Йоганн Арндт (1555-1621), відомий німецький богослов і пастор, який написав книгу «Про правдиве християнство» – одну з найвідоміших і улюблених в християнському світі.

Арндт народився 27 грудня 1555 року в селі Еддерліц, Балленштедт, князівство Ангальт (центр сучасної Німеччини), в сім’ї лютеранського пастора, рано осиротів. Родичі допомогли Йогану, старшому синові в родині, здобути освіту. Він навчався в декількох школах, дуже цікавився природничими науками. У двадцять років Арндт вступив до Хельмштедтського університету, потім перевівся до Страсбурзького, а потім і до Базельського, і скрізь навчався з відмінними оцінками і схвальними відгуками.

Під час навчання Арндт переніс важку хворобу, яка змусила його задуматися про духовні питання. У Базелі відбулася ще одна важлива для Арндта подія: купаючись в річці, він ледве не потонув і був дивом врятований своїм товаришем. Після цього Йоганн, який планував, як вважають, стати лікарем, вирішив повністю присвятити себе Богу.

У 28 років Арндт став пастором в місті Падерборн, столиці Падерборнського князівства (захід сучасної ФРН). У 1590 році місцевий князь Йоганн Георг, який формально був лютеранином, але схилявся до кальвінізму, зажадав, щоб богослужіння в лютеранському храмі відповідало кальвінистським нормам. Арндт рішуче відмовився, і за розпорядженням князя був позбавлений пасторської посади. Тоді міська рада сусіднього Кведлібурга запросив принципового проповідника до себе на посаду пастора.

Саме Кведлібург став тим місцем, де Арндт сформувався як духовний наставник. У ті роки лютеранські богослови проводили нескінченні схоластичні дискусії, результати яких оголошувалися з церковних кафедр і були незрозумілі абсолютній більшості віруючих. Тих же, хто хотів би почитати щось про духовне життя, чекало розчарування – таких книг в лютеранської традиції не було. Сухість богослов’я того часу не насичувала духовно, і люди долучалися до читання містичних творів, які часто не вписувалися в строгі християнські рамки. Більшості ж, якому не було діла до таких питань, було ясно лише одне: Лютер проголосив, що людина рятується вірою, а не справами; відповідно, перед ними стояла формальна завдання правильно сповідувати віру, а як вони жили – нікого не стосувалося.

Арндт чудово бачив цю помилку – адже для Лютера правильна віра і правильне життя були невіддільні одна від одної. Переймався Арндт і за те, що церква, яка була не в змозі відповісти людям на питання про те, як жити у Христі, заохочує їх до сповідання формального християнства.

Відчуваючи пастирську відповідальність, Арндт закликав прихожан до покаяння і виправлення життя, чим викликав їх невдоволення. Його самовіддане служіння людям, пастирська допомога під час епідемії чуми в 1598 році не поліпшили відносини з паствою, і в наступному році він переїхав в Брауншвейг (північ сучасної ФРН) і став проповідником. У місті було неспокійно, городяни хотіли, щоб їх місто отримало статус вільного імперського міста і перейшло в пряме підпорядкування імператору, що призвело в тому числі до збройних зіткнень з місцевим герцогом, який не бажав втрачати місто. У самому місті за владу боролися дві політичні партії. Щоб відпочити душею від постійних хвилювань, Арндт почав писати книгу, в якій викладав прості методи, дотримуючись яких, люди могли підтримувати своє духовне життя. Саме такий книги не вистачало в той час багатьом людям. У 1605 році вийшла перша частина книги, яку Арндт назвав «Про правдиве християнство». Брауншвейзькі пастори, ніколи не любили неспокійного і принципового побратима, одразу звинуватили його в єресі: за їхніми словами виходило, що нібито Арндт заперечує, що рятує тільки Бог, і нібито він стверджує, що правильна віра не потрібна. У підсумку вони зовсім заборонили йому публікуватися.  Арндт вніс багато виправлень в книгу, розіслав свою роботу авторитетним богословам і через два роки випустив третє видання першої частини з необхідними поясненнями. На наступні три частини він також розсудливо просив вчених богословів давати рецензії. Повністю книга вийшла в 1610 році. Роком раніше Арндта запросили в Ейслебен, і він з радістю покинув Брауншвейг.

Книга Арндта мала грандіозний успіх, за життя автора вона витримала одинадцять видань. Присвячена вона життю з Богом – тільки в такому житті, вважав Арндт, досягаються справжнього щастя і спокою. Але почати таке життя неможливо без першого кроку – покаяння, яке означає не просто відмову від будь-яких злих справ, але й зміну ставлення людини до світу. Людина, яяка кається,  відвертається від будь-яких підробок, від номінальної віри і звертається до Бога. І тільки тоді, писав Арндт, Бог по Своїй милості «народжується» в душі людини, він стає іншим – народженим згори (термін «народження згори» в протестантський ужиток ввів в другій половині XVI століття пастор Валентин Вайгель, а популяризував його Йоганн Арндт). Народжена згори людина, по Арндту, шукає тільки Бога і Його волі і в покірності Богу знаходить душевний спокій, що, по Арндту, і є щастя. Далі людина зростає у Христі, все більше і більше підкоряючись Йому. Арндт особливо відзначав, що людина, що йде за Богом, навіть в скорботах і хворобах зберігає радість. Автор книги «Про правдиве християнстві» принципово протиставляє світ з його уявленням про щастя і християнина, який може знайти щастя там, де людина далека від Бога  побачить лише проблему і трагедію.

Важкий період життя Арндта, пов’язаний з публікацією його книги і агресивною критикою на її адресу, тим часом підійшов до кінця. Герцог Брауншвейг-Люнебурзький запросив Арндта до себе в якості придворного проповідника і генерала-суперінтенданта (пастора, керуючого єпархією) в  Целле. Герцог, дуже поважав Арндта, дозволив йому керувати церковним життям на свій розсуд. Арндт став впроваджувати на практиці норми, про які він писав у своїй книзі: він вимагав від прихожан і пасторів не формального сповідання віри, а чистоти і суворої життя. Будучи освіченою людиною, Арндт зробив чимало і на освітній ниві: його зусиллями в герцогстві були відкриті так звані німецькі школи. Він також продовжував писати книги: в 1612 році вийшла його збірка молитов «Райський вертоград» (перекладена російською в 1784 році), в 1617-м – тлумачення на Псалтир і роз’яснення катехізису. Йоганн Арндт помер в 1621 році, побачивши успіх своїх книг, і похований в кафедральному соборі в Целле.

Книга Арндта «Про дійсне християнстві» мала величезне значення для християнської Європи. Саме навколо її вивчення в другій половині XVII століття виник пієтизм, внутрішньолютеранський рух, без якого не було б ні німецької класичної філософії, ні романтизму; ця книга служила джерелом натхнення для Йоганна-Себастьяна Баха; в Російській Імперії її любили і добре знали: один з найавторитетніших православних єпископів Тихон Задонський ставив твір Арндта відразу після Біблії; її шанували імператор Павло I, поет Василь Жуковський, знаменитий алтайський місіонер Макарій (Глухар). Книга, написана людиною, чиї великі знання врівноважувалися великим життєвим досвідом, людиною, яка пізнала, де справжнє щастя, може бути актуальною і для нас сьогодні.

Оксана Зеленова

Оригінал – https://reshenie.vcc.ru/magazine/issues/a702019/view/article/1502563