на прикладі служіння біженцям Євангелічної церкви Аугсбурзького віросповідання у Словаччині.
Перебуваючи вдома, в Україні, ми часто чуємо статистику про жінок і дітей, які виїхали з України. Люди, рятуючи своє життя, рятуючи дітей, тікали з країни. Ми також читали багато про те, як держави-сусіди України приймали біженців, створюючи для них умови, щоб перечекати війну. Статистика говорить про 6 млн українців у країнах Європейського Союзу, з яких більшість набули статусу біженців, отримали підтримку, часто знайшли житло та роботу. Понад півмільйона дітей пішли до навчальних закладів різних країн.
Моя розповідь про те, як ситуація виглядає, зокрема, в Словаччині. Відвідуючи біженців тут, ми мали можливість зустрічатися з пасторами Євангелічної церкви Аугсбурзького віросповідання в цій країні, яка взяла активну участь у справі служіння ближньому.
Міхал Фіндра, пастор євангелічної церкви в Попраді, розповів про те, як громада всіма силами та ресурсами служила біженцям з України. Приміщення офісу та будинку громади перетворилися на квартири для українців. Як регіональний центр та розвинене місто, Попрад зміг прийняти та підтримати значну кількість українців. Люди оселилися в орендованих для них церквою квартирах та будинках.
Важливу роль у справі допомоги відіграв Міжнародний молодіжний центр у Великому Славкові під Попрадом. Протягом березня та квітня, періоду найбільшої хвилі переселенців, центр практично припинив усі свої власні проєкти та повністю сконцентрувався на проблемах біженців. Через центр пройшли понад 150 осіб, яких церковним транспортом доставляли з кордону у Вишнє Німецькому (Ужгород з українського боку) та інших переходів. Тут люди протягом кількох днів могли прийти до тями і визначитися з подальшим маршрутом. Частина людей вирушала звідси до Польщі, частина – до Чехії, Німеччини та Данії. Досить велика кількість людей розселялася по всій Словаччині. Великим поселенням, на кшталт табору, став церковний центр у Батезівцях, де досі проживають кілька десятків переселенців.
Тут і в інших місцях члени лютеранських громад, а також люди, які не належать до церкви, намагалися максимально підтримати українців. Багато хто приносив продукти харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, намагаючись продемонструвати свою участь у біді та стражданнях людей.
Активна та злагоджена робота стала можливою завдяки централізації роботи офісу східного округу церкви в Прешові (єпископ Петер Мігоч) та активної участі громад, які пропонували місця для розселення у своїх містах та селах. Вже 26 лютого, на третій день війни, на кордоні у Вишнє Німецькому стояв церковний намет, в якому працювали волонтери, допомагаючи розгубленим людям, а також тим, хто втратив надію та був сповнений страху та невизначеності – прийняти допомогу від євангелічної церкви. За словами пастора Владиміра Матяша, директора Міжнародного молодіжного центру у Великому Славкові, він, а також багато інших людей щодня здійснювали рейси до кордону та назад, перевозячи людей.
Одним із перших партнерів у цьому складному служінні стала американська організація Spiritual Orphens Network, на чолі з директором Девідом Брайденбахом. Ця організація зосередила багато зусиль у себе на батьківщині, аби зібрати кошти для надання допомоги Україні, зокрема, тим, хто був змушений через через війну тікати зі своїх домівок. Фактично, значні кошти було направлено до Словаччини для організації транспортування, проживання та харчування переселенців. Вже 25 лютого, на другий день війни, пастор Скотт Юнт із Білої церкви, місіонер від SON, із дружиною Оленою підключилися до цієї важливої роботи у Словаччині. Вони стали містком між українцями, словаками та американцями у справі допомоги людям, які втекли від війни. Через них дуже багато людей з обмеженими можливостями з Білої церкви та Київської області змогли пройти складний шлях до Словаччини.
Дуже цікавий досвід роботи з біженцями ми побачили у місті Мартін, у центрі Словаччини. Тут три неприбуткові християнські організації, пов’язані з місцевою лютеранською церквою, створили особливий центр допомоги українцям. Міська аміністрація надала безоплатно два приміщення, деякі фірми взяли на себе оплату для співробітників, а Євангелічна церква створила фонд допомоги. Так виникли “Громадський центр допомоги переселенцям” та “Центр гуманітарної допомоги”. У першому – біженці можуть отримати юридичну, психологічну, продуктову допомогу. Тут можна посидіти у кав’ярні, залишивши дітей у дитячій зоні. У цьому центрі ми зустріли жінку з Одеси, чия сім’я (чоловіки) залишилася в Одесі. Вона впізнала нас, оскільки на Різдво стала учасником Різдвяного ярмарку в Одеській кірсі. За словами Томаша Гулана, співорганізатора центру – заклад надає допомогу на суму, в середньому, 2000 євро на тиждень. У Мартіні та околицях зареєстровано 900 біженців з України.
У центрі гуманітарної допомоги переселенці можуть одержати одяг та взуття, а також речі для дітей. Це досить людне місце приймає тих, хто приносить та передає допомогу, а також тих, хто її потребує.
Викладач Євангелічної школи Любос Фроло та пастор Євангелічної громади Мілан Кубік розповіли про кілька проектів для дітей та дорослих. Близько 70 дітей та підлітків з України стали учнями початкової та середньої шкіл при євангелічній громаді. Діти також активно брали участь у дитячих мовних, денних та виїзних таборах при громаді. Подібна тенденція є і в громаді в Батизівцях, де діти, підлітки та дорослі мають можливість регулярної участі в християнських таборах, відкриваючи для себе не тільки християнське вчення, але й євангелічно-лютеранське віросповідання християнської віри.
У розповідях пасторів, а також Яна Хробоня, єпископа Західного округу Євангелічної церкви АВ у Словаччині, я не відчув жодної гордості за здійснений подвиг. Напевно, це зрозуміло, що віруюча людина не повинна залишатися осторонь, коли хтось поруч потребує порятунку життя. Вони просто виконали доручення Ісуса Христа про любов до ближнього. Але для мене є очевидним, що така любов не виникає на порожньому місці, а є наслідком любові, прийнятої від Господа Ісуса Христа. Хто відчув на собі всю повноту любові Божої, не може бути байдужим і не ділитися цією любов’ю з іншими.
Від імені Німецької євангелічно-лютеранської церкви України я щиро дякую церкві у Словаччині та безпосередньо Міжнародному молодіжному центру у Велки Славкові за любов і турботу, а також за гостинність для наших людей та моєї родини.
Церква охоплює 370 тис парафіян у 327 громадах. Громади входять у сеньйорати, які, в свою чергу, входять у два округи (східний та західний) з єпископами на чолі. Два єпископи і генеральний єпископ становлять єпископську колегію. Законодавчий орган церкви – Синод. Головна церковна одиниця – релігійна громада.
Олександр Гросс, пастор громад Півдня України