В міжнародному праві під окупацією мається на увазі зайняття збройними силами держави-агресора території іншої держави. Окупація частіше за все шкодить розвитку як окупованої території, так і тієї, що залишилися вільною, бо не дає країні використовувати всі свої ресурси. Зворотній процес відновлення законної влади на зайнятих ворогом територіях називають деокупацією.
Чи можна було очікувати, що ці терміни стануть актуальними для процесів всередині Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України? У 2009 році НЄЛЦУ за допомогою Євангелічно-Лютеранської Церкви Баварії та інших жертводавців реконструювала Церковний комплекс в Одесі, багато приміщень якого були передбачені для здачі в оренду. Ці доходи повинні були йти на фінансування поточних потреб Церкви та суттєво зменшили її залежність від закордонних партнерів. НЄЛЦУ стрімко розвивалася, і у 2013 році обрала єпископом енергійного пастора з американською теологічного освітою. Здавалося, що лютеранство німецької традиції на порозі нового етапу розвитку…
Проте сталося, те що сталося. Не будемо в черговий раз повторювати всі переступи та злочини Сергія Машевського, які він чинив з 2014 по 2018 рік на посаді єпископа – про них неодноразово було написано. Але головне, що більшість громад НЄЛЦУ в 2018 році виказали Машевському недовіру та змістили його з посади. Нового керівника Церкви і її Єпископату Павла Шварца було законно зареєстровано в новій якості.
Але Сергій Машевський вирішив триматися за владу до останнього. Незрозумілим чином за декілька днів він знову був зареєстрований керівником Єпископату НЄЛЦУ, повернувши контроль за нерухомістю Церкви, бо вона була свого часу передана у власність саме Єпископату. Через це утворилася ситуація, коли законний єпископ Павло Шварц, якого в цій ролі визнало і Міністерство культури, і світова лютеранська спільнота, разом з більшістю громад НЄЛЦУ втратили контроль над церковними приміщеннями та іншим майном, яке повинно було слугувати проповіді Слова Божого. Розпочалася справжня окупація Церкви.
Громади Петродолинського, Запоріжжя, Кривого Рогу, Білої Церкви і Полтави були викинуті зі своїх церковних приміщень. Дякувати Богові, через те що київська Церква Святої Катерини і Церква Христа Спасителя у Бердянську, а також будівлі в Зміївці та Харкові з рызних причин не перейшли у власність Єпископату , а громади Новоградківки, Шостки та Святого Мартіна в м. Києві звикли обходитися без власних приміщень, церковне життя постраждало не так сильно. Хоча в період жорстких карантинних обмежень найбільші випробування випали на долю тих громад, які були змушені орендувати зали для богослужінь, бо часто це було просто неможливо.
Майно, над яким знову отримав контроль Сергій Машевський, або продавалося, як це сталося зі службовими квартирами в Одесі, Харкові та Бердянську та церковним приміщенням в Запоріжжі, або доводилося до жалюгідного стану через безгосподарність. Деякі інші громади підтримували Сергія Машевського лише тому, що боялися втратити своє приміщення.
Все це відбувалося на тлі судових процесів, реформування органів державної реєстрації релігійних громад і об’єднань, а також епідемії COVID-19. Ці фактори гальмували процес остаточного визнання державою нового керівництва Церкви. І ось нарешті, 13 травня 2021 року, майже через два з половиною роки вже новий орган – Державна служба України з етнополітики та свободи совісті, визнав Павла Шварца керівником Єпископату НЄЛЦУ, і розпочався процес деокупації Церкви.
Розпочався він з аудиту діяльності Сергія Машевского і минулого керівництва. І вже перші результати шокували.
По-перше, виявилося, що у 2020 році Сергій Машевський та його дружина Олена Гетьман придбали три квартири в самому центрі Одеси:
- вул. Новосельського, 19-А, квартира 11 (46,1 кв. м.);
- вул. Новосельського, 60, квартира 7 (39,8 кв. м.);
- пров. Асташкіна, 3, квартира 11 (69 кв. м.)
По-друге, дізнавшись про зміну керівника, і маючи на руках електронний цифровий підпис Єпископату, Сергій Машевський вивів на рахунок повністю підконтрольної йому, після вигнання в 2015 році всіх, Німецької Євангелічно-Лютеранської громади Святого Павла в. Одесі, 443 600 гривень.
По-третє, що стало відомо трохи пізніше, у травні цього року він передав 1 000 000 гривен Німецькій Євангелічно-Лютеранській громаді Святої Катерини м. Дніпра та 630 570 гривень фіктивній Євангелічно-Лютеранській громаді Одеси, яку очолює … дружина Машевського Олена Гетьман.
Лише за останні декілька місяців подружжя Машевських збагатилося настільки, що придбало три квартири, та позбавило НЄЛЦУ більш ніж 2 000 000 гривень! Але їх паразитування на церковному майні було нарешті припинено.
Першою до свого церковного приміщення повернулася громада Петродолинського. Після чотирьох тижнів напруженої праці над ремонтом комунікацій та поверненням пристойного вигляду хоча б залі для богослужінь, громада урочисто відсвяткувала своє повернення 27 червня.
Вже через два дні, 29 червня, НЄЛЦУ відновила контроль над Церковним комплексом в Одесі. До цього єпископ і Керівництво декілька разів зверталися і особисто до Машевського, і до працівників канцелярії, і до ради Громади Святого Павла з закликом до діалогу. Проте, ці заклики були ними відкинуті, і тому Керівництво прийняло рішення отримати доступ до офісних приміщень та документів, спираючись на своє право власності. Відновлення контролю супроводжувалося провокаціями з боку Сергія Машевського та його прихильників, які намагалися забарикадуватися в офісі канцелярії і кидалися на охорону, коли їх звідти вивели.
Рада Громади Святого Павла не йшла на діалог з Керівництвом в питанні використання приміщень для богослужінь. Тому Керівництво НЄЛЦУ взяло на себе відповідальність за відновлення богослужбового життя в Одесі, призначивши Олександра Гроса тимчасовим пастором громади. Єпископ, користуючись своїм правом, призначив позачергові загальні збори громади на 1 серпня задля врегулювання ситуації, і запропонував всім, хто був незаконно позбавлений членства в ній, звернутися до нього для відновлення прав.
На тому ж тижні, в своє приміщення повернулася громада Білої Церкви, а трохи згодом – громада Кривого Рогу. Якщо територія будинку в Білій Церкві просто була занедбана, то в Кривому Розі, де в будинку проживав син соратника Машевського Андрія Кузнєцова, були знайдені десятки порожніх пляшок від міцного алкоголю, а на стінах та підлозі залишилися сліди сечі та випорожнення. Залишається лише здогадуватися, що коїлося там, де повинні було проголошуватися Євангеліє…
Розпочався і процес повернення тих громад, які підтримували Машевського через страх втратити приміщення. Відновлено відносини з громадою міста Олександрія Кіровоградської області. За дорученням єпископа її наразі опікає пастор Олег Фішер.
Процес деокупації ще далекий від закінчення. Досі не може повернутися додому полтавська громада. Громади Львова, Вінниці, Дніпра, та Херсона, які займають церковні приміщення, що знаходяться у власності НЄЛЦУ досі уникають діалогу. Теж стосується громад Луцька і міста Лозова Харківської області. Особлива ситуація зберігається в Миколаєві, де громада довгий час відмовлялася від контактів з НЄЛЦУ, хоча досі залишається в її складі.
Перед єпископом і керівництвом Церкви ще багато роботи. Рани, які наніс НЄЛЦУ Сергій Машевський ще відкриті і їх зцілення потребує не лише часу та людських зусиль, але й Божого втручання. Бо нам всім потрібно вчитися прощати та сприймати тих, хто відрізняється від нас – має іншу думку, інший темперамент і життєвий досвід, пережив іншу біль, та мав нещастя опинитися “не на тому боці”.
Але цей час випробувань виявив те, що НЄЛЦУ необхідна реформа, яка вирішить ті проблеми, які й призвели до фактичного розколу: незнання власної теології та церковних традицій, відсутність загального бачення розвитку Церкви, непрозорість та криза комунікації, які спричинили недовіру один до одного і багато іншого. «Дорожньою картою» цієї реформи є документ, прийнятий на Синоді 2020 року. Він включає в себе формулювання місії, бачення та цінностей НЄЛЦУ. Що це таке, і як воно вплине на життя Церкви у майбутньому буде детально описано в наступній статті.