19 Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував.
20 Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий,
21 і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому…
22 Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали.
23 І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його.
24 І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!…
25 Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся.
26 А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас.
27 А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого,
28 бо п’ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!
29 Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх!
30 А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються.
31 Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!
(Луки 16:10-31)
Дорогі друзі! Сьогодні ми розглядаємо знамениту історію Ісуса про багатія та Лазаря. Ще з давніх-давен у християнській Церкві були суперечки: це реальна історія або просто притча. Знаменитий православний кампелятор тлумачень Феофілакт Болгарський в 11 столітті був переконаний, що ця історія – алегорія і не погоджувався з тими, хто вважав її справжньою історією. Головною підставою для цього було переконання, що лоно Авраамове – це рай, куди потрапляють старозавітні праведники після Хресної жертви або віруючі в Ісуса Христа. А до розп’яття Ісуса бідняк не міг потрапити до раю.
Ми не будемо зараз аналізувати вірування Феофілакта Болгарського, я лише згадав про нього, щоб показати, що Феофілакт, вважаючи цю історію притчею, анітрохи не сумнівався в тому, що рай та пекло справді існують, і душі мають своє свідоме буття після смерті. Нині з’явилося чимало представників християнських вірувань, які заперечують свідоме буття душі після смерті. Таких багато й у академічному християнському середовищі.
Давайте замислимося спочатку над притчами Ісуса. Чи розповідав Ісус людям у своїх притчах щось дивне, що було для них новим і незрозумілим? Звичайно, ні. Приклади, які наводив Ісус, для людей повинні були бути природними та безперечними. Тому, коли Ісус зображував людям алегорію, буквальна історія завжди була для них надійною основою міркування. Своїми історіями Ісус не вводив в оману простий народ, він завжди апелював до їх здорового глузду та фундаментальних понять. Тому, коли Ісус розповів історію про багатія і Лазаря, народ не сумнівався в тому, що буття душі, яке їм описував Ісус, є таким. Те, що рання Церква та Апостоли саме так вірили нам свідчить Ап. Павло: «Маю бажання розв’язатись і бути з Христом, бо це незрівнянно краще»(Фил. 1:23). І подібно до Ап. Павлу, Ігнатій Богоносець також прагнув зустрітися з Христом після своєї страти. Якби християнська Церква вірила б інакше, тисячі мучеників не були б настільки ревними у своєму сповіданні. І книга Об’явлення прямо підтверджує таке вірування ранніх християн.
На жаль, сучасні християни через свою світську освіту вважають себе більш розуміючими суть і сенс християнської віри, ніж апостольські учні, та й самі апостоли.
Замислимося над головним посланням Ісуса в цій притчі: бідняк виявився праведником і після смерті отримав блаженне буття. Відповідно до обітниць Закону Мойсея, праведник і його потомство повинні на землі процвітати (хоча благоденство окремо взятого віруючого було невіддільне від благоденства всього народу ізраїльського), але бідняк виявився праведником, а багатій, якого всі хвалили і вважали благословенним Богом, опинився в пеклі.
Ми не знаємо, чому праведник виявився бідним. На жаль, історія Старого Завіту знає багато випадків, коли праведники зазнавали лиха і гинули. Але історія багатія для нас дуже важлива. У наш час чомусь християни стали користатися світськими поняттями про праведне і неправедне. Якщо ти законно нажив своє багатство і в держави немає претензій до тебе, то твоє багатство вважається «праведним», а якщо ти робив щось незаконне, то «неправедним». Схоже, що багатій у притчі дотримувався такої самої думки. Але давайте замислимося: ні у Старому Завіті, ні в притчах Ісуса земні багатства ніколи не називаються праведними чи неправедними. Це лише «тлінне», те, що людина не зможе взяти з собою в потойбічний світ. Коли Ісус каже: «Збирайте собі скарби на небесах», Він говорить про добрі, праведні справи, про справи любові та милосердя.
Ісус пояснив людям, що земні багатства не є доказом того, що ти добрий в очах Бога. У чому ж багатій був неправий? Адже він не порушував Закон, можливо, давав десятину в храм (адже його всі поважали), можливо, навіть любив своїх батьків і явно не порушував 10 заповідей. Відповідь завжди лежала біля дверей цього багатія. Весь Закон можна було звести до двох заповідей, як цьому навчав не тільки Ісус, а й відомий фарисейський учитель Гамаліїл: «Полюби Господа, Бога твого… і свого ближнього, як самого себе». Як бачимо, багатій, насправді, нехтував Законом, коли він нехтував ближнім. І у своїй зневазі Лазаря багатій ніколи не каявся. Цей принцип є справедливим для всіх віруючих. «Ми створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог дав нам виконувати»(Еф. 2:10). І вірує не той, хто не чинить гріха, а той, хто робить добро. Ми віримо для того, щоб виконувати волю Божу, а не для того, щоб не робити нічого доброго чи поганого.
У цій історії Ісус також дає всім велике попередження, що люди не виправдаються тим, що їх не переконали. Ісус відповів багатієві, що у його братів є Святе Письмо, якому вони повинні вірити і ніщо не може бути більшим за це свідчення. А нам Ісус каже: «Той, хто відкидає Мене і не приймає слів Моїх, має суддю собі: слово, яке Я говорив, воно буде судити його в останній день»(Ів. 12:48).
Дорогі друзі! «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать», не будемо звеличуватися над словами нашого Господа, не будемо вважати себе мудрішими за Апостолів, «упокоримося під міцну руку Божу», прославимо Господа від щирого серця, тоді скуштуємо, що «благий Господь». І тоді «благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і спілкування Святого Духа»точно перебудуть із нами. Амінь!
Пастор Владислав Цеханович