23 червня вaідзначається День вшанування пам’яті Аргули фон Грумбах – першої протестантської публіцистки.
На тлі подій, що розгортаються в Європі у 16 столітті, в добу Реформації, життя молодої баварки Аргули фон Грумбах могло би пройти непоміченим. Вона не була видатним лідером, не заснувала церковної конфесії, а весь її внесок у поширення протестантських ідей зводиться до 8 невеликих творів, серед яких 7 листів і один вірш. Однак Аргула, несподівано навіть для себе, увійшла в історію Реформації, і залишилася для нащадків прикладом мужності, відданості Богу і любові до Його Слова.
Народилася вона в 1492 році в Баварії, в багатодітній аристократичній родині. В 10-річному віці отримала від батька дорогий подарунок – розкішне видання Біблії німецькою мовою. Захопившись ідеями Реформації, Аргула починає дедалі уважніше читати Святе Письмо, і ділиться власним спостереженням: «О, яка ж радість, коли Божий Дух навчає і дає розуміння, щоб ви почали бачити сяйво справжнього світла».
Сімейне життя молодої жінки не склалося. Чоловік її був малоосвіченим і, хоча не був дуже релігійним, вороже ставився до «захоплення» дружини реформістськими ідеями, яке вже дійшло до Баварії. Незважаючи на те, що в березні 1522 року герцог категорично заборонив не тільки обговорювати, але і мати в своєму будинку твори «єретиків» Лютера і Меланхтона, їх твори все ж проникали в баварські міста і мали великий вплив на місцеве населення, незалежно від віку, статі або соціального статусу.
При цьому Аргула не вважала себе «лютеранкою»:
«Мене називають послідовницею Лютера, але це неправда. Я була охрещена в ім’я Христа; Я сповідую Його, а не Лютера. Але я визнаю, що Мартін теж, як вірний християнин, сповідує Його».
1523 року сталася подія, яка зробила жінку відомою на увесь протестантський світ. Вісімнадцятирічного студента Інгольштадтського університету (до якого належав Йоганн Ек, раніше опонент Лютера в публічних дебатах), Арсація Зеехофера, було заарештовано за сповідання реформатських поглядів. І хоча на захист молодика публічно виступило усе студентство, герцог Баварський був невблаганним. Вчення Лютера, на його думку, перешкоджало зміцненню його держави і ставило під загрозу відносини з імператором і папою римським. Тож Арсація попросили зректися своїх поглядів, аби дещо пом’якшити покарання – тоді його лише мало би бути заслано в далекий монастир. Зі сльозами на очах і Новим Заповітом в руках юнак зрікся своїх переконань і заприсягся уникати «єретичних» ідей Лютера на майбутнє. Все ще перебуваючи під арештом, він чекав, коли його відправлять до монастиря.
Дізнавшись про це, Аргула дуже обурилася. 20 вересня 1523 року вона надіслала листа богословам Інгольштадтського університету, викликаючи їх на публічні дебати, щоб довести невинність Арсація і виправдати лютеранську «єресь».
Розуміючи, що її лист можна розцінити як нахабство, Аргула всіма силами намагалася показати, що вона не робить нічого ганебного. Вона сказала, що спочатку буде мовчати, пам’ятаючи Павлове застереження. Але оскільки жоден чоловік, що має владу, не виступив проти несправедливості, вона, як християнка, вимушена забути про свою стать і публічно захищати правду. Вона звернулася до книги Ісаї 3:12-13 і пояснила, що через те, що чоловіки-правителі корумповані та брехливі, Богові доводиться діяти через жінок.
«Я також переконана, що якщо мені буде дана благодать померти за Його ім’я, то пробудиться багато сердець».
Такий публічний виступ на захист прибічника реформатських ідей став доволі резонансною подією на той час. По-перше, Аргула була жінкою. А жінки мали займатися хатніми справами, а не писати листів богословам, викликаючи їх на дебати. По-друге, вона була мирянкою, тобто не мала права втручатися у церковні, а тим більше, теологічні справи.
Тож спочатку богослови вирішили, що найкращим покаранням для зухвалої жінки буде просто проігнорувати її послання. Однак ніхто не розумів, які наслідки отримає її звернення. Спочатку її послання розповсюджувалося вручну, а згодом навіть вийшло друком. Аргула й гадки не мала, що її ім’я увійде в історію. Вона вважала, що просто виступає проти несправедливості, виконуючи свій християнський обов’язок. Однак її послання до інгольштадтських богословів за рік витримало 14 видань і стало своєрідним тодішнім бестселером. Тільки твори Лютера в той час користувалися такою популярністю. Напередодні Селянської війни 1525 року в Німеччині поширилося близько 29 000 примірників послання Аргули, яке на той час зарекомендувало себе як відмінна апологія ідей Реформації.
Інгольштадтські богослови були розгнівані. На знак покарання, чоловіка Аргули зняли з посади керуючого містом Дітфуртом. Стосунки між подружжям ще більше загострилися, і жінці довелося усамітнитися в Бурггрумбаху – від гніву влади чи власного чоловіка – важко сказати. Деякі вельможі вважали її покарання надто легким і вимагали більш суворого: відрубати жінці два пальці, аби вона ніколи вже не наважувалася писати «блюзнірські» твори.
Однак це самовигнання не означало, що Аргула піддалася провокаціям влади. Лист до інгольштадтських богословів став своєрідним початком її «кар’єри» реформатора. За першим листом послідували ще шість. Саме вони, разом з віршем (“Ein schön christlich Lied” – “Гарна християнська пісня”), написаним у 1524 році, допомогли їй увійти в історію як першій протестантській письменниці і публіцистці.
У другому листі, адресованому герцогу Вільгельму Баварському, Аргула продовжувала виступати проти арешту Арсація і захищати лютеранські реформи, стверджуючи, що вони засновані на Біблії. У тому ж 1523 році Аргула написала ще п’ять листів. Один з них застерігав міську владу Інгольштадта не слухати фальшивих вчень місцевих богословів. Інший, адресований баварському герцогу Йоганну Шиммерну, закликав його дотримуватися віри. У листі до курфюрста Лютера, Фрідріха Мудрого, жінка висловила свою підтримку його зусиль залишатися добрим християнським правителем, незважаючи на труднощі. Наступний лист був відправлений її родичу Адаму фон Терінгу, губернатору міста Нойберг, в якому вона закликала судити про її вчинки за Духом Святим, а не за людською «мудрістю». Останнє опубліковане послання Аргули було призначене для жителів Регенсбурга, щоб заохотити їх твердо стояти у вірі, незважаючи на переслідування.
У 1524 році Аргула написала вірш, який став відповіддю на поетичний памфлет, що був підписаний псевдонімом і уїдливо висміював її характер та вчинки. Невідомий автор порадив їй повернутися до традиційного жіночого заняття – прядіння. Він вказував, що жінці не личить навчати чоловіків; їй просто потрібно слухати, як Магдалині. На це Аргула відповіла, що насправді краще слухати Боже Слово, але зазначила, що слухати слід Бога, а не людину. Крім того, вона знову стала на захист поглядів Лютера і Меланхтона, стверджуючи, що вони жодним чином не відступають від Божого Слова.
Лютер і Осіандер відкрито підтримали її протест, і врешті-решт, Арсація Зеехофера було звільнено. А праці цієї сміливої жінки дедалі сприяли поширенню ідей Реформації.
Чому нечисленні твори Аргули фон Грумбах, які не відрізняються такою глибиною, як твори її сучасників-чоловіків, вважаються гідним внеском у справу Реформації?
Можливо, тому, що в них Аргула відстоювала два головних реформатські принципи: священство всіх віруючих і те, що Біблія є головним авторитетом у житті кожного християнина, незалежно від статі.
І хоча вона не є феміністкою, в епоху, яка не дозволяла жінкам публічно висловлювати свою думку, вона відстоювала своє право робити це на тій підставі, що вона була охрещеною християнкою і що її обов’язком було свідчити про Христа і захищати правду.
Аргула не намагалася узурпувати владу над людьми або стати одним з лідерів Церкви. Вона просто вірила, що учнівство у Христі не знає гендерних обмежень. Крім того, будь-який християнин (або християнка) має виступати на захист істини.
Після публікації вищезгаданих восьми творів Аргула більше нічого не публікувала. Однак не можна сказати, що вона повністю зникла з історичного горизонту. Відомо, що в 1523-1524 роках вона відвідувала рейхстаги в Нюрнберзі і Регенсбурзі, щоб схилити його учасників на бік протестантизму, проте успіху не досягла.
Добре відомим є також її листування з Лютером. У своїх листах вона часто називає його просто «Мартіном», тому що для неї він був не тільки видатним реформатором, але і братом у Христі. Лютер часто і з великою теплотою згадував про це у своїх листах. Він назвав її «ученицею Христа» і дочкою Божою. Він згадував про її мужню боротьбу і стверджував, що вона сповнена віри, Слова і пізнання Христа.
Дата смерті Аргули фон Грумбах невідома. Кінець її життя оповитий таємницею, але, швидше за все, вона залишилася переконаною прихильницею Реформації, заради якої їй довелося так багато пережити.
Сама вона судила про себе більш ніж скромно, називаючи себе «нерозумною жінкою» і визнаючи, що без Бога вона не може «нічого робити, крім гріха». Однак той факт, що, за свідченням її знаменитих сучасників, в тому числі й Лютера, вона залишалася сміливою, благочестивою і вірною Богу жінкою, говорить багато про що. Як і те, що її скромні твори свого часу сприяли поширенню протестантських ідей у Німеччині. Сьогодні її вплив вийшов за межі її батьківщини і продовжує нагадувати нам, що в будь-який час обов’язком кожного християнина, незалежно від статі, віку чи соціального статусу, є захищати Божу правду на основі Святого Письма.
Розширена стаття доступна за посиланням (російською мовою):
https://nelcu.org.ua/ru/argula-fon-grumbah-pervaya-protestantskaya-publytsystk
Зображення з сайту:
https://biteproject.com/argula-von-grumbach/