Екзегетичний аналіз
Контекст
1-й рік після Виходу з Єгипту, події після укладення завіту.
Під час одкровення законів на Синаї (Вих. 19-31), Ізраїль робить золоте теля – ідола, що заміняє собою Бога (Вих. 32); при цьому ізраїльтяни називають його «Господом» (יְהוָה), який вивів їх із землі Єгипетської (Вих. 32:4-5). Господь висловлює готовність погубити увесь Ізраїль за це, а від Мойсея створити новий народ, який успадкує Землю.
Мойсей наляканий гнівом Бога, Його рішучістю погубити народ за скоєний ним гріх. Він боїться вести далі народ, хоче ще раз пересвідчитись, що Бог є добрим і милостивим. Він просить Бога ще раз відкрити йому Себе – «показати славу» і «проголосити ім’я». Бог вже відкривав Мойсеєві Своє ім’я Ягве (יְהוָה) у терновому кущі (Вих. 3:14) і вже в Єгипті, коли почалися кари (Вих. 6:2-8). Тоді було зрозуміло, що це ім’я означає – «Той, Хто дає бути». Після пережитої кризи, він знову хоче знати, Хто є Бог? Мойсей не впевнений, чи розуміє він сам Бога? Чи не скоїть щось гідного кари, як народ? «Тож коли я знайшов милість у Твоїх очах, покажи мені Твій шлях: тоді я справді переконаюся, що знайшов милість у Твоїх очах» (Вих. 34:13).
Господь запевняє Його в Своїй доброті, однак проголошує Своє суверенне право милувати й виявляти милосердя. Він має «покласти руку» на Мойсея, тобто, засвідчити Свою милість у тій манері, як це робив сюзерен щодо васала в давні часи (пор. Дан. 8:18; Об. 1:17). Він проголошує Своє ім’я, але водночас залишається таємницею, кажучи, що Мойсей не може бачити Його обличчя. Цей уривок є прелюдією до широкого пояснення імені Ягве (יְהוָה) в наступному розділі, де Бог проголошує Свою доброту і милість, і водночас право виявляти гнів і судити (Вих. 34:5-7). Богоодкровення завжди послуговується мовою антиномій: милостивий – суворий, добрий – гнівливий, близький – далекий, відкритий – прихований, іманентний – трансцендентний.
Переклад і філологічний коментар.
Курсивом виділено додані до тексту слова, у дужках наведено ті слова давньоєврейською з транскрипцією, які потребують додаткового пояснення.
Мойсей же сказав: «Покажи мені славу Твою».
Бог сказав: «Я покажу всю Мою доброту (כָּל־טוּבִי [kol ṭūḇī]) перед обличчям твоїм, і проголошу значення імені Господа (וְקָרָאתִי בְשֵׁם יְהוָה [wǝqārā’ṯī ḇǝšēm yǝhwā]) перед тобою, і помилую того, кого хочу помилувати, і виявлю милосердя, кому хочу виявити милосердя».
І ще сказав Господь: «Ти не можеш бачити обличчя Мого, бо не може людина бачити Мене й залишитися живою».
І сказав Господь: «Ось є в Мене місце, стань на тій скелі. Коли ж Я зʼявлятиму Мою славу, то поставлю тебе в розколині скелі й покладу долоню Мою на тебе, поки Я пройду. Коли ж заберу долоню Мою, то ти побачиш Мене зі спини, а обличчя Мого не можна бачити».
«Всю Мою доброту (כָּל־טוּבִי [kol ṭūḇī])», тобто, усе найкраще, що є у Мене, див. Бут. 24:10.
«Проголошу ім’я Господа (וְקָרָאתִי בְשֵׁם יְהוָה [wǝqārā’ṯī ḇǝšēm yǝhwā])». Проголошення імені в давніх текстах завітів означало викласти усі характеристики, які мають відношення до завіту між сюзереном і васалом (як, наприклад, в тексті Сефіре І, КАІ 222-224). Це прелюдія до розкриття «імені» в Вих. 34:5-7.
«І помилую того, кого хочу помилувати, і виявлю милосердя, кому хочу виявити милосердя» – конструкція речення з уживанням yiqṭōl-дієвідміни в другій частині («хочу помилувати… хочу виявити милосердя») підкреслює суверенне право Бога виявляти милість і прощати.
Найбільш виразною алюзіями на «проголошення імені» в Новому Завіті є Дії 2:21 і Рим. 10:13 («Кожен, хто покличе ім’я Господа, буде врятований»), де в якості імені завіту розглядається ім’я Ісуса Христа – гарантія прощення й прийняття. Одкровення Бога у Христі Ісусі представлено як «одкровення імені» Бога, тобто, розкриття Його сутності, Його якостей у Сині (Ів. 1:18; Об. 19:12-13).
Дмитро Цолін