Книга українського теолога Анатолія Денисенка «Теологія визволення. Ідеї. Критика. Перспективи» видана в 2019 році видавництвом «Дух і літера» в рамках серії «Сучасна протестантська теологія» у співпраці з Східно-Європейським інститутом теології, науковим співробітником якого є автор, та Євро-Азіатською акредитаційною асоціацією, що об’єднує протестантські теологічні навчальні заклади на пост-Радянському просторі.

Те що, ця книга видана в рамках саме цієї серії викликає певне здивування. Теологія визволення народилася як така, та здобула форму в Римо-католицьких колах Латинської Америки. Тоді в чому є актуальність цієї теми для протестантських організацій, що сприяли виданню книги Анатолія Денисенка?

Щоб дати відповідь на це питання треба мати хоча б базове уявлення про протестантську громаду в Україні і питання, які її турбують. Станом на 2019 рік в Україні налічується 7 279 діючих релігійних організацій протестантських церков, переважно євангельських християн-баптистів та християн віри євангельської (п’ятидесятників)[1]. Це складає 22% від всіх діючих релігійних організацій. В окремих регіонах, таких як Рівненська область, ця частка ще вища і сягає майже 30%[2]. Згідно з опитуванням Центру Разумкова в протестантами себе ідентифікують 2,2% відсотки опитаних, хоча можливо до них треба додати частину тих, хто назвав себе «просто християнином»[3]. Протестанти – це відносно невелика але згуртована і впливова громада. Цей вплив добре ілюструє те що баптист Олександр Турчинов, хоч недовго але керував державою буремною весною 2014 року, за що отримав прізвисько «кровавий пастор» (хоча пастором він ніколи не був).

Для протестантської громади великим потрясінням стали Майдан 2013-14 років, анексія Криму Росією та бойові дії на Сході України. Багато членів євангельських церков взяли активну участь в цих подіях, іноді опиняючись по різні сторони конфлікту. Це викрило слабкість та брак розуміння політичної теології серед протестантів пострадянського простору. Вплив історичних та богословських  факторів призвів до того, що євангельські церкви майже не брали участь в громадському житті[4]  і не мали традиції його осмислення. Вони дотримувались позиції «Христос проти культури», згідно класифікації американського богослова ХХ  сторіччя Річарда Нібура[5]. Протестантські теологи та інтелігенти, і просто активні громадяни які підтримали Майдан та територіальну цілісність України були змушені пояснити та виправдовувати свої дії.

«Теологія – це критична рефлексія над праксисом». Цю цитату ключової особистості в становленні теології визволення Густаво Гут’єрреса Анатолій Денисенко неодноразово згадує в своїй книзі. Для автора, як переконаного протестанта-п’ятидесятника, ця робота не лише академічне дослідження, але й апологія активної участі християнина у суспільно-політичному житті, про що він пише в останньому абзаці післямови. І спрямована книга перш за все до віруючої аудиторії. Хоча кожен, хто цікавиться темою Теології визволення та політичного богослов’я знайде багато корисного в цій праці.

Перш за все це багата бібліографія. Перелік ресурсів, що використовувався для написання книги сягає більш ніж 10% її загального обсягу. Переважно це англомовні видання, хоча важливе місце займають й посилання на матеріали українською та російською. В передмові Анатолій Денисенко робить короткий огляд цих ресурсів та стану вивчення Теології визволення. Це може допомогти усім зацікавленим самостійно ознайомитися з цією темою.

Книга написана професійним теологом, тому автор найбільшу увагу приділяє саме богословським питанням. Особливо треба відмітити розділ про політичну теологію другої половини ХХ сторіччя, без якої теологія визволення виглядає відокремленим феноменом. Але навпаки – вона тісно пов’язана із процесом переосмислення політичного у світлі християнства.

Розділ про марксизм в книзі Анатолія Денисенка цікавий тим, що в ньому можна побачити конструктивну, хоча й критичну, позицію пострадянського протестантського теолога на вчення Маркса. Велика частина книги також присвячена критиці Теології визволення. Перш за все з боку представника іншої течії, яка претендує на звання лівого християнського проекту, радикальної ортодоксії Джона Мілбанка.

Чого дуже не вистачає книзі Анатолія Денисенка так це розлогого аналізу практичної сторони діячів руху. Про деяких з них згадується у книзі, проте відсутні важливі подробиці таких визначних подій, як Сандіністська революція в Нікарагуа, базуючись на яких можна зробити висновки, щодо успіху або невдачі співпраці теологів визволення та революційних марксистських рухів. Звісно, кожне дослідження має свої рамки, і неможливо очікувати від автора охоплення усіх пов’язаних тем. Проте, якщо «Теологія – це критична рефлексія над праксисом», тоді саме питання практичної діяльності  прибічників теології визволення залишається нерозкритим і ми маємо справу лише з рефлексією.

Книга Анатолія Денисенка перш за все спрямована теологам та філософам, віруючим, які намагаються сформувати політичну позицію згідно свого світогляду. Іншим вона може бути цікава, як дослідження генезису теології визволення та знайомство з конструктивною критикою марксизму з християнських позицій.

Олександр Жакун, диякон Громади Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України


[1]https://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr_2019/75410/

[2] https://risu.org.ua/ru/index/reference/religiografia/rivne_info

[3] http://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_Religiya.pdf

[4] https://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/13044-cerkov-vchera-i-segodnya-pochemu-evangelskie-cerkvi-ostayutsya-marginalnymi-v-obshhestve.html

[5] https://www.reformed.org.ua/2/280/3/Niebuhr