Контекст
Книга Чисел продовжує розповідь про мандри Ізраїля від гори Синай до кордонів Ханаану – обіцяної Богом землі. Тому її назва в єврейському масоретському каноні – Бемідба́р (בְּמִדְבַּר), тобто «В пустелі». Так починається книга: «Першого дня другого місяця другого року після виходу із землі єгипетської промовив Господь до Мойсея в пустелі Синай, у шатрі зустрічі, кажучи…» (1:1). Оскільки за Божим наказом народ був порахований, і кількість кожного племені й роду записана на початку книги (1:5 – 4:50), звідси походить назва книги в грецькому перекладі Септуаґінти – Арітмо́й (Αριθμοί), тобто «Числа». організований на кшталт війська і вирушив у дорогу. Водночас Господь дає їм нові заповіді щодо різних ситуацій сімейного життя, богослужіння та свят. Особливу увагу приділено Святилищу, священству, законам ритуальної чистоти (розділи 5-12).
Книга містить розповіді й про трагічні події: про посилання 12 розвідників до Ханаану та розчарування більшості з них, за що Бог карає ізраїльтян подовженням часу їхніх мандрів до 40 років (розділи 13—14); про бунт в пустелі – повстання Корея та його спільників проти Мойсея (розділ 16); про невдоволення народу і Божу кару (розділ 21); про спробу пророка Валаама проклясти Ізраїль, що обертається благословенням Божого народу (розділи 22—24); про ідолопоклонство Ізраїля вже біля кордонів обіцяної Богом землі (розділ 25). Теологічно, ця книга продовжує тему мандрів пустелею як шляху віри: богопізнання відбувається через слідування за Господом, серед труднощів і викликів, у яких Бог присутній поряд і веде покликаних Ним. Хронологічно Книга Чисел охоплює подорож Ізраїлю від гори Синай до рівнин Моаву тривалістю 38 років і 10 місяців (див. 1:1 та Повт. 1:3).
Числа перегукуються з книгами Виходу та Левіт, підкреслюючи особливу роль Мойсея та Аарона як посередників між Богом та Ізраїлем. У книгах Левіт і Числа виділяється інституція священства як головного носія знань про Божественний завіт та передачі благословень. Тема благословення звучить неодноразово в Книзі Чисел: пророк Валаам каже Ізраїлю: «Той, хто благословляє тебе, – благословенний; а хто проклинає, – проклятий!» (24:9). Це пророцтво резонує з Божою обіцянкою Авраамові в Книзі Буття: «Я благословлю тих, хто тебе благословляє, і прокляну тих, хто тебе проклинає, і всі племена землі через тебе будуть благословенні!» (12:3). Найвиразніше тема благословення, що передається через священство Ааронових синів, представлена в уривку, який називається бірка́т-когані́м (בִּרְכַּת כֹּהֲנִים), тобто «благословення священників» (Числа 6:22-27).
Переклад (НПУ)
І промовив Господь до Мойсея, кажучи: «Скажи Ааронові та його синам: „Так ви будете благословляти синів Ізраїлевих, кажучи їм:
Нехай благословить тебе Господь і збереже тебе!
Нехай засяє на тебе Господь обличчям Своїм і обдарує тебе милістю!
Нехай поверне до тебе Господь обличчя Своє і дасть тобі мир!“.
Так нехай вони промовляють імʼя Моє над синами Ізраїлевими, а Я благословлю їх».
Коментар
Трикратне благословення, яке промовляли над Ізраїлем священники-когени з роду Аарона, має кілька важливих особливостей. По-перше, благословення представлене як побажання благ від Господа – саме Він має діяти, це в Його волі; священники ж не володіють і не розпоряджаються божественним благом, а лише просять про нього. В такий спосіб, проголошується суверенна воля Бога і постулюється статус священника як посередника, молільника, прохача, предстоятеля, якому довірено бути провідником Господнього благословення, але не його власником чи розпорядником. Тому вживається особлива форма наказового способу в єврейському тексті, яка називається юссивом – побажання в третій особі («Нехай благословить… Нехай засяє… Нехай поверне обличчя…»). Сила священства – у безупинному звертанні до Всевишнього.
По-друге, Бог тричі згадується під Своїм іменем Ягве́ (יהוה), тобто «Сущий» (в українському перекладі Біблії це ім’я традиційно передається як «Господь»). Це ім’я відоме в Старому Завіті, перш за все, як ім’я завіту, яким Бог сам називає Себе, коли укладає завіт з Ізраїлем (Вих. 3:14). Його значення – Той, Хто Дає Буття. Зазвичай, під таким ім’ям Бог об’являє Себе тоді, коли хоче показати Свою близькість до Свого творіння, присутність поряд, яка підтримує, живить, дає бути. Трикратне повторення імені Ягве́ наголошує на присутньому Бутті Бога. «Так нехай вони промовляють імʼя Моє над синами Ізраїлевими, а Я благословлю їх» – закликання імені Бога Сущого є зверненням до Джерела благословення.
По-третє, можна побачити динаміку благословень:
благословить і збереже – засяє обличчям і обдарує милістю – дасть мир
Від «благословення» до кінцевої мети – миру, євр. шало́м (שָׁלוֹם), тобто цілковитої божественної гармонії і вічного спокою. У цих трьох побажаннях можна побачити основні характеристики божественного благословення: безпека – особиста прихильність – мир. Два останніх пов’язані з «обличчям Господа», що підкреслює Його особисту зацікавленість і прихильність, а відтак представляє благословення як особисту зустріч з Богом. Примітно, що присутність Господа мовою Старого Завіту виражається саме через образ «обличчя Бога», що надає їй персонального характеру. Всевишній «осяває» Своїм обличчям того, кого благословляє, і «повертає» до нього Своє обличчя.
Новозавітна перспектива
У Новому Завіті ми зустрічаємося із вченням про Бога Присутнього з нами через Ісуса Христа, який є «обличчям» Бога у найвищому сенсі: «Він – образ невидимого Бога» (Кол. 1:15), «сяйво (ἀπαύγασμα) Божої слави й повне відображення Його сутності» (Євр. 1:3); хто бачив Ісуса, той бачив Отця (Ів. 14:7-10). Він є Тим, через Кого Бог звершує наше спасіння й обдаровує нас благословеннями. Зустріч із Христом є зустріччю людини з Богом, адже Він і є Сущий («Я є», Ів. ), що відкриває світові Отця. Тому найвищим благословенням богопізнання є бачити Його обличчя, тобто особистісна з Ним зустріч: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мв. 5:8); «Вони будуть бачити Його обличчя, а на їхніх чолах – Його імʼя» (Об. 22:4).
Тріада Ааронового благословення безпека – особиста прихильність – мир суголосна Божественній Тріаді Отця – Сина – Духа, де Отець дарує захист і благословення, Син – «сяйво обличчя», тобто прихильності Отця, Дух – внутрішній і зовнішній мир. Благословення від Трійці представлені в подібних термінах: «Я залишаю вам мир. Мир мій даю вам. Я даю вам не так, як дає світ. Хай не турбується ваше серце й не лякається!» (Ів. 14:27); «І нехай Бог миру буде з вами» (Фил. 4:9).
Важливим аспектом Ааронового благословення є священство – люди, через яких Божа милість і благодать приходять у світ, і які закликають це благословення на вірних Божих. Найвищим виявом людськості як посередництва між Богом та творінням є Ісус Христос, небесний Первосвященник, що молиться за нас (Ів. 17), приніс Себе у приємну Богові жертву й заступається за нас перед Отцем (Євр. 4:14 – 8:1). Через Нього ми отримуємо благословення вічного життя. Вірні християни також є «родом обраним, царським священством, святим народом, людьми, які належать Богові, щоб звіщати величні діла Того, Хто покликав вас із темряви до Свого дивовижного світла» (1 Петра 2:9).
Дмитро Цолін