Віра під час війни. Збірка євангелічно-лютеранських проповідей. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2025. ISBN 978-617-8445-52-2
Вступ
У часи війни віра народжується в одних і згасає в інших. Бо війна загострює все: і біль, і сумніви, і надію. Одні знаходять у Богові останній прихисток, інші — втрачають Його серед руїн і втрат. Але саме в полум’ї великого лиха кується щось таке, що є сильнішим за кулі і ракети, бо витримує не тільки вогонь війни, а також темряву серця і мовчання Бога. Але ця віра з’являється та зміцнюється завдяки Слову, Слову є дарував Бог Своїй Церкві.
У лютеранській традиції проповідь Слова Божого займає важливе місце, яке є не менш значущим для християнського життя і богослужіння, ніж участь у Христових Таїнствах, зокрема в св. Причасті (Євхаристії). Від часу Реформації (поч. XVI ст. — сер. XVIII ст.) лютерани послідовно прагнуть зберігати богословський і літургійний баланс між Словом і Таїнством. У цьому дусі Ауґсбурзьке віросповідання (1530) — основний документ віри Євангелічно-Лютеранської Церкви, урочисто проголошує: «Щоб ви змогли цю віру одержати, Бог запровадив проповідницьке служіння, тобто Він надав Євангелія і Таїнства, щоб через них, як через Свої засоби, дарувати Святого Духа, Який створює віру…» (V:1-2)*
Євангелічно-Лютеранська Церква не лише навчає про виправдання вірою (justificatio sola fide — виправдання тільки вірою), і не лише стверджує верховенство авторитету Святого Письма у доктрині, практичному житті і служінні Церкви та окремого християнина серед інших віроповчальних авторитетів (Scriptura suprema auctoritas in fide — Писання є найвищим авторитетом у вірі або sola Scriptura). Лютерани переконані, що Слово Боже має силу, котра здатна пробудити і зміцнити віру в людях, котрі чують або читають Слово (див. Іс. 55:11). Саме тому Слово, яке є мірилом правдивості релігійного вчення і практики та силою Божою, має проповідуватись з церковної катедри щонеділі, а також у ті дні, коли громада християн збирається для поклоніння Триєдиному Богу.
Лютер болюче реагував на стан парафіяльного життя у ранньомодерній Церкві, зокрема в німецьких парафіях, особливо через невисокий рівень якості проповіді Слова Божого. Саме тому він не лише переклав Святе Письмо зрозумілою народною мовою, а й уклав два «навчальних посібника» — Малий та Великий катехізиси (1529) — перший був присвячений для всіх християн, насамперед для батьків, а другий — для священників, проповідників і вчителів релігії. У Шмалькальдських артикулах (1537) реформатор наголошував: проповідь — це «особливе служіння Євангелія». Для покращення рівня проповідування в євангелічних громад вже у ранньому лютеранстві створювались збірки проповідей на всі дні церковного року, які писали авторитетні, красномовні та добре освічені пастори і проповідники. Не кожен священник чи вчитель релігії мав університетську освіту, а тим більше — глибокі знання у галузі теології, філософії і біблійних мов. Саме тому ці збірки слугували опорою в тих випадках, коли пастор або проповідник не мав змоги особисто підготувати проповідь або не мав церковного права й благословення на це. Збірки проповідей не замінювали повноцінну богословську освіту, до якої закликали і яка стала умовою для проповідницького служіння в Євангелічно-Лютеранській Церкві. Проповіді Лютера свого часу також укладали. Ця традиція зберігається і в сучасному лютеранстві.
Так, Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України, що має історичне коріння в європейському протестантизмі і належить до однієї з найстаріших протестантських конфесій в Україні нещодавно видала збірку проповідей під назвою «Віра під час війни»**. Проєкт було реалізовано у співпраці з авторитетним українським видавництвом «Дух і Літера» (Київ) та за фінансової підтримки Союзу Мартіна Лютера*** (Martin-Luther-Bund, Ерланген, Німеччина).
Про Церкву та проповідників
Зазвичай тут говорять про автора або авторів книги. В нашому випадку авторами книги є автори проповідей, тобто пастори, диякони і проповідники Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України (НЄЛЦУ).
НЄЛЦУ відновилась в Україні на поч. 90-х рр. як спадкоємиця Євангелічно-Лютеранської Церкви на «Великій Україні», парафії котрої були ліквідовані у 1930-х, та Євангелічної Церкви Ауґзбурзького та Гельветського Сповідань на українських землях в Австро-Угорській імперії / Польській Республіці у 20-30-х рр. минулого століття. НЄЛЦУ зберігає в офіційній назві слово «німецька», однак по суті є українською Церквою — спільнотою, чиї члени вважають себе частиною української політичної нації, значна частина яких є етнічними українцями. Водночас Церква зберігає та розвиває німецьку еклезіальну й літургійну традиції (порівняйте зі скандинавськими або балтійськими лютеранськими Церквами). Німецька мова досі використовується в окремих громадах, зокрема в парафії св. Катерини в Києві, де богослужіння і проповіді перекладаються українською. Усі інші громади послуговуються українською мовою. Церква залишається духовною домівкою і для представників німецької меншини в Україні. У своїй діяльності вона поєднує вірність історичній спадщині лютеранської Реформації в Україні з відкритістю до сучасного українського суспільного та культурного контексту. НЄЛЦУ підтримує партнерські зв’язки з Всесвітньою Лютеранською Федерацією (The Lutheran World Federation) та Спільнотою Протестантських Церков Європи (Community of Protestant Churches in Europe). Також вона є членом Всеукраїнської Ради Церков і Релігійних Організацій, сприяючи міжконфесійному діалогу, релігійній свободі, суспільному примиренню та національній стійкості.
Про книгу
Збірка «Віра під час війни» об’єднує 62 проповіді, виголошені протягом повного церковного року Євангелічно-Лютеранської Церкви — від Першої неділі Адвенту до останньої неділі літургійного календаря. Проповіді охоплюють період із березня 2022 року по лютий 2024 року, тобто найгострішу фазу російської війни проти України. Дві проповіді написано пізніше, але також у контексті триваючого конфлікту.
Автори — здебільшого українські лютеранські служителі: пастори, диякони, проповідники. Серед них — Єпископ Павло Шварц, пастори Олександр Гросс, Ігор Шемігон, Владислав Цеханович, Віктор Целінко, професор Українського Католицького Університету — Дмитро Цолін, диякони Юрій Риков (на момент написання деяких текстів — проповідник) та Олександр Жакун. Також у збірці представлено проповіді місіонера Скотта Янта з Американської Асоціації Лютеранських Церков (The American Association of Lutheran Churches, AALC), який довгий час служить в Україні.
Книга побудована за літургійним календарем Євангелічної Церкви Німеччини (Evangelische Kirche in Deutschland, EKD), що підкреслює тяглість та зв’язок української лютеранської проповідницької традиції з європейським контекстом.
Окрім основних християнських свят — Різдва Христового, Великодня, П’ятидесятниці — у книзі представлені проповіді до Дня подяки за врожай, Навернення апостола Павла, а також суто лютеранських дат: Дня Реформації (31 жовтня) та Дня Аугзбурзького віросповідання (25 червня).
Сама обкладинка видання є своєрідною проповіддю християнської надії та національної стійкості. На ній — зображення церковного центру євангелічно-лютеранської громади Святого Вознесіння у Харкові — символу мужності та віри у прифронтовому місті. Вона вибрала не випадково. Церковне керівництво вважає за необхідне популяризацію церковних споруд і храмів Євангелічно-Лютеранської Церкви в Україні. З іншого боку, це генетично пов’язано з лютеранським розумінням церковного мистецтва та богослужбового простору, в тому числі храмів. Лютерани зберігають церковні зображення (ікони), розп’яття і полюбляють історичну архітектуру. Це все, з точки зору лютеранства, є видимою проповіддю, тим, що допомагає засвоювати Боже слово.
Перевагами збірки є:
Компактність і доступність. Кожна проповідь є стислою та лаконічною, що полегшує сприйняття тексту, робить його зручним як для читача, так і для практичного використання у парафіях.
Українське авторство. Більшість текстів написано українськими лютеранськими служителями, які не лише проповідують, а й живуть у контексті війни. Їхні голоси — це автентичне свідчення віри в українських реаліях.
Живий богословський контекст. Це не теоретичні роздуми, а слова, що народилися з досвіду спільноти, яка проходить крізь трагедію війни. Тут звучить біль, молитва, надія і внутрішня боротьба.
Конфесійна ідентичність. Автори дотримуються віросповідних принципів лютеранства, визнаючи такі основоположні богословські документи, зокрема Аугзбурзьке віросповідання.
Структурна логіка. Тексти впорядковано за календарем, що дозволяє використовувати збірку у парафіяльному житті, згідно з церковним ритмом богослужінь.
Змістовне багатство. Проповіді містять яскраві приклади, ілюстрації з повсякденного життя, що робить богословські істини зрозумілими та наближеними до реальності парафіян.
Мистецьке та богословське оформлення. Обкладинка ілюструє не лише надію, а й богословське розуміння храму як знаку Божої присутності в історії народу.
До недоліків і редакційний зауваг варто віднести:
Відсутність інформації про редакторів та упорядника. У книзі не зазначено, хто виконував богословську чи літературну редакцію, як і не вказано упорядника. Така інформація важлива для кращого розуміння концепції видання та подальших досліджень.
Стилістичні неточності. У деяких проповідях трапляються суперечливі формулювання, зокрема вживання історично некоректного вислову «Германська імперія», який не відповідає стандартам української академічної історіографії.
Відсутність підпунктів у структурі проповідей. Проповіді часто не мають чітко окреслених структурних елементів (розподілу на частини чи тези), що може ускладнювати сприйняття для читача або слухача, особливо в умовах публічного богослужіння.
*Цит. за виданням: Сповідання віри, пер. В’ячеслава Горпинчука, у Злагода (Macomb, MI: Lutheran Heritage Foundation, 2005).
**Віра під час війни. Збірка євангелічно-лютеранських проповідей (Київ: Дух і Літера, 2025).
***Міжнародна лютеранська організація, заснована 1886 року в Німеччині з метою підтримки лютеранських церков, особливо у Східній Європі.