І сталось, як молився Він у місці одному, і коли перестав, озвався до Нього один із Його учнів: Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів. Він же промовив до них: Коли молитеся, говоріть: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого! (Луки 11:1-4)

Любі друзі! П’ята неділя після Великодня присвячена молитві. Молитва – це насамперед заклик до Бога. Люди закликають Бога зазвичай у двох випадках: коли віддають Йому хвалу і коли просять про щось. Тому і всі жертви в храмі можна умовно поділити на дві категорії: жертви, пов’язані з похвалою – подякою Богу та жертви спокутні, пов’язані з проханнями до Бога. І звичайно ж для нас як християн найважливішою є молитва, яку Ісус навчив Своїх учнів.

Про цю молитву написано у двох Євангеліях: в Євангелії від Матвія та в Євангелії від Луки. У Євангелії від Матвія, коли Ісус навчає Своїх учнів про молитву, Він дає прямий наказ: «Моліться так». В Євангелії від Луки Ісус дає настанову учням про молитву у зв’язку з їх проханням і тому деяким може здатися, що Ісус дає учням «пораду» про молитву. У зв’язку з цим у сучасному євангелічному русі поширена думка, що ця молитва лише якийсь приклад, якому не обов’язково слідувати буквально. Проте і в цій євангелії Ісус передує молитві словами: «Коли моліться, говоріть».

У зв’язку з цим варто особливо наголосити: з найдавніших часів Церква вважає важливим і необхідним молитися цією молитвою так, як Ісус навчив Апостолів. Найпростішим доказом цього є те, що ця молитва входить до обов’язкової незмінної частини всіх літургій традиційних християнських церков. На жаль, через те, що ця молитва є частиною літургії, у традиційних церквах її починають сприймати як якийсь богослужбовий ритуал, а через своє високе богослужбове розташування до неї іноді ставляться як до «чарівної».

Нам же, як лютеранам, слід згадати, що наш Катехизис вчить вимовляти молитву «Отче наш» вранці та ввечері, а також перед їдою і після. Виходить, що якщо ми звикли їсти тричі на день, то ми повинні вимовляти молитву «Отче наш» вісім разів на день! Те, що я знаю з досвіду служіння, важко знайти лютеранина в нашій країні, який молився б цією молитвою суворо відповідно до Катехизису, як мінімум, вісім разів на день. Можливо, елемент ритуалізму, пов’язаний із їдою, є надмірним, якщо це сприяє тому, що ми вимовляємо цю молитву поспішно. Звичайно, якщо подумати чисто логічно, ми дійсно повинні молитися вранці і ввечері, ми повинні дякувати Богові перед їдою, як це робив Ісус. Чи потрібно додатково дякувати після їди? Звичайно, була і така традиція в багатьох народах, але якщо комусь це здасться зайвим, не мені про це судити. Все-таки присутність такого ритуалізму в повсякденному використанні молитви «Отче наш» сприяє тому, щоб цю молитву не вимовляли вдумливо.

Давайте знову згадаймо, для чого ми молимося. Звичайно, ми закликаємо Бога, коли ми чогось потребуємо. І ми дякуємо Богові, коли з нами відбувається щось дуже хороше (часто, коли нас минає якась проблема: «Слава Богу, я встиг!»). У молитві «Отче наш» найбезпосереднішим чином присутні обидва ці елементи: хвала – подяка Богу і прохання. Дехто каже, що це два необхідні елементи – Божественний і людський, які поєднав у Собі наш Господь Ісус, щоб стати посередником для людей. Він об’єднав небо і землю для нас у Собі та в молитві, якою нас навчив.

Друзі, коли йдеться про молитву, традиційна єврейська настанова, яку ми можемо знайти в Псалмах, каже, що найважливішою частиною молитви є звернення серця до Бога. У Псалмах пророк це висловив такими словами: «Блаженна людина, …, що в їхньому серці дороги до Тебе» (Пс. 83:6). У євреїв це звернення серця до Бога називається «кавана». Рабини наголошують, що «молитва без кавани – це тіло без дихання». Якщо у іудеїв, які є спадкоємцями фарисеїв, заборонено вимовляти молитву автоматично, без застосування серця до кожного слова молитви, то тим більше в християнській церкві, автоматично вимовлене слово молитви, молитвою не є.

Звичайно, коли ми вчимо про молитву, то ми завжди згадуємо слова Господа Ісуса: «…говорю вам: Все, чого ви в молитві попросіть, вірте, що отримаєте, і сповниться вам» (Марка 11:24). Тобто, молитва має вимовлятися з повною вірою, а щоб у нас не було сумніву в тому, що вся сила нашої віри має бути спрямована до Бога, нам дається апостолами така настанова: «Догодити ж без віри не можна. І ті, хто до Бога приходять, повинні вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6). Якщо ж наша віра щира, то вона природно містить любов до Бога, і тоді вона дієва, як про це сказав Ап. Павло: «Бо сили не має у Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що діє через любов» (Гал. 5:6).

Отже, коли ми вимовляємо молитву «Отче наш», ми в жодному разі не повинні її «прочитати». Ми не «читаємо» молитву, але молимося спокійно, неспішно, усвідомлюючи кожне слово і вкладаючи у кожне слово віру та любов до Бога та ближніх. Взагалі сам характер молитви, якої нас навчив Господь, має на увазі, що ми не молимося за себе як окрему особистість, але ми молимося, як частина цілого. Це мається на увазі з перших слів молитви.

Коли ми звертаємося до Бога – «Отче», це має на увазі, що ми належимо Богові, а Він нам, ми з Ним пов’язані, ми не окремі від Нього. Коли ми молимося – «наш», це означає, що ми належимо Церкві, частина її, як палець, око, вухо, ніс, без якої будь-яке тіло неповноцінне і яке не може існувати окремо від тіла. Отже, з самого початку, з перших слів молитви, ми поміщаємося в Бога і Церкву. Тут деякі могли б сказати: «Адже Бог є Батьком усіх людей!». Справді, як Творець Бог є «Батьком» всіх людей, але в цьому ж значенні Він є і Батьком всього живого, тобто в загальному сенсі. Якщо ж ми говоритимемо про власний – особистий сенс, то Бог є Батьком лише тих, з ким Він особисто пов’язаний. Апостол Павло про це говорить так: «Бог послав Сина Свого [Єдинородного], Який народився від дружини, підкорився закону, щоб викупити підзаконних, щоб отримати усиновлення. А як ви сини, то Бог послав у серця ваші Духа Сина Свого, що волає: «Авво, Отче!» (Гал.4:5-6).

Отже, називати Бога Батьком – це великий привілей для всіх, хто має спокуту в Ісусі Христі, що особливо підкреслюється апостолами і отцями християнської церкви. І зараз, коли ми стоїмо на молитві і починаємо молитися молитвою «Отче наш», ми молимося не як індивідуалісти, не як самостійні окремі віруючі, ця молитва не стверджує нашу особисту праведність і не робить особисто святішими, ця молитва не заробляє нам заслугу . Якщо ми так неправильно молимося, ця молитва стає для нас засудженням і свідчить проти нас.

Коли ми молимося цією молитвою, ми будь-де, будь-коли молимося як представники всієї християнської Церкви. Невипадково Ап. Петро називає нас «царським священством». Я б сказав, що саме молитва «Отче наш» розкриває нашу гідність як свячеників Божих на землі. Це дуже сумно, коли християни не відчувають важливості цієї молитви та її великої гідності. Немає іншої молитви, яка б так сильно стверджувала нас у нашому небесному званні та покликанні. Немає іншої молитви, яка б так сильно не стверджувала нашої гідності в очах Божих і в очах усієї Церкви.

Наш Малий Катехизис досить добре пояснює нам цю молитву. Я лише трохи нагадаю, що святити Бога ми повинні в серці, і ми бажаємо, щоб ім’я Боже святилося в серці кожної людини. Тому, коли ми бажаємо, щоб Боже ім’я святилося, ми цим затверджуємо наше прагнення та намір служити Богу не лише на небесах, а й на землі. Для нас це означає не тільки виконання заповідей Господніх і не тільки виконання нашого призначення у використанні дарованих нам природних талантів. Для нас це означає також бажання ділитися євангелією з нашими ближніми, щоб і в їхніх серцях святилося Господнє ім’я.

Є ще щось, про що ми повинні пам’ятати. Коли ми говоримо, що Господь «сущий на небесах», це означає, що Бог присутній усюди, як повітря, Він є духовним і невидимим. А термін «небо» використовується також і для того, щоб позначити Божу всеосяжність, велич та святість – непричетність до зла. Коли ми вимовляємо «що існує на небесах», ми згадуємо про те, що є «Царство Небесне», і це не лише присутність Святого Духа в нашому серці. Апостол Павло каже: «Наше проживання на небесах» (Фил. 3:20), щоб ми пам’ятали про те, що «…коли земна мішкальна палатка наша зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний» (2 Кор. 5:1). Якщо наш Батько «сущий на небесах», то й ми будемо з Ним свого часу.

У Євангелії від Матвія ця молитва закінчується словослів’ям: «То Твоє є царство, і сила, і слава навіку. Амінь». Мартін Лютер не вважає за потрібне пояснювати тут слова про Царство, але Він пояснює слово «амінь»: що ми повинні бути впевнені, що ці прохання угодні Богові, і Він їх чує. Але взагалі як християни, як і юдеї, з найдавніших часів завершують усі свої молитви словом «Амінь», що насправді означає: «Хай буде так». У Євангелії ж від Луки після цієї молитви йде настанова Господа про те, що «кожний, хто просить одержує, хто шукає находити, а тому, хто стукає відчиняти.»

Друзі завжди будемо вимовляти цю молитву з вірою, пам’ятати і вірити, що Бог нам завжди на неї відповідатиме і благословлятиме разом з нами всю християнську Церкву.

Пастор Владислав Цеханович