У червні громади НЄЛЦУ в Одесі та Одеській області з візитами солідарності відвідала делегація шведської Північно-Східної місії, а також старший єпископ Євангелічно-Лютеранської Церкви Угорщини Тамаш Фабіні.
Першу представляли Мартін Вільборг та Андерс Олссон. ПСМ — давні друзі та партнери НЕЛЦУ, з якими нас пов’язує довга історія стосунків. Особливо сильні зв’язки між місією та громадами Харкова та Зміївки, до якої входять у тому числі й етнічні шведи. ПСМ розташована в Гьотеборзі, місті де служив єпископом відомий богослов і письменник Бу Йертс, і в своїй роботі надихається його спадщиною. Місія неодноразово збирала та відправляла в Україну гуманітарні вантажі, у тому числі й під час війни, підтримувала видання лютеранської літератури та участь служителів НЄЛЦУ у міжнародних конференціях.
4 червня Мартін та Андерс відвідали святкове богослужіння з конфірмацією Громади Святого Павла. Для гостей зі Швеції було незвичайним бачити серед конфірмантів людей зрілого віку, оскільки в країнах, де лютерани становлять більшість, конфірмацію переважно проходять підлітки, і це є скоріше формальністю. Наприкінці богослужіння Мартін привітав усіх присутніх від імені місії та підбадьорив їх словами зі Святого Письма та висловлюванням підтримки.
Громада запросила гостей на своє свято, присвячене конфірмації, а також організувала для них культурну програму, що включала невелику екскурсію Одесою, візит до ресторану кримськотатарської кухні та органний концерт «Пори року» у виконанні органістки кірхи Святого Павла Вероніки Струк.
Наступного дня представники ПСМ попрямували до Петродолинського та Новоградівки – села Одеського району, де знаходяться громади НЄЛЦУ, які опікуються пастором Олександром Гроссом. Громади ведуть активну соціальну роботу не лише на своїй території, а й по всій так званій «Німецькій балці» – долині річки Барабой, де до масових депортацій розташовувалися німецькі колонії. Мартін та Андерс зустрілися з переселенцями у Петродолинському, відвідали дитячий центр «Віфанія» у Новоградківці та психоневрологічний інтернат у селі Барабой, для якого місія профінансувала закупівлю морозильної камери та великої центрифуги для віджиму білизни.
На цьому візит Мартіна та Андерса не завершився. Далі вони відвідали громади Синоду Євангелічно-Лютеранських Церков України, іншого об’єднання українських лютеран, з якими їх також пов’язують партнерські відносини.
Подібною була програма візиту старшого єпископа ЄЛЦУ Тамаша Фабіні. Він прибув в Україну через Молдову і став першим угорським священнослужителем, який опинився в нашій країні після війни на захід від Карпатських гір. Крім свого служіння як керівника церкви, Тамаш Фабіні є ще й президентом Союзу Мартіна Лютера — організації, яка надає підтримку лютеранам у тих країнах, де вони є меншістю. МЛБ відіграв велику роль у відродженні лютеранської церкви в Україні та продовжує надавати НЄЛЦУ всебічну підтримку.
ЄЛЦУ також підтримало громади НЄЛЦУ у відновленні повноцінного церковного життя під час кризи керівництва. Один із її єпископів взяв участь у благословенні на служіння обраного більшістю громад єпископа Павла Шварца, а з початком повномасштабної війни угорські лютерани активно надають допомогу українським біженцям.
Єпископ Тамаш 18 червня проповідував у громаді Святого Павла.
У своїй проповіді він згадав про вбитих сталінським режимом пастора Громади Святого Павла Карла Фогеля і органіста Теофіла Ріхтера, а також процитував рядки з вірша угорського поета-антифашиста Міклоша Радноті, який загинув від рук нацистського режиму в 1944 році. :
«Я жив у такі часи,
коли людина так низько впала,
що добровільно,
без наказу, убивала…»
Розмірковуючи над історією надприроднього звільнення Павла та Сили з в’язниці, єпископ Тамаш знайшов потрібні слова втіхи та підбадьорення для одеських лютеран. Повне відео проповіді – нижче.
Як і шведська делегація, єпископ Тамаш попрямував до Петродолинського та Новоградківки, де також ознайомився із соціальним служінням громад та поспілкувався з переселенцями, разом з якими провів невелике молитовне служіння. Особливо його вразила картина прапорів, що розвиваються, над могилами безлічі воїнів з Одеської області, які загинули на війні, руїни кірхи в Новоградківці та свідчення переселенців із Зміївки, які зберегли силу духу в умовах окупації і залишилися без житла, коли село опинилося на лінії фронту.
“Не втомлюймося, роблячи добро, бо у свій час ми пожнемо, якщо не опустимо рук. Тож, поки є можливість, робімо добро всім людям, а особливо одновірцям.” (Галатам 6:9-10)
Подібні візити солідарності не лише можливість гостям на власні очі побачити ситуацію в Україні та ефект від наданої підтримки, але також є великим благословенням для українських віруючих, які бачать, що їхні брати та сестри з країн, які перебувають у безпеці, готові ризикувати життям, щоб втішити підбадьорити тих, хто переживає тяготи військового часу.