Контекст
Це сталося в Галілеї, приблизно наприкінці літа 29 року. Вже після багатьох чудес, після проголошення Нагірної Проповіді (Мв. 5:1 – 7:29; Мк. 3:13-19; Лук. 6:20-49), після ув’язнення та страти Івана Хрестителя (Мв. 14:1-12) і пов’язаної з нею кризи. Учні задумуються над природою Божого Царства – чи настане воно скоро, і в якому вигляді воно з’явиться? Дванадцять апостолів повертаються з тріумфом – в ім’я Ісуса Бог творить дива (Мв. 14:1-12; Мк. 6:14-29; Лук. 6:7-9)! Царство Боже тріумфує, хоча страждання не зникають.
Ісус продовжує звершувати чудеса: годує 5000 людей п’ятьма хлібами й двома рибами, ходить по воді (Мв. 14:13-33; Мк. 6:30-52), годує 4000 людей (Мв. 15:32-39; Мк. 8:1-9). Ісус запитує учнів, ким вони Його вважають? Петро сповідує свою віру в Нього, як Божого Сина (Мв. 16:13-20; Мк.8:27-30), після чого Ісус відкриває учням, що Він має померти і воскреснути. Реакція Петра на це повідомлення видає нерозуміння учнями природи Царства Небесного (Мв. 16:21-26; Мк. 8:31-37; Лук. 9:22-25). Криза віри, час переосмислення. Тоді Господь Ісус каже їм, що дехто з них не побачить смерті, як вже стане свідком з’явлення Божого Царства (Мв. 16:27-28; Мк. 9:1; Лук. 9:26-27).
Минає шість днів, Ісус з’являє Свою славу учням на горі. Усі євангелісти-синоптики одностайно представляють цю подію, як здійснення обіцяного Ісусом: вони побачать Царство Боже у його силі (Мв. 17:1-13; Мк. 9:2-13; Лук. 9:28-36).
Богоявлення на горі є наступним кроком у розкритті природи Божого Царства: воно поряд, воно здійснюється, воно відкриється у повноті в майбутньому; його присутність у світі не виключає наявності зла і страждань, і саме воно має звершитися через страждання Божого Сина.
Переклад
«Через шість днів Ісус узяв із Собою Петра, Якова та його брата Івана й вивів їх на високу гору. Там Він преобразився (μετεμορφώθη) перед ними: Його обличчя засяяло, мов сонце, а Його одяг став білим, як світло. І ось зʼявились їм Мойсей та Ілля, які розмовляли (συλλαλοῦντες) з Ним.
Петро звернувся до Ісуса й сказав: «Господи, добре нам тут бути! Якщо бажаєш, зробимо тут три намети (σκηνάς): один для Тебе, один для Мойсея та один для Іллі».
Коли він ще говорив, ось ясна хмара (νεφέλη) накрила їх, і з хмари промовив голос: «Це Син Мій улюблений, у Якому Моє вподобання (εὐδόκησα). Його слухайте!»
Почувши це, учні впали долілиць, бо дуже злякалися. Але Ісус підійшов та, доторкнувшись до них, сказав: « Встаньте, не бійтеся! Підвівши свої очі, вони нікого не побачили, окрім Ісуса. Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що ви бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих» (НПУ).
Алюзії на Старий Завіт
У цій історії вживаються слова, які асоціюються із присутністю Бога у Старому Завіті:
«Намет» (σκηνή = скинія) – Бог назвав переносний храм мішкан (євр. מִשְׁכָּן), буквально: «помешкання», грецьке σκηνή заміняє це слово в Септуаґінті (Вих. 26:1).
«Хмара» (νεφέλη) – Бог з’являвся у хмарі Мойсею (Вих. 19:16) та вів Ізраїля у хмарному стовпі (Вих. 13:21).
«Голос» (φωνή) – Бог промовляв на Синаї невидимо, було чути Його голос (Вих. 19:19).
Також з’являються два пророка, що асоціювалися з месіанськими пророцтвами – Мойсея (Месія як другий Мойсей, Повтор. 18:18) та Ілля (прийде перед настанням «дня Господнього», Мал. 4:5-6).
Цікаво, що у Луки є ще одна виразна алюзія: Мойсей та Ілля говорили з Ісусом про «Його вихід (ἔξοδον), який Він мав звершити в Єрусалимі» (Лук. 9:31). Вжите тут грецьке слово ἔξοδος позначає також вихід євреїв із Єгипту. Тобто, Ісус мав звершити Вихід – звільнення Свого народу з рабства.
Бог відкриває Себе в єдності з Ісусом, використовуючи знаки присутності – намет, хмару і голос з небес.
Підсумок:
Бог відкривав істини Свого Царства учням поступово, роблячи його славу особливо відчутною тоді, коли необхідно було підтримати їх віру. Але учні не могли довго залишатися у блаженній славі, а мали спуститися з гори преображення у світ. Так відбувається і з нами.