Нагірна проповідь Ісуса Христа з Євангелія від Матвія є безперечно однією з найбільш відомих проповідей в християнстві. На цей біблійний текст написано вже не одну книгу, зроблено багато досліджень та проголошено безліч проповідей. Складається враження, що все що можна було б сказати на рахунок цього тексту вже сказано та нічого нового вже тут не може бути знайдено. Власне це і є одна з частих перешкод в розумінні біблійного тексту – бажання пережити нове відкриття. Таке бажання іноді підштовхує читача Святого Писання до пошуку різноманітних теорій змов чи таємного знання в Писанні, що звичайно віддаляє його від самого тексту. Або робить його прихильником провокативних проповідей, де крім провокацій вже нічого іншого вже на жаль немає.
Цінність біблійного тексту не в новизні ідеї, більшість з яких відомі навіть в сучасному секуляризованому світі західної цивілізації. Його цінність полягає в нашому егзистенційному переживанні, коли текст з книги стає під впливом Святого Духа Божим Словом і частиною нашої власної історії. Саме в такий спосіб я пропоную прочитати фрагмент нагірної проповіді Христа присвячений заповідям блаженства.
«Блаженні бідні духом, бо їхнє Царство Небесне»
«Я, бідна, грішна людина» таки слова ми повторюємо в сповідальній молитві під час богослужіння. Ці слова вивчені напам’ять ми досить часто проголошуємо автоматично і навіть не замислюючись над їх значенням. Це відбувається не тільки під час цієї молитви, але і в інших місцях літургії. Недаремно Мартін Лютер називав молитву «Отче Наш» найбільшою мученицею Церкви. Але, якщо ми затримаюся думками і розважимо ці слова, то зможемо побачити, що це означає для нас. Бідність про яку тут йде мова немає матеріальної природи, хоча потрібно визнати, що більшість християн є фінансово не багатими людьми. Бідність про яку ми згадуємо в молитві це визнання нашою людської обмеженості і недосконалості, а також нашої глибокої потреби у Спасителі Христі. Тільки бідний духом потребує Христа. Тільки йому потрібна Божа благодать для щоденного життя.
«Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть втішені»
Наше земне життя переповнене різними емоціями і станами. Нам напевно хотілося б, щоб в ньому було більше радості, миру та спокійного захоплення Божим творінням, але в ньому є також місце для втрат, страждань і плачу. Ми можемо не погоджуватися і не розуміти такий стан речей. Можемо задавати Йому питання «Чому це сталося?» чи навіть виражати свій протест перед Богом. Плач є реакцією на те, що відбувається з нами і навколо нас. Ми плачемо, коли втрачаємо близьких. Плачемо від безсилля, коли не можемо зупинити страждання найближчих чи війну в своїй країні. Плачемо з безпорадності і страху. На плач немає простої відповіді, але є цінна порада від апостола Павла – «Плачте з тими, що плачуть». Іноді це найцінніша душопікунська підтримка, яку ми можемо дати іншій особі. Просто бути з тими, хто потребує нашої присутності і підтримки, без цінна порада, яку дає нам апостол Павло. Христос залишає нас теж з надією, що плач не бути тривати вічно і той, хто плаче отримає втіху.
«Блаженні смиренні, бо вони успадкують землю»
Смирення напевно не є сучасною чеснотою. Можливо вони і раніше не було чимсь популярним. Смирення досить часто сприймають, як слабкість і пасивність, але воно є чимсь іншим. Бути смиренним це навчитися приймати себе, як особу, яке не є центром всесвіту. Смирення є вкрай необхідною чеснотою в християнському служінні. Сучасна Церква переповнена «великими» лідерами, особами, що боряться за вподобайки і перегляди в соціальних мережах чи хочуть підкреслити свою особисту унікальність і, фактично, вищість від інших. В той же час християнські спільноти потребують осіб, які смиренно вказують своїми словами і життям на Христа, при цьому залишаючись в його тіні.
«Блаженні голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться»
В суспільстві в якому правова і судова система не працюють так як мають, де вбивця може уникнути покарання через свій статус, або злодій, який продовжує красти після того, як його викрили, є великий запит на справедливість. Але це ще не голод і спрага праведності про яку говорить Христос. Праведність є чимсь більшим. Вона з однієї сторони пов’язана з праведністю у Христі, яку ми отримуємо через Його жертву на хресті, а з другої сторони вона вимагає слідування за Христом. Бути голодним та спраглим праведності тісно пов’язано з «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога», адже тут мова теж і про власний духовний стан.
«Блаженні милостиві, бо вони отримають милість»
В своїй більшості люди очікують милосердного ставлення по відношенню до себе, як від інших людей, так і від Бога. Але чи готові ми тим, самим відповісти іншим? В Євангелії від Луки ми читаємо «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк.6:36). Цей заклик є викликом для віруючих осіб, як і притча про милосердного самаритянина, що далі є актуальною для сучасності. Хто мій ближній? На кого поширюється моя свою милість і де вона закінчується? Що спонукає нас допомагати іншим в потребі? Як найкраще допомогти ближньому? Ця тема породжує багато важливих питань, які потребують відповідей. Милість є практичною стороною життя християнина, проявом нашої віри та любові. Вважливим є також не тільки роздумувати над цією темою, але і практикувати милість у власному житті.
«Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими»
Роздуми над миром напевно варто розпочати біля хреста Голгофи. Там Бог через жертву принесену Христом примирив з Собою людей. Ця історія вказує нам на те, що мир має свою ціну і іноді ця ціна дуже велика. Для того, щоб утримати мир між людьми потрібні часом неабиякі зусилля, адже гріховна природа підштовхує нас до ворожнечі і агресії. Іноді таких зусиль недостатньо і на зміну миру приходить війна. Вона нагадує нам, що мир не є чимсь постійним та незмінним. Мир є дорогоцінним Божим даром, цінність якого ми розумію в момент його втрати.
Коли війна приходить на зміну миру нам хочеться все швидко повернути назад. Але це практично неможливо. Агресор не зупиниться, поки не досягне своєї мети, або поки не буде зупинений силою. Страждання і жертви не зникнуть. Не можна бути миротворцем та ігнорувати гріховну реальність світу, де є страждання та насилля та те, що де деяких агресорів може зупинити тільки сила. Бути миротворцем це не історія про те, як з безпечного місця забороняти жертві боронитися перед насильником чи пропонувати рабство «мирної» окупації взамін на свободу.
Бути миротворцем вимагає прийняти недосконалу реальність в якій ми живемо та свою власну безпорадність перед обличчям насилля і страждання, бути поряд з жертвою в її стражданнях, бути прикладом в прощенні для інших та пам’ятати, що тільки Господь може зцілити серця переповнені стражданням і тільки він може примирити ворогів.
«Блаженні переслідувані за праведність, бо їхнє Царство Боже»
Віра є чимось значно глибшим, ніж просто переконання. Віра з однієї сторони є Божим даром, з другої вона мотивує нас до певного стилю життя. Життя в якому Бог і Його Слово є одними з головних пріоритетів. Як не дивно, але практика своєї віри може стати причиною дискримінації та переслідування навіть в суспільствах, які декларують досить високу толерантність. Чому ж так відбувається? Чому у відповідь на благочестя і віру можна отримати агресію та брехню? Причин напевно є багато, але варто зауважити, що християнство має в собі певний радикалізм, про що наочно свідчить нагірна проповідь Христа. Воно навчає про віру Триєдиного Бога та про спасіння через жертву Христа, і тут немає альтернативи. Встановлює певні етичні норми, які не завжди є популярними в суспільстві. Але що найважливіше віра в Христа вимагає практики. Можливо і ця остання частина є найбільш дратівливою. Адже, якби це була лише теорія і вільні роздуми, то вона не мала б такого великого впливу. Завдяки практиці віра стає видимою і впливає на оточуючих людей. Це не завжди сприймається позитивно, а іноді це закінчується судовими покараннями чи навіть стратами. Свобода віросповідання і практика своєї віри не є очевидними речами. Вони можуть зникнути так само швидко, як і мир.
Духовна практика про яку розповідає Христос в нагірній проповіді переповнена викликами. Це однозначно не зручне «диванне» християнство. Ці виклики нагадують нам про те, що віра без діл мертва. Але слова «блаженств» це насамперед послання надії та втіхи для тих хто бачить свою потребу у Богові, для тих хто плаче у стражданні, для тих хто прагне бути миротворцем і слідувати за Христом незважаючи на перешкоди.
«Блаженні бідні духом, бо їхнє Царство Небесне»
Амінь
Молитва
О, Господи Ісусе Христе!
Ти, що благословив чистих серцем, лагідних, миротворців і гнаних за правду, вислухай нас у час нашої скорботи!
Дай нам сили гідно зустріти випробування, не піддаючись розпачу, духовному занепаду чи байдужості.
Відкрий наші очі віри, щоб побачити Тебе з нами, коли ми йдемо долиною смертної темряви.
Просвіти наш розум, щоб страждання набули для нас вищого значення, яке Ти називаєш «блаженством», і через нього ми побачили славу майбутнього Царства Твого.
Допоможи нам бути миротворцями – вісниками Твого правдивого миру, який очищає від гріха і заспокоює серця перед Богом.
Господи, ми хочемо бути Твоїми дітьми, Твоїми учнями, Твоїми посланцями у світі зла.
Ми просимо Тебе про справедливий мир для нашої країни, про зцілення розбитих серцем і фізично поранених, про силу воскресіння через Твого Духа для нашого народу і всіх людей світу.
Розділи з нами, Господи, блаженство Царства Твого.
Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Єпископ Павло Шварц