Лютеранський голос на Богословській конференції у Києві 

29-30 серпня 2025 року Київ став майданчиком для Міжнародної науково-практичної конференції «Богослов’я нації: миробудування, зцілення та єдність суспільства». Її організатором став Таврійський християнський інститут — вища духовна школа християн євангельського віросповідання, першочергово — євангельських християн-баптистів.

Через широкомасштабне вторгнення Російської Федерації в лютому 2022 року, в пошуках безпечного місця для проведення освітньої діяльності, Інститут переїхав до Івано-Франківська, де певний час продовжив підготовку майбутніх українських євангельських богословів. Влітку 2024 року він продовжив роботу вже в Києві.

Школа поєднює екуменічний підхід у навчанні та вірність євангельській традиції. В історії Інституту це вже четверта конференція — «Богослов’я нації». Цього року основними партнерами заходу стали громадська організація «Діалог у дії», а також міжнародні структури з розвитку євангельського богослов’я та релігійної освіти, такі як Scholar Leaders International та Overseas Concile. Перша конференція відбулась 16-17 вересня 2022 року в Івано-Франківську під назвою «Церква на шляху до формування богослов’я нації та громадянства».

Основна увага цьогорічної конференції була зосереджена на аналізі викликів і завдань, що постали перед Україною, її народом та усією християнською спільнотою унаслідок війни, розв’язаної РФ, зокрема в контексті як загальнохристиянської традиції, так і традицій окремих конфесій та деномінацій, вкупі з сучасними богословськими підходами. Такі питання як миробудування, зцілення суспільства та плекання його єдності є вкрай актуальними для українського народу, який зіткнувся з внутрішнім соціальним розділенням і травмами.

У конференції взяли участь ієрархи різних церков, парафіяльні священники і пастори, проповідники, громадські діячі, капелани, освітяни, держслужбовці, релігієзнавці, філософи та богослови, об’єднавши різні сфери знань та практики для обговорення актуальних духовно-суспільних проблем.

Голоси пізніх конфесій протестантизму, зокрема євангельських християн-баптистів та християн віри євангельської (п’ятидесятників), представив Тарас Дятлик — український євангельський богослов (ThM), віцеректор Східноєвропейського інституту теології (Львів), співробітник  Scholar Liders у Східній Європі. 

Людмила Штанько, ректорка Українського гуманітарного інституту (Буча), кандидатка економічних наук, звернула увагу слухачів на таку тему як «Патріотизм у релігійному світогляді адвентистів сьомого дня: причини відмінностей від інших християнських конфесій України».

Тему «Подвійне сопричастя як модель примирення та співжиття Греко-Католицької та Православних Церков в Україні» розкрив о. Петро Балог, священник Римо-Католицької Церкви, доктор богослов’я, екс-директор Інституту Релігійних Наук Св. Томи Аквінського (Київ).

Отець Георгій Коваленко, священник Православної Церкви України, ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості, кандидат філософських наук, презентував доповідь «Богослов’я Нації між Скіллою етнофілетизму і Харібдою імперського нацизму».

Голова Комісії з міжконфесійних та міжрелігійних відносин Української Греко-Католицької Церкви, протоієрей Ігор Шабан, доктор філософії та професор екуменічного богослов’я мав доповідь на тему «Християнське бачення служіння суспільств з перспективи Української Греко-Католицької Церкви».

Німецьку Євангелічно-Лютеранську Церкву України на конференції представили Єпископ Павло Шварц та пастор Ігор Шемігон. Попередньо, організатори заходу запропонували єпископу продемонструвати лютеранський погляд. У доповіді «Від конфлікту до примирення. Сучасні виклики в українському суспільстві та церковних спільнотах» Єпископ Шварц зазначив наступне:

• Приклади історичного примирення між народами (Франція — Німеччина, Німеччина — Польща) не можуть бути безпосередньо скопійовані. Сучасний конфлікт між Україною та Росією потребує врахування нинішнього стану релігійності суспільства, культури покаяння й прощення, появи нових точок напруження як між народами, так і всередині них. Не існує єдиного шаблону для процесу примирення, особливо коли йдеться про відносини між народами чи внутрішнє примирення в суспільстві;

• Тема примирення між українським і російським народами й надалі залишається досить популярною в церковних та позацерковних колах західного світу. На жаль, подібні дискусії часто ігнорують реальність, у якій насильство з боку російського агресора продовжується, приносячи нові жертви та руйнування. Неможливо вести повноцінний процес примирення під час активної фази війни та за відсутності будь-якого бажання однієї зі сторін, яка не має ані культури визнання власних злочинів, ані культури покаяння. У такій ситуації ідея «швидкого примирення» є не лише наївною, а й жорстокою стосовно України як жертви цієї війни, оскільки вона завдає їй нових моральних і духовних страждань;

• Повна єдність у сучасному українському суспільстві є шкідливим міфом, який замовчує наявні поділи та протистояння. Для формування справжньої єдності необхідно плекати культуру діалогу та розвивати процеси примирення всередині суспільства;

• Повна єдність у сучасному українському суспільстві є шкідливим міфом, який ігнорує небезпечні поділи та протистояння. Для побудови справжньої єдності необхідні розбудова культури діалогу та процесів примирення всередині суспільства.

Єпископ спробував окреслити деякі наявні точки напруження в українському суспільстві:

• Старі політичні поділи (партії, президенти) та регіональні відмінності (Схід — Захід) і далі впливають на суспільні настрої, формуючи взаємну недовіру та підживлюючи поляризацію;

• Ті, хто виїхав за кордон, і ті, хто залишився в Україні, нерідко мають різні досвіди війни, що може створювати непорозуміння й взаємні претензії;

• Місцеві мешканці та переселенці, які втратили свої домівки, стикаються з викликами адаптації, проблемами інтеграції та упередженнями;

• Питання мови спілкування й культурної ідентичності, часом, стають предметом конфлікту, хоча водночас відкривають простір для збагачення й переосмислення української культури;

• Добровольці, мобілізовані, контрактники, заброньовані та «ухилянти» — групи, досвід і сприйняття яких у суспільстві різко відрізняються, що створює соціальну напругу;

• Ставлення до вдів і сиріт часто залишається формальним чи поверхневим, замість справжньої підтримки й включення у спільноту;

• Люди з інвалідністю та психологічними травмами (через бойові дії, полон, втрати) та їхні сім’ї потребують особливої уваги й поваги, але натомість, часто стикаються з байдужістю або стигматизацією;

• Крайнощі у суспільному дискурсі — від героїзації до зневаги — знецінюють реальний досвід воїнів та їхніх родин;

• Потреба у глибокому діалозі та систематичній праці нагадує, що справжнє примирення неможливе через популізм чи формальні відзнаки; воно потребує чесності та відповідальності;

• Простір для розмови про смерть і втрати є життєво необхідним для колективного опрацювання травм, але ця тема досі залишається табуйованою;

• Внутрішній діалог у церковних спільнотах може стати прикладом справжнього порозуміння між людьми з різних соціальних груп;

• Християнська громада має величезний потенціал як терапевтична спільнота. Вона здатна не лише надавати підтримку постраждалим, а й формувати простір для взаємного слухання та зцілення. Але такий шлях вимагає відмови від спокуси «великої церкви» й церковного популізму;

• Особливість церковної спільноти полягає в тому, що вона орієнтована на потреби людини, водночас черпаючи силу з віри в Бога — Особу, чиї можливості й компетенції перевищують будь-які людські уявлення;

• У процесі служіння церкві не варто перетворюватися на психологічний центр, адже її головне покликання — зберігати христоцентричність і духовний фокус;

• Надія, заснована на вірі в Христа, є найміцнішою опорою в мінливому світі.

Другий день конференції був присвячений переважно панельним дискусіям. Але окрім них, презентували свої думки також пан В’ячеслав Горшков, голова відділу у справах релігії Державної служби етнополітики та свободи совісті, та Геннадій Целковський, доцент кафедри богослов’я та релігієзнавства Українського Державного Університету ім. М. П. Драгоманова.

Перша панель «Церква, пацифізм та мілітаризм» об’єднала ієрархів, пасторів та богословів. У ній взяв участь пастор Київської лівобережної громади Св. Мартіна Турського Ігор Шемігон. Модерувала дискусію соціологиня релігії та аналітикиня Тетяна Калениченко, співзасновниця організації «Діалог у дії».

Наступна панельна дискусія була зосереджена на темі «Миротворча та об’єднуюча місія Церкви в українському суспільстві». Її модератором виступив Тарас Дятлик. Серед учасників були не менш шановані й авторитетні спікери, зокрема єпископ НЄЛЦУ Павло Шварц.