«Кожен, хто перестає вчитися, старіє, – не важливо, у 20 або 80 років, – а будь-який інший, хто продовжує вчитися, залишається молодим. Найголовніше в житті – зберегти мозок молодим». Цю цитату приписують відомому американському промисловцю Генрі Форду.
3 лютого 2024 року в конференц-залі філософсько-богословського факультету Українського Католицького Університету (м. Львів) відбулося урочисте вручення сертифікатів випускникам річної навчальної програми «Медико-психологічний та соціальний супровід осіб вразливих категорій» (МПСС). Ця програма базована на холістичній, біопсихосоціальній моделі здоров’я та має на меті допомагати здійснювати супровід людей вразливих категорій у світлі визнання цінності людської особистості.
Майже половина учасників курсу – це група з десяти студентів – мали змогу вчитися завдяки НЄЛЦУ, за підтримки фондів “Густав Адольф Верк” і “Одеса Штіфтунг”. Вісім наших студентів успішно склали іспити та отримали сертифікати в Міжнародній системі ЄКТС. Цільова аудиторія навчання досить широка: це фахівці соціальної, психологічної та інших галузей, а також усі, хто живе або постійно стикається чи працює з дітьми й дорослими з числа вразливих категорій (особи з інвалідністю, різноманітними залежностями, літні люди, особи, які потребують фізичної, психологічної та емоційної підтримки). Від НЄЛЦУ навчання проходили працівники Реабілітаційного центру Св. Павла (Одеса), християнської школи «Світло» (Рівне), служителі, працівники й волонтери церковних громад (Харків, Бердянськ). Студенти мали різну конфесійну приналежність: лютерани, реформати, православні.
МПСС – це спільний проєкт Інституту екуменічних студій УКУ та Міжнародної федерації «Лярш». Він триває вже 14 років. Програма складена дуже талановито, залучені викладачі різного фаху: лікарі, психотерапевти, психологи, священники, досвідчені батьки дітей з інвалідністю, колишній військовий льотчик – людина з інвалідністю після поранення, танцеруховий терапевт, реабілітологи. Програма складається з дев’яти модулів, що охоплюють розвиток людини від народження до смерті. Протягом навчання студенти сформували такі компетентності:
• знання етапів розвитку людини;
• вміння розпізнавати усі види патологїй та порушень, що характерні для осіб вразливих категорій, а також типи залежності та її наслідки для особистого і соціального життя людини;
• вміння визначати характерні особливості родин, де є особи вразливих категорій;
• вміння налагоджувати ефективне спілкування з особою, яку супроводжують;
• знання принципів вибудовування стосунків з особою, яку супроводжують;
• практичні знання з формування довірливих стосунків з особою, яку супроводжують, та коригування нею власної діяльності;
• вміння розпізнавати особливості тої чи іншої ситуації, в якій опинилася особа, з метою надання відповідної, конкретної допомоги;
• вміння допомогти людині в розвитку її здатності відновлювати, утримувати та керувати навичками у різних сферах власного життя;
• оволодіння засадами роботи в міждисциплінарній команді;
• практичні знання у галузі посередництва між особами вразливих категорій та суспільством і громадою.
Ось як розповідає про програму МПСС її педагогічний керівник Юлія Бойко: «МПСС – унікальна програма, тому що з людьми відбуваються метаморфози. Це – формація. У ній дуже багато справжнього життя. Ця програма – про стосунки й про те, що вони є первинними. Про зміст життя, про присутність і відповідальність. Про любов і вдячність. Мета програми – формувати духовно здорову людину, яка дбає про свою гідність. Така людина не буде ставитися до осіб з особливими потребами як до неживих предметів, не буде «мити немічну людину, як посуд». Бо неможливо вважати себе гідною людиною, не дбаючи про гідність іншого».
Думки Юлії мені дуже близькі. Новий “багаж”, що я отримав у процесі навчання – не сукупність інформації, яку можна покласти десь поряд із подібною з попереднього життєвого досвіду. Це дещо більше, ніж просто суха інформація. Протягом року наших зустрічей ми мали щире, зворушливе спілкування. Причому спілкування як між собою, тобто студентами, так і між нами, студентами, та викладачами. Цей досвід є безцінним. Ми вчилися один в одного, а викладачі тактовно та компетентно нас підтримували, спрямовували, допомагали зрозуміти непрості речі.
Компоненти навчання, що відносяться до різних наукових і прикладних галузей (психологія, біологія, психіатрія, медичний патронаж та ін.), згодом склалися в дещо ціле. Усе це було викладено повно, доступно й професійно. Але особливий акцент я хочу зробити на тому, як цей курс змінив сприйняття дійсності, проблем, перспектив, що пов’язані з соціальною тематикою програми. Багато з нас зрозуміли, що раніше основне почуття, що виникало під час зустрічей із людьми з інвалідністю або інших вразливих категорій – це жалість. Так, жалість, змішана з іншими почуттями, досить гідними, але саме вона переважала. І все це відбувалося на тлі абсолютної необізнаності щодо життя, потреб, почуттів людини з інвалідністю, а також її близьких та родини.
Якщо ми хочемо допомагати іншим, спершу ми повинні розібратися в собі. Супровід людей з особливими потребами – це, перш за все, стосунки. А в будь-яких стосунках ми є собою. Тож спочатку слід зрозуміти, що ми думаємо та відчуваємо, коли замислюємося над питанням: що є людина? Яке наше особисте ставлення до людини з вадами? У якій мірі у своєму ставленні до такої людини ми наслідуємо нашого Творця?
Я згадую усі наші бесіди, на яких головний наголос незмінно був на тому, що будь-яка людина завжди має однакові потреби: відчувати себе людиною, до якої ставляться гідно, а також досягати порозуміння з іншими, навіть якщо на цьому шляху є великі перепони. Цей курс саме допоміг мені остаточно зрозуміти ці важливі істини.
Я дуже вдячний усім, хто допоміг мені вчитися за програмою МПСС, дуже вдячний Господеві за цю можливість, яка реалізувалася в моєму житті.
Диякон НЄЛЦУ Юрій Риков.
\У статті використані матеріали з сайту Інституту Екуменічних Студій Українського Католицького Університету (ecumenicalstudies.org.ua)\