Наприкінці 2022 року в Естонською Євангелічно-Лютеранською Церквою та фондом Eesti Diakoonia видана збірка статей «На шляху до миру». Автори роздумують над питаннями, які поставила перед ними війна. Естонія прийняла значну, як для такої маленької країни, кількість біженців. Естонські лютерани зіграли велику роль в допомозі тим, хто був змушений покинути батьківщину, а також надавали відчутну підтримку своїм одновірцям в Україні. Нижче опублікований текст статті єпископа НЄЛЦУ Павла Шварца, який включений в цю збірку. Всю книгу англійською мовою можна завантажити за посиланням.
У лютеранській традиції під час богослужіння, сповідуючи свою віру, ми говоримо про «вселенську» Церкву. Для нас це означає, що з одного боку, порятунок не обмежується лише однією церковною організацією, а з іншого боку, що ми є частиною всесвітньої спільноти послідовників Христа. Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України — це невелика спільнота віруючих, яка розпорошена досить великою країною. Для нас бути частиною Всесвітньої Лютеранської Федерації є чимось цінним. Стосунки з іншими лютеранськими церквами допомагають не відчувати себе самотніми під час кризи, а також дають змогу об’єднатися з іншими одновірцями у молитві та спільному служінні.
Після початку повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації в Україну, потреба у підтримці з боку Всесвітньої Церкви стала ще більш актуальною для українських віруючих. Війна шокувала не лише християн України, які опинилися на лінії вогню, під ракетним обстрілом чи в окупації. Чимало західних християнських лідерів, популярних серед українських протестантів, спочатку обрали стратегію мовчання. Були й ті, хто повторював слова частини російських релігійних лідерів, заявляючи, що нам не треба чинити опір, а лише потерпіти кілька днів, а далі під окупаційною владою все налагодиться. Серед християн лунали заяви, що Україна (або НАТО) самі спровокували цю війну. Особливо дивно і боляче було чути ці слова від тих, хто бореться за права жінок, зокрема, захищаючи їх від насильства. Вразило також мовчання, що триває й донині, серед європейських теологів, які займаються питаннями екології та клімату, на тлі масових вбивств російськими військами тварин в Україні, руйнування снарядами та мінами шару найродючішого ґрунту, на якому росте врожай, що доставляється у найвіддаленіші куточки світу, та загрози техногенної катастрофи, яка може виникнути внаслідок обстрілів атомних, теплових та гідроелектростанцій. Але окрім цих «шокованих» християн, багато хто з яких готовий заплатити за мир і комфорт будь-яку ціну, були й ті, хто прислухався до заклику апостола Павла: «Плачте з тими, хто плаче» (Рим.12:12). І це стало найціннішим виявом солідарності. Безсилля перед війною підштовхує до спробі її осмислення та раціоналізації. Але особам, які перебувають у місцях, де є загроза їхньому життю, де кожна ніч може стати останньою через ракетний удар ворожого війська, раціональні пояснення зовсім не допомагають. «Плачте з тими, хто плаче» — це дорогоцінний вислів співпереживання, а також спільне визнання власного людського безсилля.
Ми вдячні всім нашим братам і сестрам у Христі з інших країн, які розповідали світові про нас, про нашу країну і біду, з якою ми зіткнулися, які стали голосом «вдів і сиріт», які молилися і продовжують молитися, про справедливий мир для нашого народу. Ми щиро вдячні лютеранським церквам Європи, які зустрічали, годували, допомагали з житлом та працевлаштуванням біженцям з України, незалежно від їхнього віросповідання. Ми також сподіваємося, що наші віруючі, які вирішили залишитися в іншій країні, знайдуть своє місце в місцевих лютеранських громадах, а ті, у свою чергу, будуть відкриті, щоб прийняти їх як нових членів.
Українським біженцям з початку війни допомагають лютеранські гуманітарні та діаконічні фонди, такі як LWF World Service, Diakonie Katastrophenhilfe, фонди Diakonie земельних церков Німеччини та країн Європи, Martin Luther Bund та Gustaw Adolf Werke. Завдяки допомозі останніх двох організацій та польських лютеран, ми змогли у перші дні повномасштабної війни придбати мікроавтобус для евакуації людей із зони бойових дій та доставки гуманітарної допомоги, підготувати церковні приміщення для тривалого розміщення біженців, почати навчати дітей та дорослих цифровій грамотності, що є особливо актуальним під час війни, через поширення практики онлайн-освіти та віддаленої роботи. Завдяки пожертвуванням, які ми почали отримувати на початку війни від наших знайомих, друзів і церковних організацій, ми змогли допомогти людям в організації евакуації, закупівлі продуктів та ліків, транспортуванні гуманітарної допомоги, оренді квартир для біженців, фінансовій підтримці людей, які цього потребують. Я хотів би особливо подякувати всім тим, хто жертвував через Консисторію Євангелічно-Лютеранської Церкви Естонії та окремо громаді в Тарту, за підтримку харківської громади. Насправді перелік усіх, хто виявив готовність допомогти, зайняв би не одну сторінку, як і розповідь про всі чудеса і благословення, свідками яких ми стали завдяки їй. Ми щиро дякуємо всім за підтримку наших громад і нашого народу у цей важкий час!
Люди, які бажають допомогти, але також і бажають, щоб їхня допомога була актуальною та доречною, часто ставлять нам запитання: «Як можна допомагати далі?» З самого початку повномасштабної війни ми намагаємося звернути увагу наших друзів та партнерів на кілька суттєвих моментів у наданні допомоги для України:
1. Ми ще довго потребуватимемо допомоги. Це означає, що слід готуватися працювати довго та системно.
2. Потреби у допомозі змінюватимуться залежно від обставин на фронті та логістики. Для цього варто дослухатися людей, які працюють на місцях. Хоча варто розуміти, що ситуація у різних регіонах України буде різною, як і потреби.
3. Слід бути обережними у фінансуванні незнайомих людей та організацій. Потрібно мудро підходити до співпраці з партнерами в Україні, щоб уникнути ризиків політизації та корупції, та працювати над максимально ефективним використанням допомоги.
4. Допомога завжди має обмежений розмір, тому слід сконцентруватися над її ефективним використанням. Організація масштабних проектів може бути гарною та легкою для звітів, але бути малоефективною для надання допомоги у довгостроковій перспективі.
5. Варто допомагати у створенні системи, яка включає співпрацю з місцевими лютеранами. Апостол Павло писав: «Отже, доки є час, робитимемо добро всім, а особливо своїм по вірі». (Гал.6:10) Ми вважаємо, що важливо нагадувати нам лютеранам не лише про допомогу єдиновірцям, а й про необхідність тісної спільної співпраці у справах милосердя. Допомога у створенні сильних місцевих громад допомагає більш ефективно надавати допомогу, використовуючи наявний потенціал співробітників та волонтерів та залишаючи при цьому гуманітарну місію у сфері церковної діяльності.
6. Проповідь Євангелії є очікуваною і необхідною допомогою від Церкви для нужденних. Благовістя не повинно служити прозелітизму, але й недоречно його соромитися. Апостол Павло писав: «Бо я не соромлюся Євангелії Христової, бо [вона] сила Божа на спасіння кожному віруючому, по-перше, юдею, [потім] і елліну» (Рим.1:16). Аугбузьке віросповідання стверджує, що проповідь Євангелії є однією з основних ознак Церкви.
Війна однозначно вплинула і на духовність. Наприклад, мене, як і багатьох інших українців, вона підштовхнула до переосмислення деяких духовних питань. Любов до ближнього, прощення ворогів, визнання свого безсилля, необхідність допомагати ближнім – все це набуло дещо іншого сенсу. Неодноразово я був свідком, як шок від безглуздя війни призводив до духовної кризи, але в той же час після першого шоку часом йшли глибші молитви і роздуми над біблійними текстами.
Отримання допомоги також спонукає до роздумів. Наприклад, під час Свята Подяки за врожай, я проповідував у трьох громадах НЄЛЦУ у східній частині України – Запоріжжі, Харкові та Полтаві, про важливість подяки – Богу та людям, а також про те, що ми не можемо вимагати від когось допомоги, адже це є насамперед добровільним актом. Роздача допомоги теж може обійтися без роздумів. Як допомогти нужденному таким чином, щоб зберегти його самостійність і не зробити залежним від Церкви? Як допомагати, щоб допомога стала справді благословенням, а не прокляттям? Отримана допомога спонукає до роздумів над словами з Діяння Апостолів: «Блаженніше давати, ніж приймати» (Дії 20:35) і до пошуку відповідей на запитання: Що ми, як Церква, можемо запропонувати, крім матеріальної підтримки та запевнень у молитві? Але, найголовніше, вона ще раз нагадує про ті дари, які ми невтомно і щодня отримуємо від нашого Небесного Батька і про величезний Дар – Жертву Христа за кожного з нас.
Єпископ Павло Шварц