Майже два роки Карл фон Мільтіц, посол (нунцій) Папи Римського намагався домовитись про угоду між Папою та Лютером, яка припинила б кризу в Німеччині. Коли Йоганн фон Екк опублікував буллу, в якій погрожував відлучити Лютера, Мільтіц намагався організувати зустріч, щоб знайти якийсь компроміс. Він та друзі Лютера в уряді курфюрста Фрідріха Мудрого закликали реформатора написати листа Папі Римському особисто, щоб пояснити своє богослов’я позитивно, без нападок. Він погодився. Результатом стала четверта видатна книга, яку Лютер написав у 1520 р. – трактат «Про свободу християнина». Він був опублікований п’ятсот років тому як німецькою, так і латинською мовами.
В трактаті “Про свободу християнина” Мартін Лютер описує, що означає бути християнином. Він збирає все, що відкрив про Євангеліє, і те, як воно надає мотивацію робити добрі справи в служінні Богу та нашому ближньому. Між іншим, Лютер викладає тези, які стануть характерними ідеями та доктринами Лютеранської церкви.
Лютер починає книгу з парадоксу, вказуючи на дві речі, які здаються суперечливими, але одночасно істинними:
Християнин є вільним, паном над усім і не є нічиїм слугою;
Християнин є покірним слугою і підвладний всім;
Лютер описує дві природи, які присутні в кожному християнині. Духовна природа, Новий Адам, вільна, бо Син Божий звільняє його. Плотська природа, грішна в грішному світі, Старий Адам, в полоні реалій цього віку. Оскільки Ісус прийшов, поніс наші гріхи на хресті, повністю заплатив за них, всі вони прощені. Християнин врятований – і вільний – тому що він чи вона йому довіряє і покладається лише на Його заслуги. Результат полягає в тому, що в християнині виникає нова природа, яка любить Бога і хоче любити ближніх, служити і коритися їм. Тоді християнин полонений цією любов’ю до Бога, для того щоб усе своє життя піклуватися про ближнього.
Отже, Лютер робить висновок: «Оскільки християнин вільний, діла не є необхідними. Але оскільки він – слуга, то виконує всі діла». Хоча Новий Адам вільний від закону, він або вона охоче виконує його, часто автоматично, заради свого ближнього. Ці діла також необхідні, щоб дисциплінувати зовнішню людину, Старого Адама, для того щоб уникнути її впадання в гріх і втрату віри.
Лютер робить висновок, що ми повинні думати про наші добрі справи тут як про добрі справи Адама до падіння. Тоді не добрі справи роблять людину доброю. Добра людина робить добрі справи. Він висловлюється так:
«Як християни ми живемо не в самих собі, а в Христі і своїх ближніх. Інакше ми не є християнами. Як християни, ми живемо в Христі вірою, а в ближньому – любов’ю. Вірою ми підносимося до Бога, любов’ю ми упокорюємося щоб служити ближньому»
Роберт Сміт
Джерело: whatdoesthismean.blog
Повний текст трактату (російською мовою) за посиланням