Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша. Тому наступають ось дні, говорить Господь, і не будуть уже говорити: Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю єгипетського, а тільки: Як живий Господь, що вивів і випровадив насіння дому Ізраїлевого з північного краю, і зо всіх тих країв, куди їх був повиганяв! І осядуть вони на своїй землі. (Єремії 23:5-8)

Єремія пише пророцтво про Царя, в якому Господь каже: «поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить». Хоча ми з вами не живемо в монархії і такий державний устрій припинив існування на наших землях понад сто років тому, все ж таки очікування справедливого Царя у нас залишилося. Особливо яскраво це видно, коли ми обираємо когось на відповідальну посаду – президента, депутата чи, у церковному середовищі, – голову ради громади та єпископа. Багато хто бажає побачити прихід великого лідера, який буде мудрим, справедливим і займатиметься всім необхідним.

Перечитуючи євангельські історії, багато християн дивуються і навіть обурюються, що більшість євреїв не побачили у Христі виконання пророцтв і того особливого Царя. Але у тих євреїв, як і в нас сьогодні, були свої уявлення. Вони чекали на іншого царя. Чекали на того, хто б звільнив їх народ від гніту окупанта, відновив державу та велич нації. Чи сильно відрізняються їхні очікування від наших сьогодні?

Вони чекали на свого Царя століттями. За цей час було безліч тих, хто називав себе месією, але тих, хто пішов за ними, чекало розчарування і, дуже часто, смерть. На момент пришестя Христа первосвященики боялися нових месій. Вони боялися нового кровопролиття та громадянської війни. Можливо, тому їм важко було прийняти Христа. Він не відповідав їхній уяві. Але боюся, що й у цьому люди в наш час дуже близькі до них. Наші власні фантазії не мають нічого спільного з тим, що ми читаємо про Бога і про Христа в Писанні. Але це часто не перешкоджає людям створювати у своїй голові «зручного» бога.

Зустрівшись із Христом, первосвященики та їхні посіпаки наважуються у страху розіп’яти Його. і не «краще, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!». (Iван.11:50) Тут немає місця справедливості, але є багато страху. Чому багато людей і сьогодні так ненавидять Христа та Добру звістку? Часом відповідь та сама – вони бояться відмовитися від свого «зручного» бога і повірити в справжнього Царя. Повірити в Того, Хто не прийшов піднестися або зробити нас частиною великої нації, а Того, Хто прийшов принизитися і принести Себе в жертву на хресті за кожного з нас.

Господь говорить нам про Царя, який принесе справедливість та правосуддя. Хіба не цього ми хочемо в наш час? Мудрий уряд, справедливість та правосуддя для всіх і життя у безпеці. З одного боку, ми бажаємо цього всім серцем. З іншого боку, ми звикли до іншого життя. До життя, де цінується не мудрість, а спритність і жадібність. Де замість справедливості та правосуддя царюють гроші, сила та зв’язки.

Багато хто в цьому знайшов свою безпеку. Багато хто боїться змінити своє життя під впливом почутого Божого слова. Вони кажуть, що не можна жити так, як закликає Писання, адже всі крадуть, дурять і думають насамперед про себе. Звичка жити таким чином не дає нам можливості піти за Христом, як багатому юнакові з євангельської історії перешкоджало його багатство. Він просто так звик до нього, що не уявляв без нього своє життя. Що ж нас стримує від того, щоби піти за Христом? Які речі нас відволікають? Які аргументи ми наводимо у своїй голові сперечаючись із Божим словом?

«Господь праведність наша». Ці слова нагадують нам про дар, який ми отримуємо через віру в Христа. Не ми своїми вчинками наближаємось до Бога, а Господь виходить нам назустріч. Як милосердний батько вийшов назустріч блудному синові, щоб прийняти його і знову повернути до сім’ї. Господь – наша праведність, і на Нього ми сподіваємось у питанні нашого спасіння. Він же закликає і нас слідувати за Ним.

Відкликаючись на Божий поклик, ми стаємо свідками нашої історії спасіння. Історії, яка схожа на вихід з Єгипту та повернення з Вавилону. Зі своїми чудесами, перешкодами та пригодами. Це та історія, якою ми можемо поділитися з іншими людьми, щоб і вони побачили в Писанні щось більше, ніж стару, товсту книгу з незрозумілими історіями. Завдяки нам біблійна історія може стати більш зрозумілою для іншої людини.

Бог закликає нас стати оповідачами Благої Вісті та свідками Його присутності у цьому світі. Нехай благословить нас Господь у цьому служінні! Амінь.

Павло Шварц, єпископ НЄЛЦУ