Звернення лютеранських єпископів Польщі та України
Усі ми знаємо євангельську розповідь про Ісуса, Який утихомирює розбурхані води (Мв. 8:23–27). Цей образ човна, що хитається й здригається на хвилях, упродовж століть допомагав передавати складні періоди історії Церкви. Він може також відображати духовний стан і суспільні настрої, зумовлені внутрішньою та зовнішньою напругою. У цьому контексті спадають на думку слова гімну: «Дай нам мир, о Господи, бо світ іде шляхом лихим!» (Євангелічний співаник, 842, 1).
Україна, яка мужньо бореться, переживає неймовірні страждання, що їх використовують у політичних цілях не лише російський агресор, а й усі ті, хто свідомо чи несвідомо розпалює національні та релігійні протистояння, причому не лише в Європі. У всьому цьому не бракує релігійного підґрунтя: християнське послання підступно використовують для позбавлення людей людської гідності та поширення ксенофобії. Євангеліє любові й людської солідарності зводять до ролі інструмента словесного насильства, а християнство перетворюють на націоналістичну систему агресії, приховану під релігійною оболонкою. На жаль, ми є свідками епідемії насильства, культу сили та ненависті.
У польсько-українському контексті це не теоретичні роздуми, а, по суті, повсякденна реальність багатьох українок і українців, зокрема дітей та молоді, які в Польщі зазнають різноманітних проявів агресії з боку радикальних угруповань, що прагнуть привласнити собі складну історію польсько-українських відносин і використати її як інструмент для досягнення власних цілей. Так, наша спільна історія непроста, однак вона має бути предметом спокійних історичних досліджень, вільних від політичного тиску. Інакше історія Волині та багато інших сторінок нашого спільного минулого стають пальним для розпалювання ворожнечі між людьми, унеможливлюючи справжній діалог, примирення та гідне вшанування пам’яті, а відтак — і взаєморозуміння.
Як єпископи Євангелічно-Лютеранських Церков Польщі та України, ми рішуче виступаємо проти будь-яких проявів агресії та зневаги у взаєминах між людьми. Наші Церкви, хоч і нечисленні, від перших днів війни долучилися до масштабної гуманітарної допомоги. Наші взаємини стали тіснішими. Про це свідчить не лише Угода про партнерство між нашими Церквами, підписана під час торішнього Синоду, а передусім наша єдність у Христі навколо Слова Божого і Таїнств, наша спільна віра та євангелічне покликання служити миру, особливо тоді, «коли серця зачерствіли».
Жахливо, що варварський напад на монастир у польському Ярославі та трагічна загибель одного з римо-католицьких священників стали для багатьох приводом не до християнського співчуття й прощення, а до посилення негативних емоцій. Тим більше ми вдячні за виразне свідчення Євангелія, яке прозвучало в проповіді в церкві Святого Миколая в Ярославі. Ми так само щиро вдячні за приклади звичайної сердечності, яку люди щодня виявляють одне до одного — на роботі, у школах та університетах, на вулицях. Дякуємо за всі прояви духовної та матеріальної допомоги, які засвідчують, що ненависть не має останнього слова. Ісус присутній у Своєму Слові не для того, щоб ми ховалися й плекали дух страху, а щоб ми виявляли силу, любов і здоровий розум (2 Тим. 1:7).
Закликаємо до розсудливості та євангельського розпізнавання перед лицем неправдивої інформації, що поширюється в медійному просторі. Просимо зберігати пильність, аби протистояти будь-яким спробам, навіть найвитонченішим, сіяти розбрат між нами — чи то за допомогою історії, релігії, чи будь-яких інших засобів. Виявляймо одне до одного повагу та заступаймося за тих, хто через своє походження, мову, колір шкіри або релігію зазнає страждань чи наражається на небезпеку.
Наприкінці церковного року просімо під час наших богослужінь, щоб Господь послав нам духовне пробудження та запалив у нас віру, адже «милосердя Його безмірне» (Євангелічний співаник, 716, 1–2).
Єпископ Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України Павло Шварц;
Єпископ Євангелічно-Аугсбурзької Церкви в Республіці Польща Єжи Самєц.
Варшава – Київ, 9 жовтня 2026 року