В лютеранській традиції вчення про виправдання дотепер зберігає особливе значення. Відповідно, від самого початку воно займало важливе місце в офіційному діалозі між лютеранами та римо-католиками.
Історія цього діалогу поділяється на певні періоди, під час яких тривало двостороннє обговорення, яке підсумовувалося прийняттям спільних документів:
1 період (1967-1972 рр.) – було прийнято документ “Рапорт з Мальти”, який засвідчив з боку католиків – визнання, що виправдання дається даром, через віру в Ісуса Христа, а з боку лютеран – важливість людських дій та вчинків у виправданні.
2 період: (1973 – 1984 рр.) – тривало обговорення спільного розуміння Святої Тайни Євхаристії, духовного і душпастирського служіння у Церкві, екуменічної співпраці.
3 період (1986 – 1993 рр.) – фокус уваги було зосереджено на ролі та завданні Церкви у питаннях, що стосуються виправдання. Крім того, всебічно розглядалася еклезіологічна категорія сакраментальності Церкви.
Класичне й досі чинне визначення виправдання людської душі знаходимо в Confessio Augustana
(Апологія Аугзбурзького віросповідання):
“…люди не можуть бути виправдані перед
Богом завдяки власним силам, заслугам чи вчинкам, але виправдовуються даром
і благодаттю Ісуса Христа у вірі, коли визнають, що Христос постраждав за людей,
і що заради Нього людям прощаються гріхи їхні, дарується благодать і життя вічне..”
Угоду під назвою “Спільна декларація про виправдання вірою” було принято 25 років тому – 31 жовтня 1999 року. Вона має на меті показати, що в результаті діалогу Всесвітня Лютеранська Федерація та Римо-католицька церква тепер можуть представити спільне розуміння категорії “виправдання”.
Позитивним, на думку авторів “Спільної декларації”, є переконання, що старі взаємні непорозуміння сьогодні втрачають свою актуальність. Особливо підкреслено, що Слово Боже є змістовно багатшим, ніж конфесійні вчення про спасіння, і що подальше дослідження відмінностей у цьому питанні не буде підставою для розділень та доктринальних звинувачень.