Катехізиси Лютера

Розмірковуючи над історією появи найпопулярніших релігійних книг обох течій Реформації XVI ст. (віттенберзької та швейцарської), необхідно відповісти на питання про її сутність. Реформація — це суспільно-релігійний рух, спрямований на вдосконалення Церкви та повернення до правил християнського життя з перших років її існування. З точки зору сьогодення, коли суперечки щодо таїнств вже давно заcтаріли, можна поставити питання: чи було це явище, незважаючи на багато історичних відмінностей, однорідним у своїх найглибших шарах? Чи, може, єдність Реформації була від самого початку лише уявленням, нав’язаним контрреформаційною критикою, яка не робила  ніяких  розрізнень між окремими течіями реформи Церкви (теза Доротеї  Вендебург [1])? Інакше кажучи, чи  відповідно до реальності ХVI століття ми можемо говорити про Реформацію, чи радше про Реформації?

На думку деяких учених (напр. Бернд Меллер), Реформація в першому періоді була  дуже зчепленим процесом [2]. Спільність цілей переважала над розбіжністю інтересів. Для сприйняття цієї спільності цілей, часто завуальованих численними історичними конфліктами та догматичними  суперечками, необхідно звертатися до документів, які найпряміше і водночас  найглибше визначають тотожність обох реформаційних конфесій – до катехізисів.

Безсумнівно, одним із найважливіших, якщо не найважливішим, способів  впровадження Реформації було церковне навчання. Для Лютера це було тотожне катехізації – навчанню катехізису. Слово «Катехізис» має свій початок у традиції ранньої Церкви, воно походить від грецького дієслова катехейн, що, між іншим, саме й означає навчати, наставляти. Однак, на противагу християнству перших століть, це навчання не мало характеру підготовки  катехуменів до хрещення. Тут радше йшлося про формування релігійної ідентичності вірних з раннього віку. У реаліях ХVІ століття конфесійна ідентичність була дуже важливою. Реформатори розуміли, що ця ідентичність не є сукупністю переконань і поглядів, які формуються лише в період повної інтелектуальної та емоційної зрілості людини. Велика кількість тодішніх творів, які мали служити домашньому навчанню дітей, свідчить про переконання реформаторів, що коріння релігійної ідентифікації сягають традиції сімейного дому та участі в житті Церкви з  дитячих літ [3]. Особливого значення в період Реформації набуває шкільне навчання, у якому катехізис стає основою навчальної програми. Ще в 1521 році Лютер запровадив у Віттенберзі постійну церковну освіту для дітей, а в 1523 році з’явився іспит, після якого їх допускали до Святого Причастя, котрий згодом набрав форми конфірмації, яка стала свідомим підтвердженням Хрещення [4]. Розумінню значення обох таїнств і основ віри служили катехізиси, структуровані в питаннях і відповідях. Наявність катехізису в трьох основних сферах виховання дитини – дім, школа і церква – формувала основи євангелічної релігійної тотожності.

Шукаючи найдавніших слідів цього розуміння катехизації у Лютера, можна помітити, що ще дуже рано, у  проповідях, виголошених у 1516 році, він висловлює «турботу про навчання катехізису». З 1523 року у Віттенберзі відбувалися регулярні катехізисні проповіді. Від самого початку навчання катехізису та виховання дітей у дусі традицій староцерковних вірувань було одним із головних завдань реформаторів. Така практика спростовувала звинувачення римських богословів [5], що Реформація відмежовується від усіх   колишніх церемоній, обрядів і традицій церковного навчання. Особливе значення, яке реформатори надавали саме цій формі церковного навчання, якою був  катехізизс, свідчить про надзвичайно міцне вкорінення Реформації у вірі Церкви перших століть християнства. У цій сфері реформатори, насамперед, протестували проти занедбаності священниками цієї площини релігійного виховання вірних. Реформація кардинально змінила модель виховання та поширення традицій віри Церкви. Розбудова свідомої віри і почуття приналежності до Церкви ґрунтувалася Лютером та його колегами на проповіді та катехізисі, а не, як раніше, на встановлених синодами і соборами  догматичних формулах, які часто були незрозумілі для вірних. Можна навіть сказати, що реформована проповідь, збудована на основі Святого Письма, з одного боку, і на традиції соборів перших століть християнства, з іншого, вдихнула нове життя в ті ж самі повторювані впродовж віків староцерковні  формули віросповідання. Сенс учення про Святу Трійцю подавався в проповідях  Лютера в контексті доктрини виправдання.

Малий катехізис був найпоширенішим твором Реформації [6], а сам Лютер, оцінюючи свої досягнення з перспективи років, визнавав, що поряд з книгою «Про рабство волі» лише Малий катехізис — справді корисний і гідний для збереження твір. Дивлячись на доробок Лютера з сьогоднішньої перспективи, ми можемо виокремити лише кілька робіт, які можуть трактуватися як сума його теологій і водночас особистий заповіт віри. Це: Малий катехізис, Великий катехізис, Шмалькальдські статті та додані до  «Віросповідання Вечері Христової» 1528 року короткі та особисті віросповідання.

Катехізиси Лютера набули нормативного характеру конфесійних писань після їх включення в 1580 році до «Книги Злагоди», яка стала віросповідною книгою лютеранства.

Цікавим фактом є те, що катехізиси Лютера – це найдавніші  реформаційні катехізиси. Найпершими авторами були Йоганн Бренц і Крістоф Хегендорф – викладач  у 30-х роках XVI століття Познанської академії Любранського, який підвищив її статус як центру гуманітарних досліджень. Катехізис Хегендорфа «Die zehen gepot, der glaub, und das Vater unser, für die kinder» [7] (який вважається одним із перших лютеранських катехізисів) з’явився в 1526 році в Лейпцигу. Однак він не набув такої популярності, як опублікований у 1527 році катехізис реформатора Вюртемберга – Йоганна Бренца (Fragstuck des chrstlichen Glaubens für die Jugend). Про популярність цього катехізису свідчить той факт, що з того часу він перевидавався понад 500 разів [8].

Катехізиси Лютера були створені в період між двома рейхстагами в Шпаєрі (1526-1529 роки), який приніс прихильникам Реформації в німецькій державі відносний спокій і стабілізацію. Після закінчення Селянської війни і рішення рейхстагу в Шпаєрі в 1526 році про те, що кожен правитель [в питаннях реформи Церкви – ред.] повинен діяти згідно власної совісті перед імператором і Богом, настав період консолідації прихильників Реформації в Німеччині навколо двох її основних моделей – віттенберзької та швейцарської. Відмінності між цими моделями прозвучали на повний голос у суперечці Лютера з Цвінглі в Марбурзі в 1529 році. Обидві сторони тоді не дійшли згоди щодо Святого Причастя. У той час у Німеччині прискорилося створення нової церковної організації — щоправда, згідно з різними  порядками (гомберійський – тобто гессенський і саксонський) [9]. Усе ж таки створення нової церковної організації вимагало уніфікації  церковного навчання, церемоній та обрядів. Цій меті служили візитація  громад за розпорядженням саксонської державної влади. Робота Меланхтона «Unterricht der Visitatoren, an die Pfarrherrn im Kurfürstenthum zu Sachsenz» 1528 року, яка появилася з цієї нагоди, саме й мала на меті створення нового  церковного порядку та усунення наявних недоліків. Лютер написав передмову та підписав усю роботу, беручи на себе відповідальність за впроваджувані  реформи. У той же час він енергійно приступив до розробки катехізисів.

Історія появи катехізисів Лютера сягає трьох циклів його проповідей, які він виголосив у другій половині 1528 року у Віттенберзі, тимчасово замінивши Йоганна Бугенхагена. Точніше, ці проповіді стали основою Великого катехізису і були виголошені в період з 18 по 30 травня, з 14 по 25 вересня та з 30 листопада по 19 грудня 1528 року. У квітні 1529 року Великий катехізис було завершено й  опубліковано під назвою «Deudsch Catechismus». У тому ж році було опубліковано друге видання, перероблене та доповнене текстом «Короткої настанови до сповіді». Третє видання 1530 року було доповнено великою  передмовою Лютера, ймовірно написаною в замку міста Кобург. «Коротка передмова» є давнішою і заснована на проповіді від 18 травня 1528 року. Ще під час роботи над першим виданням Великого катехізису, в січні 1529 року, Лютер опублікував його перші три частини переважно в формі скрижаль — тобто у вигляді аркушів для розміщення на стіні [10]. Через два місяці були створені ще дві скрижалі зі статтями про таїнства. Ця форма домашніх скрижаль, яка використовувався також і для Малого катехізису (двох молитовних та домашньої таблиці скрижаль), мала на меті  полегшити вивчення їхнього змісту напам’ять.

Що стосується історії появи Малого катехізису, то, безумовно, не можна сказати, що він є скороченим варіантом Великого катехізису, оскільки він був створений під час роботи Лютера над тлумаченням Десяти Божих Заповідей і з самого початку мав стати своєрідною основою для Великого катехізису.

Катехізиси були надруковані на зламі березня/квітня 1529 року. Великий катехізис призначався, передусім, для духовенства – він мав служити для поглиблення знань про основи християнського вчення та допомагати під час підготовки проповідей. Більше того, в позацерковному призначенні, він міг і повинен був служити батькам сім’ї для навчання дітей і домочадців удома. Раніше, у так званій «Короткій передмові» до Великого катехізису, Лютер чітко окреслив завдання наставників, відповідальних за навчання катехізису [11]. По-перше –  шляхом постійного повторення їхні учні повинні були вивчити напам’ять три  основні частини; по-друге – подбати про те,  щоб підопічні запам’ятали їх слова про встановлення Хрещення і Святого Причастя, по-третє – ввести з часом відповідні псалми та пісні, щоб закріпити набуті знання та призвичаїти учнів до читання Біблії, а також піклуватися про  регулярну участь молоді у катехізаційних проповідях.

Адресатами Малого катехізису були, як свідчить його повна назва, «звичайні парафіяльні священники та проповідники». З цього виразно видно, що Малий катехізис, за Лютером, призначався не лише для домашнього вжитку, а й для церковного. Євангелічний теолог Карл Борнхаузер визначив первинну мету Малого катехізису як «сповідання віри батьків родини в аграрних господарствах саксонських сіл» [12]. Визначення Лютера, вміщене, між іншим, у передмові до Великого катехізису, вказує, що він є «є стислим і коротким викладом усього Святого Писання»[13], який навіть учені доктори та проповідники  повинні щодня вивчати заново. Лютер рішуче наголошує на цьому, коли каже: «Я до цього часу мушу читати і вивчати це щоднини, і, незважаючи на це, я все-таки не можу опанувати це належною мірою, як мені хотілося б, але почуваю себе дитиною і змушений залишатися учнем Катехізису, та й радий залишатися ним» [14]. Для Лютера катехізис є не тільки викладом змісту церковного та домашнього навчання, але й служить процесу вивчення його змістів. Таким чином, віттенберзькому реформаторові ближче динамічне, а не статичне розуміння катехізису. Отже, катехізис — це не твір, закритий між обкладинками  того чи іншого видання, але завдання, що стає викликом.

Зміст катехізисів Лютера

Новизна  Лютерового трактування полягала у відході від середньовічного змісту катехізисів, які містили чотири основні частини: Credo, Oratio Dominica, Dekalog i Ave Maria. Ще в 1523 році Лютер вилучив з цього списку молитву Ave Maria та визнав  трьома основними частинами катехізису Сповідання віри, молитву Господню «Отче наш» і Декалог. Перші дві частини стосуються давньохристиянської традиції навчання катехуменів. Декалог з’явився в катехитичному навчанні лише в пізньому Середньовіччі. З розвитком практики сповіді зростало і значення Десяти Божих Заповідей.  Лютер помістив їх саме на початку своїх катехізисів. Отож, послідовність трьох основних частин у Лютера була такою: «Декалог», «Сповідання віри» і «Отче наш». Ця послідовність мала  теологічне обґрунтування, про яке Лютер писав ще в 1520 році у своєму першому катехитичному творі, тобто в «Короткій формі Десяти Божих Заповідей» («Eine kurze Form der zehn Gebote, des Glaubens, des Vaterunsers»). Через шість років, у передмові до «Deutsche Messe», він підтвердив свій вибір змісту і системи катехізису, підсумовуючи, що «в цих трьох частинах доступно й коротко вміщено майже все, що повинен знати християнин» [15]. Логіка цієї системи викладена в  науці Лютера про виправдання. Місце Десяти Божих Заповідей у структурі катехізису випливає саме з їх педагогічного використання (usus elenchticus) як своєрідного дороговказу християнського життя. Однак результатом такого використання Десяти Божих Заповідей є, передусім,  визнанням людиною її гріховної природи, яке через каяття і  жаль стає умовою прийняття Божої благодаті. Реформаторське відкриття рятівної сили віри велить Лютеру поставити Credo на друге місце в структурі катехізису. Як тільки-но людина збагне, що вона не в змозі самостійно виконати обов’язки Божого закону, вона повинна шукати допомоги ззовні – у милосердного Бога, який пробуджує в упокорених серцях віру в силу свого рятівного діяння.  Усе ж таки дорога до Бога веде через молитву – і для цього й призначена третя частина. Лютер вирішив додати до трьох основних частин, які становлять ядро ​​катехізису, четверту і п’яту частини, присвячені таїнствам Хрещення і Святого Причастя

Однак не можна сказати, що катехізиси Лютера становлять собою систематизовану квазідогматику для мирян [16]. Ті три основні частини не можна трактувати  як три окремі loci theologici . Вони  органічно пов’язані між собою і жодна з них не може існувати без двох інших. У Великому катехізисі також показано характерне для теології Лютера  протиставлення: Закон – Євангеліє, Декалог – Символ Віри. Незважаючи на те, що лише сповідання віри робить людину християнином, та все ж як така вона не може забути про перше. Катехізиси виникли в період, коли вперше в лютеранському таборі виникли суперечки навколо значення старозавітного закону, які в найближчому майбутньому мали перерости в антиномічну суперечку [17]. Таким чином, катехізиси Лютера засвідчують, що в мисленні реформатора не було місця для будь-якого антиномічного трактування існування християнина. Закон (частина 1) необхідний у житті християнина, але силу для його виконання дають віра і щоденна молитва (частини 2 і 3). Закон, віра і молитва становлять міцну основу життя християнина. Цю цілісність роздумів Лютера про взаємозв’язки між окремими частинами катехізису підтверджує ще один аспект його функціонування в повсякденному житті протестанта – катехізисна молитва.

Катехізисна  молитва

У молитовнику («Betbüchlein»)[18], опублікованому в 1522 році, Лютер  заохочує до молитви на основі трьох текстів, які згодом стали основними частинами його катехізису (Декалог, Символ Віри та Отче наш). Він також рекомендує як специфічну форму молитви читання вголос Книги Псалмів, яку він назвав «маленькою Біблією». Практика молитов, проголошених з текстами катехізису, сприяють тому, що молитвами стають не тільки молитва Отче наш, але й Декалог та Апостольський Символ Віри. Декламація перетворюється на розмову між людиною і Богом. На практиці молитовна набожність, яка формується на основі цих трьох основних текстів, змінювала також їх сприйняття[19]. Проговорюючи вголос Десять Божих Заповідей, людина вступає у відносини з Богом, у яких її роль обмежується слуханням, бо промовляє Бог. Під час молитовного використання Декалогу Бог особисто присутній у житті християнина з перших слів звертання до Всевишнього: «Я – Господь, Бог твій». У наступних декламованих Заповідях Бог промовляє до слухача, що молиться. Відповідь людини може пролунати тільки у сповіданні віри. «Вірую» – це перше слово, спрямоване людиною в молитві до Бога. Проте весь Символ Віри ще не дозволяє молільникові звертатися до Бога з більш особистими проханнями. Вони з’являються лише в Господній молитві, починаючи зі слів  «Отче наш, що єси на небесах», вносячи в розмову дуже особистий відтінок. Господня молитва є третьою основою молитовної побожності Лютера.

Підсумки

       Катехізиси Лютера, з огляду на їхній дидактично-програмний та універсальний характер, є одними з небагатьох творів у доробку віттенберзького Реформатора, в яких на передньому плані виступає певна екуменічна тенденція, що полягає в невикористанні суперечливих питань. Щоправда, доктрина виправдання тут також є структурним принципом побудови обох катехізисів, але мета творів практична: йдеться про підготовку людини до християнського життя та формування її ставлення до Бога і  навколишнього світу. Таким чином, за Манфредом Пірнером, можна виокремити релігійно-педагогічні та пастирські мотиви автора обох обговорюваних катехізисів, а також підкреслити помітні в них церковно-організаційні акценти[20]. До перших належить піклування про базовий рівень релігійних знань, констатованого під час інспектування, до інших – передавання істин, необхідних людині для життя в страху і в любові до Бога та в підготовці до смерті. Катехізис мав також бути практичним посібником для тих, хто приймає таїнство Святого Причастя. Вказуючи на мотиви і цілі Лютера, якими він керувався під час написання обох катехізисів, слід додати ще один, близький також володареві Пфальцу як ініціатору видання Гайдельберзького катехізису. Це було прагнення встановити нові соціальні норми за допомогою постульованого поліпшення моральності вірних, що мало позначитися на  функціонуванні сім’ї та держави [21].

Частина 2: Гейдельберзький катехизис

Лукаш Баранський – доктор євангелічної теології, перекладач. Займається історією євангелічної теології ХVІ-ХVІІ століть. Автор численних науково-популярних статей із циклу «500 років Реформації» в «Євангельському віснику» (Zwiastun Ewangelicki), перекладач книги о. Вагнера «Мати-церква багатьох країн. Історія євангелічної церкви в Цешинському герцогстві в 1545 – 1918/20 роках» (2009) [«Koścół macierzysty wielu krajów. Historia Kościoła ewangelickiego w Księstwie Cieszyńskim w latach 1545 – 1918/20» (2009)], співавтор книги «Reformatorzy» (2013).

[1] D. Wendebourg, Die Einheit der Reformation als historisches Problem, [в:] B. Hamm, B. Moeller, D. Wendebourg, Reformationstheorien. Ein kirchenhistorischen Disput über Einheit und Vielfalt der Reformation, Göttingen 1995, s. 32.

[2] B. Moeller, Die Rezeption Luthers in der frühen Reformation, [в:] Reformationstheorien, dz. cyt., s. 21.

[3] Автор одного з перших євангелічних катехізисів (1527 р.) Йоганн Бренц назвав три  інституції, відповідальні за виховання дітей як свідомих християн: дім, школа і церква  Пор.: «Лист до Йоганна Ґаста  від 4 вересня 1543 року», [в:] C. Weismann, Die Katechismen des Johannes Brenz, Walter de Gruyter, Berlin-New York 1990, s. 42.

[4] Там же, с. 15.

[5] Докори про відступництво реформаторів від «старої віри»  появляються в популярному антиреформаційному творі   XVI ст.: Enchiridion locorum communes adversus Lutherum et alios hostess ecclesiae Йоганна Екка 1525 r., а також у творах  Йоханнеса Кохлеуса. Див:. G. Müller, Luthers Lehre im Urteil der römisch-katholischen Kirche, [в:] Martin Luther – zwischen den Zeiten. Eine Jenaer Ringvorlesung, hg. v. Ch. Markschies u. M. Trowitzsch, Tübingen 1999, s. 97 n.

[6] J. Schilling, Lutherausgaben, [в:] TRE, Bd. 1, s. 594.

[7] Ł. Barański, Krzysztof  Hegendorfer, [в:] Reformatorzy, red.: Ł. Barański, M. Hintz, J. Sojka, Wydawnictwo Augustana, Bielsko-Biała 2013, s. 127 n.

[8] J. Sojka, Johannes Brenz, [в:] Reformatorzy, dz. cyt., s. 91; C. Weismann, dz. cyt., s. 324 n.

[9] J. Wallmann, Kirchengeschichte Deutschlands seit der Reformation, Mohr Siebeck, Tübingen 2000, s. 62 n.

[10] G. Wenz, Theologie der Bekenntnisschriften der evangelisch-lutherischen Kirche. Eine historische und systematische Einführung in das Konkordienbuch, Bd. 1, Walter de Gruyter, Berlin-New York, 1996, s. 244-247.

[11] Великий катехізис у формі, прийнятій у «Книзі Злагоди» (1580), має дві передмови: давніша походить із 1529 року  i має назву «Коротка передмова», новіша ж уперше появилася в третьому виданні  1530  року й називається «Християнська, корисна і необхідна передмова»; пор.: A. Wantuła, Historia powstania i znaczenie   katechizmów ks. Marcina Lutra, [в:] KWKL. s. 33.

[12] K. Bornhäuser, Der Ursinn des Kleinen Katechismus D. Martin Luthers, Gütersloh 1933, s. 24.

[13] М. Лютер, Великий Катехизис, Книга Злагоди, вид. фунд. “Лютеранська спадщина”, 2005, с. 412

[14] Там же, с. 409.

[15] За: A. Wantuła, dz. cyt., s. 36.

[16] На думку одного з найвидатніших німецьких теологів Сповідуючої Церкви  (Bekennende Kirche) Курта Фрьора, основні частини Малого катехізису взаємно доповнюються і кожна з них має водночас репрезентативний характер, тобто кожна з них  може бути вихідною точкою  для  зрозуміння цілості справ віри і життя спільноти: Die Hauptstücke des KK bilden nach der Intention Luthers kein in sich zusammenhängendes Lehrsystem. Sie bilden vielmehr eine blockartige, inselförmige Zusammenstellung der für elementare und exemplarische Unterweisung wichtigsten Texte der Überlieferung. Jedes einzelne Hauptstück setzt immer gleichzeitig das Ganze der Überlieferung voraus. […] Kein Hauptstück ist ohne den Kontext aller übrigen zu verstehen. […] Der exemplarische Charakter der Hauptstücke läßt erkennen, daß es im KK darum geht, Verständnisfelder anzulegen, von denen aus jeweils das Ganze des Glaubens und Lebens der Gemeinde in das Blickfeld des Lernenden tritt; K. Frör, Theologische Grundfragen zur Interpretation des Kleinen Katechismus D. Martin Luthers, [в:] „Monatsschrift für Pastoral-Theologie“, 52. Jg., (1963), s. 482.

[17] У 1527 р. співробітник М. Лютера  – Йоганн Агрікола – виступив проти Меланхтона,  підриваючи значення Закону для християнського життя  (зокрема в контексті покаяння). Лютерові тоді вдалося приглушити   цю суперечку, але в 1536 р. Агрікола знову виступив, тепер уже проти Лютера, критикуючи його розуміння старозавітного закону. Тези антиномістів були засуджені в «Формулі Злагоди» (1577).

[18] Наприкінці Середньовіччя популярними були молитовники (напр., типу hortulus animae) з принагідними молитвами.  Лютер рішуче відходить від цієї практики (у передмові до «Betbüchlein» він критикує цей тип релігійної літератури і такий спосіб спілкування з Богом. Новаторство його підходу полягає у відкриванні багатства змісту i комунікативних можливостей, прихованих у такому простому «інструментарії», як основні частини катехізису.

[19] На думку Бірґіт Столт, Лютер у «Betbüchlein» показав, що молитися можна і текстами, які не  мають форми молитви, як, наприклад, Десять Божих Заповідей і Credo, бо їх поєднує молитовний намір. Столт звертає увагу на те, що під час промовляння катехізисного тексту акт мовлення/декламування перетворюється в акт молитви, а мовець під час промовляння переконується у «правдивій» присутності невидимого співрозмовника, який говорить (або про якого мовиться). Комунікативність стає не лише самопізнанням, а й пізнанням Бога та  налагодженням контакту, формуванням відносин, запевненням і взаємним наданням відповіді. Див.: B. Stolt, Das Katechismusgebet in Luthers “Betbüchlein” (1522), [в:] A. Schwarz u. L. A. Luscher, Textallianzen – am Schnittpunkt der germanistischen Disziplinen, Bern 2001, s. 118, за: M. Mikoteit, Theologie und Gebet bei Luther. Untersuchung zur Psalmenvorlesung 1532-1535, Walter de Gruyter, Berlin 2004, s. 54-55.

[20] M. L. Pirner, Die didaktische Konzeption hinter Luthers Katechismen, [в:] N. Dennerlein, K. Grünwaldt, M. Rothgangel (Hg.), Die Gegenwartsbedeutung der Katechismen Martin Luthers, Güterslog 2005, s. 131 n.

[21] Пор. фрагмент передмови Лютера до Малого катехізису: «Особливо ти тут повинен наполегливо радити урядовцям та батькам добре керувати та посилати своїх дітей до школи, показуючи їм, чому є їхнім обовяком це робити, і який проклятий гріх вони чинять, коли цього не роблять. Бо таким нехтуванням вони перекидають та руйнують і Царство Боже і царство світу, діючи, наче найгірші вороги Бога та людей.», М. Лютер, Малий Катехизис, Книга Злагоди, вид. фунд. “Лютеранська спадщина”, 2005, с. 387