Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння. Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви! А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалости! І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте! Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. (Колосянам 3:12-17)

photo of music score

Дорогі християни! Останній тиждень великодньої октави називається «Сantate», що означає – «Співаймо», за першим словом 98 Псалма. Церква невипадково завершує пасхальні святкування закликом співати Богу. Якщо наше серце переповнює радість, якщо ми сповнені впевненості в сьогоденні та маємо надію на добре майбутнє, то у нас з’являється бажання співати. Вся історія та культура людства наповнена музикою та піснями, бо в жодному народі жодна радісна чи урочиста подія не обходиться без музики та пісень. Люди чують пісні з дитинства, як колискові, і самі співають їх з дитинства і до старості. Втім, ми співаємо пісні не лише коли радіємо. Люди співають пісні, коли трудяться, люди співають пісні, коли йдуть у бій, і люди співають пісні навіть, коли сидять у в’язниці. Та й усім нам знайома ситуація, коли ми, перебуваючи в автобусі чи таксі, чуємо, як водій слухає пісні FM-радіо. У нашій країні навіть жартували над водіями, які весь час слухали шансон.

Друзі, я не нагадуватиму вам, як Мартін Лютер цінував спів та музику. Ви самі знаєте, що спів мав велике значення для руху Реформації. І у нас під час богослужіння ми співаємо багато хоралів. Схоже, що спів є природною потребою людської душі і тому не дивно, що Закон Мойсеїв встановив порядок піснеспівів у храмі, а Апостоли не лише самі славили Бога, а й у своїх посланнях наставляли церкви славити Бога у піснеспівах. Варто зазначити, що апостоли не рекомендували християнам співати сумних пісень. Наприклад, Ап. Яків пише: «Якщо хтось із вас страждає, нехай молиться, хтось щасливий, нехай співає хвалебні пісні» (Яків 5:13). Навіть якщо ми говоритимемо про найсумнішу подію в житті людини – смерть і похорон, то християнська церква забороняє нам скорботи, «як інші, що не мають надії» (1 Фес. 4:13). Християнська церква вірить, «що разом з Ісусом Бог приведе і тих, хто помер із вірою в Нього». Отже, незважаючи на те, що життя сповнене трагедій, церква зберігає надію на Господа, що ми завжди будемо з Ним і «наше проживання – на небесах» (Филип. 3:20). Чи може християнин, у якого в серці вже зараз живе Господь Ісус Своїм словом і Духом, впадати у відчай і сум? Не тільки апостоли, але навіть пророки Старого Завіту казали: «Ні, це неможливо для того, хто вірить». «Що сумуєш ти, душе моя, і що бентежишся? Уповай на Бога, бо я ще славитиму Його, Спасителя мого і Бога мого» (Пс. 41:6).

Згадаймо події з книги Дій 16:23-34. Апостоли Павло і Сила, за помилковим звинуваченням, після побиття, були кинуті до в’язниці. Хіба це не законний привід плакати, засмучуватися, ображатись на свою долю і лаяти Бога за несправедливість? Хіба Бог не повинен захистити тих, хто служить Йому і виконує Його волю? Де ж виконання обітниці, що «Янгол Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, і визволює їх» (Пс.33:8)? Що ж роблять апостоли? Звичайно, вони повинні були страждати від побоїв, тому моляться, просять у Бога допомоги і підтримки. І я певен, що вони отримали цю допомогу. Тому що після того, як вони здійснили свої молитви, вони стали славити Бога. І ось раптом відбувається диво: відбувається землетрус, двері в’язниць відчинилися, їх колодки послабшали, і вони отримали можливість втекти. Але апостоли не тікають, вони впевнені, що правда Божа з ними. І це призводить до покаяння і хрещення всієї сім’ї тюремного охоронця.

Звичайно, мене можуть запитати, чи стався б землетрус, якби Апостоли не славили Бога і не співали? Я не маю жодної можливості дати на це відповідь, у мене є лише факт, що після того, як апостоли прославили Бога, стався землетрус. Сьогодні також для читання є історія з 2 книги Хронік 5:2-14, де описуються події при освяченні храму Соломона. У той час, коли священики і левіти стали урочисто і радісно славити Бога, слава Божа з’явилася так, що всі присутні впали на землю. Чи можемо ми тепер стверджувати, що Бог обов’язково буде робить дива, якщо ми почнемо Його славословити? Я вважаю, що більшість християн дадуть відповідь «ні», тому що про це свідчить їхній досвід. Але в той же час ми маємо свідчення, що наше серце чомусь переживає незвичайну радість і мир, коли ми славимо Бога.

Апостольське повчання у Посланні до Колосян закликає нас «як обраних святих і улюблених Богом вдягтися у співчуття, доброту, смирення, лагідність і терпіння». Над цим апостольським закликом нам варто замислитись довше. Поміркуйте про це. Адже саме так нас бачить і бажає бачити Господь Ісус. Ми вибрані і любимі Богом і для нас відкриті якості нашого Господа Ісуса.

Ми можемо бути милосердні один до одного. Коли ми читаємо про це в Біблії, нам здається це просто та природно, адже ми й так добрі. Ми справді добрі, коли живемо у мирі і з нами нічого поганого не відбувається. Але що ми відчуваємо, коли з нами відбувається несправедливість? Якщо нас несправедливо звинуватили, а ще й несправедливо покарали. А якщо нас несправедливо образили? А якщо з нами сталася якась трагедія чи катастрофа? Чи потрібно мені розповідати про всі біди та страждання, які відбуваються з людьми під час війни? Ви самі все добре знаєте, якщо ви були в зоні бойових дій. А якщо ні, то ви могли зустрічатися з такими людьми або в змозі бачити це зараз по телевізору в новинах.

Нам легко виявляти співчуття до ближнього, який страждає, але чи легко прощати того, хто завдав нам страждання? Дехто думає, що Ісус навчає Своїх учнів автоматично прощати будь-якій людині, яка нас ображає. Книги Нового Завіту свідчать, що це не так. Так, звичайно, на хресті Ісус приніс жертву спокути за все людство і клопотався: «Пробач їх, бо не знають, що творять». Але хто стає учасником Його викуплення? Хто отримує прощення? Тільки ті, хто покаються та хрестяться. Ви пам’ятаєте, що поруч із Ісусом було розіп’ято двоє розбійників? Хіба вони обоє отримали прощення? Чи тільки один, який повірив і покаявся?

І нас Господь вчить: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, іди та викрий його між тобою та ним одним; якщо послухає тебе, то ти придбав брата твого; якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного чи двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово; якщо ж не послухає їх, скажи церкві; а якщо й церкви не послухає, то нехай буде тобі, як поган і митар» (Матвія 18:15-17). Бачите, Господь очікує від нас, що ми будемо розбиратися із ситуацією, а не пускати її на самоплив. Господь бажає, щоб грішник був викритий. «…Говорить Господь Бог: не хочу смерті грішника, але щоб грішник навернувся від свого шляху і живий був» (Єз.33:11). А якщо раптом ти сам винний, але будеш, не розібравшись ходити з образою на іншого? Господь не бажає дивних і дурних заочних «прощень», адже це не зцілює образ і не зупиняє гріха. Тому справедливо каже Ісус: «Спостерігайте за собою. Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, вимов йому; і якщо покається, вибач йому; і якщо сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться, і скаже: каюся, прости йому» (Луки 17:3-4).

А як бути із ситуацією, коли гріх і зло робить не твій ближній, але ворог прийшов і завдав лиха? Давайте подивимося, що каже Господь: «А Я кажу вам: любіть ваших ворогів, благословляйте тих, що проклинають вас, чините добро тим, що ненавидять вас і моліться за тих, що вас кривдять і женуть вас» (Матв.5:44). Якщо людина просто лається і проклинає (і не робить іншого зла) скажи йому добре, може вона схаменеться. Якщо людина тебе тихо ненавидить, (незрозуміло чому) зроби йому добре, може вона змінитись. Якщо людина ворогує і воює з тобою, то ти не можеш зробити нічого іншого, крім молитися, про Божий захист і про те, щоб Бог зупинив його. Звичайно, у мирній обстановці, ми маємо законні методи розглядів у суді. Але у разі війни ми маємо лише два виходи. По-перше, молитися за Божий захист, по-друге, зі зброєю в руках захищати наших ближніх. Ми не можемо любити лиходіїв більше, ніж наших ближніх та рідних, це було б божевіллям та страшним беззаконням.

Апостол Петро свідчить, що коли несправедливі люди нападали на Ісуса, то Він віддавав це на Божий Суд: «Будучи лихослівним, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не загрожував, але віддавав Судді Праведному» (1Петр.2:23). Друзі в цей час випробувань у нас є добра звістка, яка дає нам можливість втішитися, мати мир і радість.

Господь пам’ятає всіх Своїх, вони завжди будуть з Ним.

Господь Суддя Праведний, Він не залишає беззаконня без покарання. Тому ми можемо бути спокійні, Господь віддасть усім лиходіям: «Не мститься за себе, кохані, але дайте місце гніву Божому. Бо написано: Мені помста, Я віддам, говорить Господь» (Рим.12:19). Ми не месники, а виконавці закону Божого та Його волі. Якщо ж грішник покається, то ми повинні будемо пробачити його тому, що: «Не судіть, і не будете судимі; не засуджуйте, і не будете засуджені; прощайте, і будете прощені» (Лк.6: 37).

Тому ми незважаючи ні на що можемо завжди радіти в Господі і співати імені Його, бо Він вірний і Суддя праведний.

Пастор Владислав Цеханович