Євангеліє від Матвія 26 36 Тоді Ісус разом із ними прийшов до місця, яке називається Гефсиманія, і сказав учням: ―Посидьте тут, поки Я піду й помолюся там. 37 І, узявши з Собою Петра та обох синів Зеведеєвих, почав сумувати та тривожитись. 38 Тоді сказав їм: ―Моя душа страждає смертельно! Залишайтеся тут та пильнуйте зі Мною. 39 І, відійшовши трохи далі, Він упав долілиць та молився кажучи: «Отче Мій, якщо можливо, нехай ця чаша обмине Мене. Однак нехай буде не як Я хочу, а як Ти». 40 Повернувшись до учнів, знайшов, що вони заснули, та сказав Петрові: ―Ви не могли навіть однієї години пильнувати зі Мною? 41 Пильнуйте та моліться, щоб вам не впасти в спокусу. Бо дух бадьорий, а тіло немічне. 42 І вдруге Він відійшов та молився кажучи: «Отче Мій, якщо неможливо, щоб ця чаша Мене обминула і щоб Я не пив її, то нехай станеться Твоя воля!» 43 Коли Він повернувся до учнів, знову знайшов, що вони сплять, бо їхні очі були обтяжені. 44 Залишивши їх утретє, Він ще раз пішов молитися, промовляючи ті ж слова. 45 Потім прийшов до учнів і сказав їм: ―Ви все ще спите та відпочиваєте? Ось наблизилась година, і Син Людський віддається в руки грішників. 46 Вставайте, ходімо! Ось наближається Мій зрадник.
Дорогі брати і сестри!
Так сталося, що Страсний час 2022 року збігся з часом війни, з нападом Росії на Україну. В 1-у неділю Страсного часу ми були розпотрошені і одиниці громад НЄЛЦУ проводили недільну літургію. Комусь вже вдалося полишити Україну, хтось записався до лав збройний сил чи в інший спосіб допомагає боронити Батьківщину, хтось(на жаль) опинився в окупації.. Де б ви не були, якщо у вас є можливість зібратися навколо Слова і таїнств, то зробіть це. Не обов’язково в церковному приміщенні. Зробіть це в такий спосіб, щоб ніщо вас не відволікало від слухання Слова Божого. Я ж, з Божою допомогою, хотів би проповідувати Його святе Євангеліє, яке є актуальним в мирні часи і час війни.
В Страсний час церква зосереджується на біблійних уривках , де розповідається, як Господь спас нас від гріха, диявола і смерті, і на яку жертву Він пішов заради цього. Сьогодні ми читаємо про боріння Ісуса в Гефсиманії. Це реальна боротьба живої Людини, свідоме рішення вибрати волю Божу, а не те що зручно і безпечно. Під час земного служіння Ісус не завжди і не повністю використовував Свою Божественну силу, “але принизив Самого Себе, прийнявши образ раба, став подібним до людини і на вигляд як людина зʼявився. Він упокорив Себе, ставши слухняним до самої смерті, причому смерті на хресті!” (Филип’янам 2,7-8).
В проповіді я хотів би зосередитися на ключових питаннях – де взяти сили для перемоги і як виконати волю Божу в конкретній ситуації.
В час війни від багатьох людей лунає – “головне вірити у власні сили! Ми сильні, ми непереможні! Ми обов’язково проженемо окупанта з рідної землі”.
Вірити у власні сили важливо, та недостатньо. У власні сили і свою перемогу вірить і окупант. І якщо в це вірять обидві сторони, то питання лише в тому, у кого цих сил(людей, техніки, здібностей) виявиться більше. Потрібне щось більше для перемоги, аніж віра у власні сили!
І те, що відбувається з Господом Ісусом в Гефсиманському саду добре ілюструє мою тезу. Ісус знав, що Він прийшов на землю, щоб померти за гріхи світу. Але тепер, коли час Його розп’яття наближається, Його муки почали зростати і посилюватися. Вся внутрішність чинила опір тому, щоб прийняти на себе гріх. І не тільки тому, що Він мав зазнати фізичного болю, а тому, що Він повинен був взяти на Себе весь тягар і скверну людського беззаконня. Власних сил впоратися з цим виявилося недостатньо.
Тож Господа охопило почуття глибокої самотності. Він відчував велику тугу і через особисті розчарування. Спочатку було віроломство Юди, що зрадив Того, Хто милостиво навчав і служив йому протягом трьох років. Потім ще більш сумним було дезертирство решти одинадцяти учнів, для яких Він був Спасителем і Господом. Він був їхнім Вчителем та Другом, Який підбадьорював, прощав та підтримував. Однак незабаром ті, кого Він ніколи не покине, покинуть Його. Від Нього зречеться Петро, той, у якого Ісус вклав, мабуть, найбільше часу та енергії. Та Петро засоромиться Вчителя і буде присягатися, що не знає Його. Крім цього, Ісус зіткнеться з великою несправедливістю. Сам Творець справедливості стане об’єктом найбільшої несправедливості людства. Його будуть ганьбити у судах брехливі люди — і все це робитиметься в ім’я Бога. Той, Якому ангели співають славу і в Якому благовоління Отця, буде проклятий і осміяний людьми, багато з яких лише за кілька днів до цього співали Йому і клали одяг під ноги.
Під час цієї глибокої скорботи Ісус знав, що втішити Його міг лише Небесний Батько. І щоразу, коли хвиля спокус підступала до Нього, Ісус усамітнювався для спілкування з Отцем. Це відбувалося тричі.
Ісус благав Отця: “Якщо можливо, нехай мине Мене чаша ця”. Тут Він запитує, чи можливо уникнути хреста, не порушивши Божого спокутного плану та Його мети. Мука від усвідомлення того, шо потрібно стати гріхом, стає нестерпною, і Він говорить у присутності Батька чи є інший спосіб позбавити людей гріха.
Божий гнів і суд у Старому Завіті часто порівнюються з чашею, яку треба було випити. Чаша ця символізує страждання, які Ісус мав зазнати на хресті. Це була чаша Божої люті, що виливається за всі гріхи людства, яку Син, як жертовний Агнець Божий, мав випити. Тому Він отримав відповідь – ні. Хрест – єдиний спосіб спасти людство.
Цікаво спостерігати за реакцією учнів. Про них згадується, як про тих, хто в самий важливий момент спить.
Слід зазначити, що сон часто є засобом уникнення дійсності, і учні, можливо, спали не тому, що були байдужі, а тому, що відчували себе розчарованими і пригніченими. Вони не могли прийняти, що дорогий Господь, обіцяний Месія, не тільки постраждає від рук грішних людей, а й буде вбитий ними.
Та при цьому буде чесно визнати, що у нас є відповідальність. Ми не можемо пасивно піддаватися на спокуси. Зараз найгірше, що може зробити християнин з України – закрити долонями очі і промовити – “мене це не стосується!” Єдиний спосіб не піддатися спокусі – це пам’ятати про лукавство сатани і звертатися в молитві до Небесного Батька не тільки коли ми вже спокушені, а й коли ми лише відчуваємо наближення спокуси. Апостол Петро першим засвоїв урок тієї ночі в Гефсиманському саду. І після того наставляв християн: “Будьте тверезі! Пильнуйте! Ваш супротивник – диявол, ходить навкруги, як рикаючий лев, шукаючи, кого поглинути” (1 Петра 5:8). Однак він також запевнив їх, сказавши: “Господь знає, як рятувати благочестивих від випробування” (2 Петра 2:9).
Власними силами ми не можемо подолати сатану чи плоть, а якщо ми думаємо інакше, це може призвести нас до серйозної духовної трагедії. Коли на війні розвідник бачить супротивника, він не починає бій сам. Він просто повідомляє про те, що бачив, і передає цю справу до рук командира. Так само і віруюча людина не повинна починати поєдинок з дияволом, натомість вона повинна негайно бігти в присутність свого Небесного Батька. Ми повинні молитися Богові, щоб Він “не ввів нас у спокусу, але визволив нас від лукавого” (Матвія 6:13).
Після третьої спроби Ісус сказав остаточно Своєму Небесному Батькові: “Нехай буде воля Твоя”. У цих молитвах Ісус дає Своїм послідовникам досконалий приклад. Ми не тільки вчимося протистояти спокусам, але й дізнаємося, що молитва — це не засіб вплинути на волю Божу, а навпаки, підпорядкування нашої волі Його волі. І якщо Ісус Христос підкорив Свою досконалу волю волі Отця, то тим більше ми маємо підкоряти свою недосконалу волю Його волі. Справжня молитва — це згода з тим, чого Бог хоче від нас і для нас, незалежно від того, яку ціну нам треба буде заплатити, навіть якщо ціною нашої покори Богові буде смерть.
Особливо звертаюся до братів і сестер, які зараз словом і ділом допомагають встояти Україні на своїх місцях. Ми маємо кликали до Господа і просили у Нього сили не піддатися пориву, щоб протистояти Божій волі. По суті це гріх. Маємо розуміти, що Божий мир – шалом, який Ісус дарує своїм учням і “русскій міръ” це протилежності. Перше – воля Божа, друга – сатанинська спокуса. При цьому можемо бути впевнені, що чим щиріше ми шукаємо Божої волі, тим запекліше сатана намагатиметься відвернути нас від неї. І відповідати на це ми повинні так само, як відповідав наш Господь. Ми повинні молитися і всім серцем прагнути бути якомога ближчими до Бога.
Спокуси замість того, щоб послабити і злякати Ісуса, зробили Його сильнішим. В кінці уривку, Господь не чекає, коли вороги наблизяться до Нього, Він Сам виходить їм назустріч. З непереможною мужністю Ісус продемонстрував відданість Своєму Небесному Батькові, Який на третій день воскресив Його з мертвих. Коли Ісус попрямував до натовпу, що прийшов заарештувати Його, Він по суті рішуче попрямував до хреста.
Ми можемо навчитися з сьогоднішнього Євангелія наступному: духовну перемогу здобувають ті, хто не спить у молитві і хто повністю покладається на Отця Небесного. І що віра у власні сили та непідготовленість — прямий шлях до духовної поразки. Коли людських сил бракує, нам потрібна сила згори. Ісус отримав необхідне підбадьорення від Отця Небесного. Ми отримаємо його також, якщо проведемо час з Ним у Слові і тихій молитві. Амінь.
Пастор Ігор Шемігон, НЄЛЦУ Св.Мартіна, Київ