Ми отримуємо багато підтримки з Заходу, але майже нічого від церков, з якими ми пов’язані в межах церковної структури. Не повинно бути так, щоб у такій ситуації ми отримували «духовний лист підтримки», який, ймовірно, більше схожий на образу, а не на підтримку. Я розумію, що інколи їм теж важко або що їм доводиться мати справу з державною пропагандою, коли вони чують від російських ЗМІ, що українці самі знищують свої міста. Але нічого поганого не буде, якщо просто запитати, як насправді справи у нас.
Пандемія коронавірусу чітко показала, скільки людей схильні до теорій змови. Війна також перевідкрила наші стосунки з Богом і іншими людьми. Настане час, коли нам усім доведеться це опрацювати. Настане час для зцілення, але спершу ця війна повинна завершитися.
Чи можете ви проводити богослужіння в таких умовах?
Там, де не проводяться активні бойові операції, ми проводимо богослужіння. Там, де церкви використовуються як пункти для тимчасового розміщення, ми відмовляємося від звичних богослужінь. В багатьох місцях зібрання людей у церквах є просто небезпечними. Деякі пастори проводять онлайн-богослужіння. Особисто я не міг проводити богослужіння від початку війни, оскільки був у дорозі з людьми. Ми провели лише коротку молитву в Кременчуці, де ми були в безпеці від бомб.
В Україну приїхав автобус з гуманітарною допомогою з Польщі. Обидва проекти фінансували Gustav-Adolf-Werk та Martin-Luther-Bund. В чому ви ще маєте потребу?
Ми отримали допомогу як від приватних осіб, так і від церков. Особливо радіємо подарованому автобусу, який буде дуже корисним для транспортування продуктів харчування та перевезення людей. Завдяки цьому ми зможемо краще організувати відвідування домогосподарств, де люди не постраждали від війни, але перебувають у складних соціальних умовах. Ми постійно працюємо над розширенням нашої мережі волонтерів у наших парафіях. Ми намагаємося робити все можливе. Завдяки підтримці Лютеранської світової федерації ми плануємо більш масштабний проект допомоги. Але зараз ми повинні зосередитися на збереженні людських життів.
Актуальну інформацію можна знайти на сторінці Gustav-Adolf-Werk https://glauben-verbindet.blogspot.com, зокрема в Twitter.
Ті, хто хоче допомогти через пожертви
Рахунок для пожертв:
Gustav-Adolf-Werk EKBO:
IBAN: DE80 5206 0410 0003 9013 60
BIC: GENODEF1EK1, Призначення: Невідкладна допомога Україні / Єпископ Павло Шварц
або зробіть онлайн-пожертву на сайті: www.gustav-adolf-werk.de
Quelle: www.die-kirche.de | Nr. 10 | 13. März 2022