Після цих слів Ісус звів очі до неба й сказав: Батьку, прийшов час. Прослав твого Сина, щоб [твій] Син прославив тебе. Як ти дав йому владу над усяким тілом, то і всьому, що ти дав йому, щоб він дав їм вічне життя. Ото є вічне життя, щоб пізнали тебе – єдиного правдивого Бога, і того, кого ти послав, – Ісуса Христа. Я прославив тебе на землі, виконав справу, яку ти доручив мені виконати. І тепер ти мене прослав, Батьку, в себе самого – тією славою, яку я мав у тебе ще перед тим, як постав світ. Я виявив твоє ім’я людям, яких ти мені дав із світу. Твої вони були – і мені дав ти їх, і вони зберегли твоє слово. Нині зрозуміли, що все, що ти дав мені, є від тебе. Бо слова, які ти мені дав, я передав їм, і вони прийняли і правдиво зрозуміли, що я вийшов від тебе, повіривши, що ти мене послав. (Iван.17:1-8)
Сьогодні у світі дуже гостро постає питання взаємовідносин народу та свого уряду. Часто можна почути думку: народ не несе жодної відповідальності за дії політиків і ніяк не пов’язаний з ними, особливо якщо ті скоюють злочини. Який стосунок має простий росіянин до злочинів Путінського режиму? Чи білоруси до злочинів Лукашенка? І чи мають вони разом із ними розділити відповідальність? Одні вважають, що так — і вони мають свої аргументи. Інші з цим категорично не згодні — і вони теж мають що сказати. Це дуже серйозне філософське та юридичне питання. І від того, як ми на нього відповімо, дуже багато залежить у майбутньому.
Взаємовідносини Царя і його народу – одна з найважливіших тем Біблії. Здавалося б: головна книга християнства має вчити про духовність і не занурюватись у політичні теми. Але для Бога і для тих, хто в Нього вірить стосунки влади та народу дуже важливі. Тому що це одна з моделей взаємин Бога з людьми. Нам, можливо, приємніше думати про Бога, як про милостивого Батька, або як про джерело всіх наших благ — і це безперечно вірно, але у Святому Письмі, як у Старому, так і Новому Завітах він виступає в тому числі як Цар.
Питання влади виникають вже з перших рядків Біблії. У першому розділі книги Буття Бог каже: «Створім людину за нашим образом і за подобою, і хай володіють рибами моря і птахами небесними і скотиною і всією землею, і всіма плазунами, що плазують по землі». (Бут.1:26) Те, що людина створена за образом і подобою Бога, це вже політична заява. Земні правителі, царі та диктатори, стурбовані своєю владою. Вони прагнуть, щоб у кабінеті кожного чиновника висів його портрет, а на головній площі стояв пам’ятник — щоб народ не забував, хто ними править. Недаремно за радянських часів у громадських місцях обов’язково стояли пам’ятники Леніну та іншим діячам комуністичної партії — для того, щоби з першого погляду було видно — тут влада КПРС. Символом влади Бога у Всесвіті є не мовчазны статуї і навіть не храми, хоча вони можуть бути прекрасними витворами мистецтва, як, наприклад, наша Одеська кірха. Символом влади Бога є людина. І на відміну від пам’ятника, людина – це жива істота, яка вступає зі своїм Прообразом у взаємини. І також людина отримує від Бога владу над усім творінням, щоб любити його і ставитися як до того, що було створене добре.
І, як ми всі знаємо, ці стосунки виявилися зруйнованими після гріхопадіння. Людство відвернулося від свого покликання і втратило свій образ, хоча насправді залишається їм за своєю природою. Саме тому і існує цей болісний розрив у серці Бога: з одного боку люди — це найкраще Його твіріння, а з іншого — бунтівники, які руйнують і себе, і природу. Людство потребує спокути – примирення з Богом і відновлення відносин з Ним.
Щоб розпочати цей процес, Бог створює Ізраїльський народ, якому дає Закон і царя, для того, щоб народ міг бути свідченням Божої любові для всіх інших народів. Зрештою, Ізраїль і його царі від Бога відвернулися. І тоді Господь дає народові обітницю, що прийде Месія – справжній цар Ізраїля, який виправить ситуацію, і принесе спокуту та визволення єврейському та решті всіх народів.
На момент в’їзду Ісуса в Єрусалим місто перебувало під римською окупацією. Останнього національного правителя з Іродів римляни скинули і встановили такий порядок, який вважали за потрібне.
Нам тепер добре знайоме, що таке окупація і що можуть творити окупанти. Побори, пограбування, приниження, терор над інакодумцями, зґвалтування – завжди були супутниками загарбницьких воєн. Тому що загарбник встановлює свою владу силою та страхом. Як мешканці Херсона, Бердянська, Мелітополя та інших міст та сіл євреї у першому столітті прагнули визволення. І коли Ісус в’їхав до Єрусалиму, виконуючи пророцтво «Дуже радій, дочко Сіону. Проповідуй, дочко Єрусалиму. Ось твій цар приходить до тебе, він праведний і цей спасає, він лагідний і посаджений на підяремному і новому жеребяті». (Зах.9:9) – вони радісно зучстрічали Його та постилали під осла свій одяг і пальмові гілки.
Але завжди є ті, хто готовий до співпраці з окупантами, колабораціоністи. Причому не завжди це справді вороги народу. Часто це люди, які побачили можливість піднятися на соціальному ліфті і нічиїм інтересам, крім власних, вони не служать, або навіть щиро вважають, що допомагають своїм людям уникнути ще більшого лиха. Первосвященик Каяфа, голова синедріону, який схопив Ісуса і видав на страту, сказав «нам ліпше, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув». (Iван.11:49,50) Природно, він мав на увазі, що Ісус загрожує його особистій владі і Його діяльність може спричинити терор з боку римлян. Але слова Каяфи стали пророчими. Ісус справді помер за Свій народ.
Текст з 17 глави Євангелія від Іоанна – частина архієрейської молитви Ісуса за Своїх учнів, якою він молився незадовго до того, як Його зрадять і заарештують. У цій молитві Він говорить речі, які допомагають нам зрозуміти зміст Його служіння. Найдивніший момент цієї молитви, коли Ісус каже «Я прославив тебе на землі, виконав справу, яку ти доручив мені виконати».
Ці слова Він вимовляє ще до свого розп’яття, і справа, яку він зробив – це створення Церкви. Ісус зібрав учнів, які повинні виконати місію Ізраїлю, а Він – стати їх Царем, їх Месією. На відміну від земних царів і правителів, внаслідок яких злочинів страждають їхні народи, Ісус Христос Сам добровільно постраждав за злочини Свого народу. Він узяв на себе гріхи всіх віруючих у Нього і приніс себе у добровільну жертву за всіх нас.
Ісус молився Батькові. Прослав твого Сина, щоб [твій] Син прославив тебе. Як ти дав йому владу над усяким тілом, то і всьому, що ти дав йому, щоб він дав їм вічне життя. Ото є вічне життя, щоб пізнали тебе – єдиного правдивого Бога, і того, кого ти послав, – Ісуса Христа». Ісус став істинним образом Божим – він правив від Його імені, служив людям і всьому творінню, а також досконало явив Бога світові.
У цей час, коли ми чекаємо на звільнення нашої країни від окупантів, важливо не зваблюватися земними правителями та ідеологіями. Історія Пальмової неділі та Страсного тижня нагадує нам, що за ейфорією очікувань може прийти гірке розчарування Хреста. Але саме на Хресті ми отримали справжнє визволення, звільнення від окупації гріха та смерті та надію на вічне життя. Як говорить Писання: «Кожний, хто вірить у нього, не буде посоромлений». (Рим.10:11)
Олександр Жакун, диякон Громади Святого Павла м. Одеса