Др. Теодор Цеклер (Theodor Zöckler) народився 5 березня 1867 року в Грайфсвальді, королівство Прусія (зараз — німецька земля Мекленбург-Передня Померанія), у традиційному німецькому подружжі Отто Цеклера та Шарлоти Цеклер (до одруження Гайст).
Вони належали до євангелічної церкви Прусської унії (1817), що поєднювала лютеран та реформатів. Таким чином Теодор з дитинства звикав до релігійного життя в церкві двох віросповідань, тому для нього стало було природнім служіння в Євангелічній Церкві Аугзбурзького та Гельветського Сповідань віри у Галичині. Батько Теодора мав докторський ступінь з філософії, був професором теології місцевого університету, викладав теологію, історію Церкви. Посилання на теологічні праці Отто Цеклера можна знайти у працях з історії християнства відомого німецького дослідника Філіпа Шаффа, книзі з систематичної теології Августина Стронга та ряді інших праць. До цього ж, Отто був радником консисторії. Мати Шарлота походила з родини педагогів. Таким чином, Теодор Цеклер виховувався в німецькому дусі та євангелічній вірі. 2 квітня 1882 року у церкві Св. Марії відбулась конфірмація Теодора.
Релігійну освіту Теодор Цеклер отримав в університетах Грайфсвальда, Лейпцига та Ерлангена, але фундамент релігійних поглядів був закладений ще його батьками. Теодор Цеклер, вже у часи свого пасторства каже: “До моїх найкращих спогадів належить те, як мій батько розповідав біблійні історії. Пам’ятаю ще, як я завше чекав, щоб увечері він прийшов до вітальні, де взимку зазвичай сидів у фотелі, приставивши ноги до печі. Тоді він брав мене на коліна і я не міг наслухатись”. У 1885 році Теодор поступає в Грайфсвальдський Університет, на спеціальність з теології та філософії. Після цього він перейшов на навчання в Лейпцизький Університет, де вивчав теологію, філософію та історію. Тут він познайомився з постаттю професора Франца Деліча (Franz Delitzsch), що став автором перекладу Нового Завіту на іврит, знаним лютеранським гебраїстом, викладачем Старого Завіту та юдаїки. Професор Деліч запалив у Теодорові та молодих лютеранських теологів любов до європейського єврейства. Його мрія полягала в тому, щоб організувати євангелічну місію для євреїв Європи.
Наступними двома людьми, що привели Теодора до Станіславова (сучасний Івано-Франківськ) був його друг Августин Віганд та Теофіл Луцький. Перший був студентом інституту юдейський студій, що заснував Франц Деліч, другий євреєм, що увірував в Ісуса Христа під час навчання на рабина в Німеччині. Віганд був місіонером, а Луцький напевно що єдиним євреєм-євангеликом у Станіславові. Віганд пропонував Цеклеру зайнятись місійною діяльністю в Галичині, зокрема тимчасово замінити його в Станіславові. Але ця заміна стала не на день чи два, а на десятиліття. Данська місія доручила Теодору стати місіонером в східних землях Австро-Угорщини.
29 січня 1891 р. Теодор Цеклер прибуває до Станіславова. На вокзалі його зустріли старійшини німецько-лютеранської громади. Вони йому повідомили, що нещодавно померла парафіянка. Її просто зараз буде відбуватись похоронне служіння, на котрому Цеклер повинен сказати слово та провести його. Ось так зустрів його Станіславів. Становище Євангелічно-Лютеранської громади та німецького населення було невтішним. Велика кількість дітей-сиріт та відсутність якісного євангелічного життя змусять Цеклера одразу задуматись про відновлення громади та організацію закладів милосердя. Але місцевий пастор, що опікувався над декількома громадами, не одразу сприйняв молодого служителя Слова. Лише з часом Цеклеру дозволено проповідувати та займатись соціально-церковними справами. У 1900 р. німецька євангелічно-лютеранська громада Станіславова через загальне голосування вірян обирає пастором Теодора Цеклера. А з 1896 р. розпочалось заснування Цеклерівських закладів: сиротинців «Вифлиєм» (1896) та «Назарет» (1904), народної німецької школи (1898), лікарні «Бетезда» (1919), фабрики «Фіс» (1921), дому «Мартінеум», що служив то гуртожинком для працівників закладів та гімназистів, то ремісників фабрики та ін., в тому числі народна німецька школа. В якості пастора Теодор Цеклер надає новий імпульс церковному життю євангеліків Станіславова. Він стає духовним лідером галицьких німців. У 1893 р. Теодор одружується з Ліллією Бреденкамп.
У 1914 році розпочалась Перша Світова війна. Теодор Цеклер продовжував служити пастором у Станіславові. Він займався служінням нужденним, військовим і цивільним. Він підтримував гарні стосунки з урядом Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), і вважав, що український народ має право на державність та самостійність. Проте у 1919 р. за рішенням Паризької мирної конференції Східна Галичина передана під управління Польщі. Тим не менш 12 грудня 1919 році Галицько-Буковинська суперінтедантура, яка належала до євангелічних структур в Малій Польщі, проголошує незалежність. У Галичині постає самостійна Євангелічна Церква Аугзбурзького та Гельветського Сповідань віри (яку також називали Союз Церков Аугзбурзького та Гельветсього Сповідань віри). Очільником ЄЦАГС у Галичині продовжує служити суперінтедант Герман Фріше. Але у 1924 році він помирає. Наступним лідером ЄЦАГС стає Теодор Цеклер. Він відмовляється офіційно називати свою посаду суперінтендантом чи єпископом через церковно-політичну ситуації в Польській Республіці. У відновленій державі існувало декілька Євангелічно-Лютеранських деномінацій, між якими склались непрості стосунки.
Але для вірних ЄЦАГС Теодор Цеклер фактично був єпископом, так і для українських лютеран та реформатів, якім він допоміг в розбудові церков. У західних газетах та журналах і в особистих розмовах його також називали єпископом або суперінтедантом, підкреслюючи великий авторитет служителя. Де-факто він був головою Євангелічної Церкви, обраний уповноваженими від громад.
1 вересня 1939 року починається Друга Світова війна. Вже до цього у повітрі літали воєнні настрої. Теодор Цеклер з самого початку приходу до влади в Німеччині Адольфа Гітлера та націонал-соціалістичного руху критикував його. Він був прихильником Сповідницької Церкви у Німеччині.
24 грудня 1939 році Др. Теодор Цеклер приймає участь в останній євангелічній літургії станіславівської громади. На Різдво 25 грудня Теодор та Ліллі Цеклери покидають Станіславів. Можливо у 1943 році разом з дружиною та секретаркою востаннє побачать місто, коли приїдуть подивитись стан громади та її соціальних закладів.
У Німеччині Др. Теодор Цеклер продовжував займатись теологічними роздумами, Питання, що задавала німецька ліберальна школа не давали йому спокою, і не на усі питання пастор Цеклер знайшов відповідь, що він сам визнавав. Одними з його останніх слів були: “Треба вірити, просто вірити!”
Др. Теодор Цеклер, останній керівник Євангелічної Церкви Аугзбурзького та Гельветського Сповідань віри у Галичині помер 18 вересня 1949 року в Штаде (Stade), Нижня Саксонія (Land Niedersachsen), Німеччина. А 21 вересня його тіло було віддано землі.
Федюк Владислав, магістрант релігієзнавства (Острозька академія), дослідник постаті Теодора Цеклера та протестантизму в Галичині
Література, яка стала підгрунтям:
- Цеклер Л. Бог чує молитву! Життя Теодора Цеклера розказане Ліллі Цеклер. [пер. з нім.] (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007).
- Цеклер Е. Ви мусите жити! Теодор Цеклер як засновник найбільшої благодійної організації у Східній Європі. [пер. з нім.] (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2013).
- Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX-XX століття. (Київ: Yakaboo Publishing, 2022)
- Любащенко В. Реформація і протестантизм: Український контекст: зб. наук. ст. Київ: Саміт-Книга, 2017.