Чаша благословення, якою благословляємо, чи не є вона спільнотою у Христовій крові? Хліб, який ломимо, чи не є він спільнотою у Христовім тілі? Бо один хліб, – і ми, численні, є одним тілом; бо всі причащаємося з одного хліба. (1Кор.10:16,17)
У культовому фільмі «Матриця» людство програло війну роботам, і тепер тіла людей є джерелом енергії для машин, після того, як над усією планетою запанувала ядерна зима. Щоб люди не бунтували, а смиренно приймали своє становище, їх усіх занурили у віртуальний світ, який і називається Матриця. Нéо, головний герой фільму починає здогадуватися, що зі світом щось не так, після чого його знаходять люди, один з яких, Мòрфіус, пропонує на вибір випити одну з двох пігулок різного кольору. Випивши синю, він залишився би жити в Матриці і забув про цю зустріч, а випивши червону – прокинувся б у реальному світі… Він випив червону і здійснив свій особистий Вихід: звільнення від рабства до свободи.
Незадовго до подій Страсної Четвер Ісус в’їхав до Єрусалиму, як Цар Свого народу. В описі сцени Преображення в Євангелії від Луки, що відбулася за кілька місяців до цього, євангеліст згадує, що Мойсей та Ілля говорили з Ісусом про Вихід, який він мав здійснити в Єрусалимі. І ось Євангельська історія, історія нового Виходу наближається до кульмінації. Перше, що зробив Ісус, – це вчинив переполох у Єрусалимському Храмі. Він вигнав з його території торговців тваринами і мінял, чим на якийсь час зупинив жертвопринесення, які проходили в ньому.
Жертвопринесення – було і продовжує залишатися найважливішим ритуалом у багатьох релігіях. Цей обряд включав у себе не просто сам акт забою жертовної тварини: воно мало володіти певними характеристиками і бути цінним для господаря, тварину потрібно було присвятити божеству, правильно вбити і вчинити з м’ясом так, як наказується Законом. При цьому м’ясо жертовної тварини часто вважалося священним, саме тому що божество до нього «торкалося».
У релігії Старого Завіту жертвопринесення теж стоїть у центрі культу. У давнину саме жертва була найважливішим знаком приналежності до віри. Жертва, принесена Богові Ізраїлю, сприймалася як святиня, а жертва – принесена іншим богам – як гидота. Так само, як і м’ясо жертовної тварини. Якщо жертви, які звершувалися в Храмі, були присвячені істинному Богу, то навіщо ж Ісус їх зупинив?
З одного боку тому, що храмові чиновники перетворили віру на прибутковий бізнес. Іудейським законом наказувалися численні жертвопринесення, які потрібно було здійснювати у Храмі. Не всім охота було вести тварин з дому – простіше було купити їх на місці, через що сенс обряду – віддати Богові найцінніше – губився. Також у Храмі не можна було використати гроші язичників – їх треба було поміняти на спеціальну храмову валюту. Звісно, не без прибутку для мінял і тих, хто дав їм ліцензію. Для цих операцій виділили зовнішнє подвір’я храму.
Але це було місце, де могли бути присутніми не лише євреї, а й язичники. І прийшовши туди, замість благоговіння перед Богом вони зустрычали лише базар, і все, що йому притаманне: користолюбство, лайку, антисанітарію… Чи це той образ, який Бог хотів явити всьому світові через Свій народ?
Тому акція Ісуса була покликана привернути увагу до того, що жертви, які приносяться в Храмі, вже втрачають сенс. Як і сам Храм. Ісус пропонує своєму народові іншу жертву. Він, що прийняв на Себе гріх народу при Хрещенні на Йордані, що повністю ототожнив Себе з ним, Сам буде принесений у жертву.
І, як ми вже знаємо, жертва – це лише акт вбивства. Щоб долучитись до жертви, стати її учасником, потрібно було також і з’їсти її. Тому Ісус, незадовго до Своєї Страти і встановлює Причастя. Він називає хліб, що ламається, своєю плоттю, а вино – своєю кров’ю. І ті, хто бере участь у цьому обряді, хто вживає Тіло і Кров Господа, є причетними до Його жертви.
«Чаша благословення, якою благословляємо, чи не є вона спільнотою у Христовій крові? Хліб, який ломимо, чи не є він спільнотою у Христовім тілі?» (1Кор.10:16)
Ми стаємо причетними до Христа, через Хрещення і віру. Але Причастя протягом всієї історії Церкви завжди було центральною частиною богослужіння, Таїнством, на якому наша віра проявляється публічно. Цим ми свідчимо, що за благодаттю, а не за етнічним походженням чи своїми заслугами, є членами викупленого і виправданого Божого народу. Саме тому Причастя є чимось, що зобов’язує християн і накладає на нас певні обмеження.
Бо один хліб, – і ми, численні, є одним тілом; бо всі причащаємося з одного хліба. (1Кор.10:17) Причастя пов’язує нас разом. Ми як одне тіло покликані любити один одного і дбати один про одного так само, як дбаємо про себе. Конфлікти, поділи і розбрат всередині Церкви є свідченням того, що ми недостатньо серйозно ставимося до жертви Христа. Його Тіло, Його народ досі залишається розділеним. Навіть не потрібно далеко ходити – у нашій НЄЛЦУ досі є групи людей, які не бажають спілкуватися з нами. З іншого боку, на цьому фоні додає надії те, що ми встановили спілкування з чотирма реформатськими церквами в Західній Україні і тепер разом з ними приймаємо Причастя, проповідуємо та служимо тим, хто в потребі, зокрема переселенцям, які постраждали від війни.
«Але також апостол Павло пише далі Не можете пити з Господньої чаші і з бісівської чаші; не можете бути спільниками Господнього столу і столу бісівського». (1Кор.10:21) Хоча він сам стверджує, «ідол у світі – це ніщо» (1Кор. 8:4), але участь в ідолопоклонстві, у тому числі публічне вживання ідоложертвенної їжі він досить суворо засуджує, навіть якщо християни і не вірять в інших богів.
В наш час вже не такі актуальні питання, пов’язані з їжею, хоча, припустимо, їжа, яку поширюють кришнаїти присвячена як жертва їхньому богу, і християнам не варто її вживати. Але є деякі символічні акти чи обряди, до яких може нас втягувати держава чи компанія, у якій ми працюємо. Вони можуть бути і не пов’язані безпосередньо з релігією, але їхнє публічне вживання змушує нас відступатися від нашої віри. Наприклад, одне з українських патріотичних гасел «Україна понад усе!»
Не тому, що ми не любимо Україну чи не хочемо служити своїм співгромадянам, а тому, що причетність до Народу Христа для нас важливіша за лояльність державі. Більше того, вона якраз і походить з нашої віри. Причастя зобов’язує нас свідчити про те, що жертва Христа для нас понад усе, а все інше – результат цієї віри.
У фільмі «Матриця» є ще один персонаж – Сàйфер. Він прийняв червону пігулку багато років тому, але розчарувався у своєму рішенні. Протягом фільму він часто скаржився на несмачну їжу та умови життя у реальному світі та мріяв повернутися в ілюзію, внаслідок чого зрадив своїх друзів.
Ісус дав нам можливість приєднатися до Нього в Його Виході. Приймаючи Його Тіло і Кров, ми публічно долучаємося до Його жертви і фізично відчуваємо Свою Причетність до Нього та Його народу. На нашому шляху ми не раз зустрічатимемо випробування і спокуси зректися Христа і піти за думкою натовпу. Нехай участь у Святому Таїнстві зберігає нас від цього і зміцнить нас у усвідомленні того, хто ми є.
Олександр Жакун, диякон Громади Святого Павла, м. Одеса