Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих. І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив. (Рим. 8:26-30)
Дорогі християни! Шоста неділя після Великодня йде відразу після свята Вознесіння нашого Господа. Тому воно називається «Exaudi» (почуй) або «Сиротська Неділя». Церква, згадуючи про ці події, вірить, що апостоли відчували себе покинутими, після того, як Господь на 40-й день піднісся і наказав їм чекати на «обітницю від Отця». Разом з цим, апостоли повинні були молитися закликаючи про виконання обітниці.
Ми можемо поставити запитання: навіщо Апостолам треба було молитися, якщо Ісус лише наказав їм чекати «обіцяного від Батька» – хрищення Духом Святим, прийняття сили? Чому їм було треба 10 днів закликали до Бога? І Церква знайшла, що слова 27 Псалма найкраще харктеризуютьь їх молитву і переживання: «Почуй, Господи, голос мій, яким я закликаю, помилуй мене і послухай мене». Якщо Господь обіцяв, це обов’язково має виконатися, і це не залежить від нас! Так може думати людина, яка міркує логічно, не знаючи, хто є Бог і яка Його воля.
Не дивлячись на те, що Бог обіцяє, насправді Він завжди очікує від нас, що ми будемо в цьому зацікавлені, хоча б так само, як хлібороб зацікавлений у тому, щоби виріс його врожай. Хоча від нього не залежить погода та надзвичайні події. Ось, що Апостол свідчить про творіння: «Бо створіння з надією чекає на одкровення синів Божих» (Римл. 8:19). Якщо творіння «з надією чекає», а не просто байдуже чекає і проводить час, то тим більше людина віруюча, яка любить Бога, повинна «очікувати».
Згадаймо пророка Даниїла. Незважаючи на те, що пророк Єремія пророкував про те, що єврейський народ буде в полоні Вавилона 70 років, він все одно постив і молився за виконання цієї обітниці. І зараз ви можете дізнатися, що релігійні євреї, які відкинули Ісуса як месію, продовжують молитися щосуботи про виконання обітниці про пришестя месії Ізраїлю.
Тепер ми не дивуємось, що апостоли, коли почули, що Ісус наказав їм чекати виконання обітниці, почали молитися. Ми можемо думати, що від нас нічого не залежить, проте Апостоли бажали, щоб обітниця виповнилася швидше. Вони вірили, що якщо Бог буде бачити їхнє смирення і бажання, то обітниця з’явиться швидше і їм не потрібно буде чекати її нескінченно довго. І як ми знаємо, Апостолам довелося чекати лише 10 днів. Ми можемо продовжувати думати, що апостоли були нерозумними, тому що все в руках Божих і від нас нічого не залежить, але апостолів вибрав Господь. І вони молилися.
Божа воля і Його обітниця зовсім не відокремлені від того, ким ми є, що ми робимо і бажаємо. Так вірили євреї, так вірили апостоли. Ми можемо це побачити протягом усієї Біблії: «З небес приглядає Господь, бачить усіх синів людських; з престолу, на якому сидить, Він гляне на всіх, хто живе на землі: Він створив серця всіх їх і вникає в усі їхні діла» (Пс. 32:13-15). Якщо воля Господня здійсниться незважаючи ні на що, то Господеві не важливо, що ми робимо. Навіщо йому бути настільки уважним до нас?
Друзі, Бог є любов. Бог бажає, щоб ми були пов’язані з Ним любов’ю, це важливо для Бога. Ще 3 000 років тому Він сказав нам: «Люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю та всіма силами твоїми» (Втор. 6:5). Чому? Тому що «хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! (1Ів.4:16). Бог бажає, щоб ми молилися, щоб бачили, що Він чує і відповідає нам. Бог бажає, щоб ми молилися, щоб ми зрозуміли, що Він наш Бог, Який нас любить і Який «потребує» нашої любові. Бог бажає, щоб спілкування, яке було втрачено в раю, було відновлено і відновилася гармонія всього творіння. Саме для цього прийшов Син Божий.
Апостол Павло у своєму посланні до «Римлян» підкреслює, що хоча виконання заповідей є доброю справою, воно не позбавляє людину гріха і не може допомогти людині з’єднатися з Богом. Але лише та людина, в серці якої перебуває Божа любов, є не тільки «виконавцем Закону», але і цим свідчить, що в його серці живе Святий Дух. І лише Святий Дух є джерелом Божої любові у нашому житті. Тому апостоли з таким нетерпінням чекали на обітницю Святого Духа, невпинно перебуваючи «в молитвах і моліннях з подякою».
Коли ми бачимо, наскільки Божа воля, Його обітниці тісно пов’язані з нашою особистістю, нашими думками, бажаннями та вчинками, ми розуміємо, що Божу волю треба не просто розуміти, але й переживати. Потрібно не лише вірити, але й любити Бога. Потрібно не тільки очікувати пришестя Господа з ангелами Його сили, але й молитися за це. Адже невипадково нам заповідане Господом просити: «Хай прийде Царство твоя і хай буде воля Твоя». Тому, коли починають філософськи раціонально розмірковувати про Бога, Його «приречення, покликання, передбачення», то завжди роблять помилку, відокремлюючи Бога та Його волю від людини та її волі.
Отже, апостоли 10 днів молилися за обітницю Святого Духа, вони розуміли, що це стане справжньою духовною революцією для всього Ізраїлю і навіть людства. Ось що про це сказав пророк Єремія: «Але ось заповіт, який Я заключу з домом Ізраїлевим після тих днів, говорить Господь: Вкладу закон Мій у нутро їх, і на серцях їх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. »(Єр. 31:33). І він так пояснив цю обітницю: «І вже не будуть навчати один одного, брат брата, і говорити: “пізнайте Господа”, бо всі самі знатимуть Мене, від малого до великого…» (Єр. 31:34).
Апостоли досить багато і докладно розповіли нам про Святого Духа. Але, незважаючи на це, Дух Божий, як був, так і залишатиметься таємницею для людини. Сьогодні є тенденція спрощувати і пояснювати, навіть у тому випадку, якщо це неможливо, і звичайно тоді це вже перетворюється на брехню. Так, зараз такий час. Ті, хто керують, вважають за свій обов’язок заспокоювати людей, даючи їм «правильні» пояснення. Але апостоли і наш Господь не прагнули пояснювати незрозуміле, тому їхні послання містять любов і дещо суперечливі твердження – оксюморони.
Вислухаємо апостольське свідчення: «Також і Дух підкріплює нас у немощах наших; бо ми не знаємо, про що молитися, як треба, але Сам Дух клопочеться за нас невимовними зітханнями» (Римл. 8:26). Звичайно, можна сперечатися, про який дух йдеться, про наш чи Божий? Церква ж бачить, що Апостол продовжує свою промову про Духа Святого – Духа Христового, як він сказав про це вище у 9 вірші.
Як же Дух Христовий нас підкріплює? Як Він «клопотає за нас невимовними зітханнями»? Чому ми не знаємо, про що молитись? Сьогодні християни мають багато відповідей на ці питання. Через ці відповіді християни і сваряться, і лаються, і поділяються. Доходить навіть до того, що християни перестають визнавати одне одного як християн. Це жахливо. Дух Божий – це Дух любові, тому що «любов Божа вилилася в наші серця Духом Святим». Любов призводить до взаєморозуміння, любов не призводить до конфліктів, любов не призводить до поділу і ворожнечі.
Тому Святий Дух підкріплює нас любов’ю. Ця любов дає силу нашій молитві та вірі. Ми не повинні відчувати фізично присутність Святого Духа в нашому серці, ми не повинні чути «невимовне клопотання» нашими вухами чи розумом. І тим більше ми не повинні намагатися імітувати «зітхання невимовні», як роблять деякі «духовні». Ось, що Сам Ісус говорить про Святого Духа: «Дух дихає, де хоче, і голос його чуєш, а не знаєш, звідки приходить і куди йде: так буває з кожним, народженим від Духа» (Ів.3:8). Навіть якщо Святий Дух живе у твоєму серці, ти «не знаєш, звідки приходить і куди йде».
Чому ж «ми не знаємо, про що молитися, як має бути»? Адже ми знаємо, що нам потрібне і чого ми хочемо. Але хтось мені скаже: «Ми не знаємо, як молитися, щоб отримати саме те, що ми бажаємо, ми не знаємо, з якою вірою нам потрібно молитися заради цього». Що ж нам може сказати Господь? «Шукайте Царства Божого і праведності його», а апостоли додадуть: «Отже, якщо ви воскресили з Христом, то шукайте вищого, де Христос сидить праворуч Бога» (Кол. 3:1). Чи можемо ми про це молитися як слід? Про небесне треба молитися небесно. Та й молитися з вірою, котра діє любов’ю до Бога і ближніх, нам грішним молитися буває часом дуже важко. Адже навіть коли ми молимося за наших ближніх, ми часто молимося насправді за себе, свої бажання та страхи.
Отже, Господь дарує нам Дух Христовий – Дух Святий – Дух Любові, який дає нам силу молитися з вірою та любов’ю, додаючи до наших молитов «зітхання невимовні», які Бог відчуває та чує. І що має радувати нас ще більше, це те, що Син Божий, приймаючи наші молитви і клопотання Святого Духа, Сам продовжує це клопотання і нашу молитву: «Хто засуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і заступається за нас» (Римл. 8:34).
Пастор Владислав Цеханович