Частина 1: Катехізиси Мартіна Лютера
Гейдельберзький катехізис
Історія створення цієї найпопулярнішої релігійної книги євангелічно-реформатських церков бере свій початок з 1563 року, коли професорами Гейдельберзького університету Захарієм Урсінусом (1543 – 1583) та Каспером Олевіаном (1536 – 1587) за дорученням курфюрста Пфальцу Фрідріха III** (роки правління 1559 – 1576) були опрацьовані й опубліковані латинські та німецькі видання. Невід’ємною частиною цієї історії є той факт, що причиною появи Гейдельберзького катехізису – це навернення курфюрста Фрідріха III з лютеранства в кальвінізм. Князь Фрідріх III народився в 1515 році в Зіммерні, виховувався в дусі католицького ригоризму – освіту, зокрема, здобув при імператорському дворі в Брюсселі. У 1537 році він одружився з дочкою маркграфа Бранденбургу – Марією Кульмбах – лютеранкою, під впливом якої почав інтенсивно читати Святе Письмо. Побожність Фрідріха, яка проявилася набагато пізніше, випливала, ймовірно, з цього періоду інтенсивного читання Біблії[1]. Від одного з сучасних йому можновладців він навіть почув: «Фріце, ти більше побожний, ніж ми всі!» Невдовзі це визначення стало його прізвиськом, під яким він увійшов в історію як Фрідріх Побожний[2].
У 1559 році після смерті курфюрста Отто Генріха Віттельсбаха Фрідріх зайняв трон курфюрста Рейнського Пфальцу й отримав відповідний титул. З конфесійної точки зору, йому дісталося князівство, яке було дуже поділене на прихильників лютеранства, запровадженого його попередником, і представників реформатської теології[3], яка набирала популярність. Втомившись від постійних суперечок послідовників вчення Меланхтона, Кальвіна і Лютера про розуміння таїнства Святого Причастя при його дворі, курфюрст вирішив особисто висловитися з цього приводу й нарешті покласти край цим суперечкам. Під впливом усе частіших контактів з реформатором з Цюріха Генріхом Буллінгером він усе більше схилявся до позиції, близької до реформатів і філіпістів[4]. Однак він з політичних міркувань хотів надати своїм богословським рішенням настільки компромісного вираження, щоб вони не виходили за межі Аугсбурзького віросповідання. Протест євангелічного князя проти його положень означав би відмову від гарантій безпеки, які містилися в Аугсбурзькому мирі 1555 року. Вигідним рішенням для нього було тимчасове апелювання до пом’якшеної версії Аусбургзького віросповідання, так званої Variata, підготовленої Меланхтоном.
Замінюючи кадри богословського факультету свого університету з лютеранських на реформатських професорів, він поставив перед ними таке завдання: сформулювати новий церковний порядок і новий катехізис у дусі швейцарської Реформації, але не надто відступаючи від Аугсбурзького віросповідання, яке гарантувало мир. І сам Фрідріх, і майбутні автори усвідомлювали, що можливий компроміс буде схвалено різними середовищами лише тоді, коли він міцно базуватиметься на спільній для всіх євангеліків основі – на Біблії.
Головну відповідальність за досягнення цього компромісу було покладено на прихильника вчення Меланхтона – професора теології з Вроцлава Захарію Урсінуса. Він підготував два катехізиси: менший і більший (для дітей і дорослих), які пізніше стали основою для розробки Гейдельберзького катехізису[5]. Церковний порядок Пфальцу і 80-е питання катехізису були укладені пізніше богословською комісією, яка готувала до друку обидва документи: катехізис і церковний порядок. У цій комісії головну роль зіграв учень Кальвіна – Каспар Олевіан (хоча більшість істориків теології применшують або й повністю піддають сумніву його безпосередню участь у розробці Гейдельберзького катехізису)[6]. Такий підбір авторів дає підстави для можливості розглядати Гейдельберзький катехізис як синтез теології Меланхтона і Кальвіна[7].
Катехізис, виданий у березні 1563 року в Гейдельберзі, відкривався передмовою авторства самого Фрідріха ІІІ[8]. Перше видання вийшло німецькою мовою, латинський переклад разом із двома наступними виданнями німецькою мовою з’явилися ще в тому ж році. Джерелом, яким користувався Урсінус при написанні катехізису, були, мабуть, деякі тексти Меланхтона і, перш за все, катехізис наступника Кальвіна в Женеві Теодора Беза[9], опублікований у Гейдельберзі в 1562 році. У певному сенсі співавтором катехізису був також сам Фрідріх III, який (окрім передмови) ввів у текст також біблійні цитати.
Структура Гейдельберзького катехізису
Гейдельберзький катехізис має 52 розділи – по одному на кожний тиждень року. Перше видання містило 128 запитань і відповідей. У другому випуску, за розпорядженням князя Фрідріха, було додано одне додаткове запитання під номером 80 – щодо різниці між Святим Причастям та папською месою[10]. Нумерація питань з’явилася лише в латинській редакції. Третє видання, визнане за textus receptus, було включено курфюрстом у церковний порядок у листопаді 1563 року, що підтверджувало його офіційний статус – чинне віросповідання у всьому Пфальці.
Зміст катехізису можна розділити на 3 основні частини: 1. Про лиху долю людини (питання 3 – 11), 2. Про спасіння людини (12 – 85), 3. Про вдячність людини (86-129). У першій частині йдеться про гріх людини від гріхопадіння Адама до Божого Суду. У другій частині – про виправдання та спасіння в межах 12 пунктів Апостольського Символу віри. У третій частині розглядаються добрі справи, які є результатом людської віри та подяки Богу. Мова йдеться про нову людину, відроджену через покаяння та віру. У ній також обговорюються заповіді Декалогу відповідно до реформатського порядку[11]. Вдячність людини Богу має виражатися також у молитві, взірцем якої є Господня Молитва[12].
Мета Гейдельберзького катехізису
У передмові Фрідріх, передусім, наголошує на внутрішніх, політичних мотивах, якими він керувався, видаючи катехізис. Князь стверджує, що його піддані досі жили без дисципліни, порядності та будь-яких інших чеснот, тому князівство не могло вижити й політично[13]. Необхідне широке поширення дисципліни і турбота про виховання молоді. У церковних і шкільних справах князівство тепер має керуватися настановами, що містяться в новому катехізисі. Катехізис, на думку князя, має служити підручником християнського життя, в якому «подано загальне вчення нашої християнської релігії на основі Божого Слова»[14]. Священники і вчителі отримають настанови щодо пристосування своєї служби до вчення катехізису. Якщо всі будуть керуватися новими рекомендаціями, тоді Бог поліпшить життя кожного підданого, а також дасть кожному земне й вічне благополуччя. Отже, катехізис має бути християнською нормою суспільного життя в галузі виховання, навчання і Церкви.
Таким чином, Гейдельберзький катехізис мав на меті, за задумом правителя, стати інструментом для модернізації соціальних змін, що відбувалися в князівстві, які стосувалися шкільної освіти, управління, економіки, армії та Церкви. Цю тенденцію підтвердило вищезгадане третє видання катехізису в листопаді 1563 року, текст якого ввійшов до нового церковного порядку для Пфальцу.
Гейдельберзький катехізис був дуже збалансованим документом щодо позиції лютеран. Завдяки цьому князь міг розраховувати на можливість діалогу з лютеранськими правителями імперії. За сприятливих обставин цей документ міг стати основою для майбутнього компромісу між двома основними реформаційними конфесіями. Контроверсійні теми церковної дисципліни, еклезіології та передпризначення були в ньому свідомо опущені. Завдяки полемічному змісту 80 питання, римський католицизм було остаточно визнано спільним ворогом обох реформаційних конфесій[15]. Примиренські тенденції щодо лютеран чітко вказують, що компроміс з Віттенбергом був однією з політичних цілей правителя Пфальцу.
Вплив Гейдельберзького катехізису
Гейдельберзький катехізис швидко завоював популярність у численних реформатських громадах по всій Європі. Він поширився в Нідерландах, у Рейнських землях та інших реформатських територіях імперії. На синоді в Дордрехті в 1618/19 рр. він був визнаний спільною релігійною книгою для всіх реформатських церков і донині є найпоширенішим реформатським катехізисом у світі. 450-й ювілей Гейдельберзького катехізису був нагодою для численних культурних подій та наукових заходів, присвячених історії, рецепції та значенню цієї найважливішої релігійної книги реформатських церков у світі[16].
Лукаш Баранський – доктор євангелічної теології, перекладач. Займається історією євангелічної теології ХVІ-ХVІІ століть. Автор численних науково-популярних статей із циклу «500 років Реформації» в «Євангельському віснику» (Zwiastun Ewangelicki), перекладач книги о. Вагнера «Мати-церква багатьох країн. Історія євангелічної церкви в Цешинському герцогстві в 1545 – 1918/20 роках» (2009) [«Koścół macierzysty wielu krajów. Historia Kościoła ewangelickiego w Księstwie Cieszyńskim w latach 1545 – 1918/20» (2009)], співавтор книги «Reformatorzy» (2013).
[1] A. Mühling, Der Heidelberger Katechismus im 16. Jahrhundert. Entstehung, Zielsetzung, Rezeption, „Monatshefte für Evangelische Kirchengeschichte des Rheinlandes“, 58. Jg., Bonn 2009, s. 3.
[2] J.F.G. Goeters, Zur Geschichte des Katechismus, [в:] Heidelberger Katechismus. Revidierte Ausgabe 1997, hrsg. von der Evangelisch-reformierten Kirche, von der Lippischen Landeskirche und vom Reformierter Bund, Wuppertal 1997, s. 85.
[3] Курфюрст Отто Генріх, використовуючи постанови Аусбургського миру 1555 року, приєднався в 1556 році до табору Лютеранської Реформації, запроваджуючи в Пфальці вюртемберзький церковний порядок авторства Йоганна Бренца. Пор.: J.F.G Goeters, dz. cyt., s. 85.
[4] Філіпісти, або криптокальвіністи, – прихильники угодовської, стосовно реформатської, теології Філіпа Меланхтона, які відкидали лютеранське вчення про реальну і субстанційну присутність тіла і крові в Таємній Вечері, наголошуючи водночас на «духовній присутності» тіла і крові в видимих елементах Таємної Вечері.
[5] Катехізис, укладений Урсінусом, мав назву»: Unam quidem majorem, pro studiosis adultioribus, et scholis maioribus, alteram minorem, captui populi et puerilis aetatis magis accommodatam», отже, він ділився на два катехізиси: більший – для теологів, і менший – для дітей і звичайних людей. Пор.: E. Sturm, Heidelberger Katechismus, [в:] Religion in Geschichte und Gegenwart (RGG), 4. Auflage, Bd. 3; Tübingen 2000, s. 1514 n.
[6] Герхард Ґетерс завважує: «Olevianus war ein Kommissionsmitglied unter anderen. Mit dem endgültigen Katechismus war er persönlich nicht zufrieden. Er hätte sich ihn calvinistischer gewünscht. Als leitender Kirchenmann aber war er an der kirchlichen Einführung wesentlich beteiligt». – J.F.G Goeters, dz. cyt., s. 89.
[7] Як підтвердив Август Ланг, існують численні предметні і мовні відповідності між женевським катехізисом Кальвіна 1542 р., емденським катехізисом Яна Ласького (Jan Łaski) 1554 р. та іншими реформатськими катехізисами. У тлумаченні «Credo» Урсінус скористався фрагментами з «Institutio religionis christianae» Ж. Кальвіна та «Examen Ordinandorum» Ф. Меланхтона. Пор.: «A. Lang, Der Heidelberger Katechismus und vier verwandte Katechismen», Georg Böhme, Leipzig 1907, s. LXXVI n, XCVI-CIV.
[8] Додана до надрукованого тексту передмова князя була підписана ним раніше – ще 19 січня 1563 року і теж мала статус правового акту, згідно з яким новий катехізис запроваджувався для церковного використання. Kатехізис було видано в березні під назвою «Katechismus oder christlicher Unterricht wie er in Kirchen und Schulen der kurfürstlichen Pfalz getrieben wird», за: J.F.G Goeters, dz. cyt., s. 90.
[9] A. Mühling, Der Heidelberger Katechismus im 16. Jahrhundert, dz. cyt., s. 7.
[10] Ініціатива включення цього питання належить Олевіану, однак його зміст повністю відображав також погляд курфюрста. Третє видання мало заключну примітку, у якій відсутність повного тексту 80 питання в першому виданні пояснювалася як недогляд. До частини тиражу першого видання було навіть додано вкладку – окрему картку з розширеним змістом 80 питання. Пор.: J.F.G Goeters, dz. cyt., s. 90.
[11] Реформатська Церква (так само, як і православна) погоджується з поділом Декалогу, у якому наказ шанувати Бога і заборона створювати його образ трактуються як дві окремі заповіді (перша і друга), натомість 9. i 10 заповіді – це одна заповідь.
[12] J. Stahl, Od wydawcy [Wstęp], [в:] Katechizm Heidelberski, Konsystorz Kościoła Ewangelicko-Reformowanego, Warszawa 1988, s. 9 n.
[13] Wenn nun beide, christliche und weltliche Ämter, Regiment und Haushaltungen, anders nicht beständig erhalten werden, auch Zucht und Ehrbarkeit und alle anderen guten Tugenden bei den Untertanen zunehmen und aufwachsen mögen, denn da die Jugend gleich anfangs und vor allen Dingen zu reiner, auch gleichförmiger Lehre und des heiligen Evangeliums und rechtschaffener Erkenntnis Gottes angehalten und darin stetig geübt wird, cyt. za: Was ist dein einiger Trost? Der Heidelberger Katechismus in der Urfassung, hg. von M. Freudenberg und A. Siller, Neukirchen-Vluyn 2012, s. 13-16.
[14] Und demnach mit Rat und Zutun unserer ganzen Theologischen Fakultät allhier, auch aller Superintendenten und vornehmsten Kirchendienern, einen summarischen Unterricht oder Katechismus unserer christlichen Religion aus dem Wort Gottes, beides, in deutscher und lateinischer Sprache, verfassen und [er]stellen lassen, [в:] там же.
[15] A. Mühling, Der Heidelberger Katechismus im 16. Jahrhundert, dz. cyt., s. 10.
[16] Одна з найновіших ювілейних публікацій – виданий німецьким видавництвом Vandenhoeck & Ruprecht у Геттінгені ілюстрований двомовний (німецько-англійський) альбом ( 454 сторінки), під назвою «Macht des Glaubens – 450 Jahre Heidelberger Katechismus» (ред..- Karlа Apperlo-Boersma i Herman J. Selderhuis). Це видання вміщує в собі наукові статті, воно ілюстроване документами з виставок, присвячених ювілейним святкуванням 450-ліття Гейдельберзького катехізису.