Підходять до нього Яків та Іван – Заведеєві сини. Кажуть Йому: Учителю, хочемо, щоб ти нам зробив те, про що проситимемо тебе. Він сказав їм: А що хочете, щоб я зробив вам? Вони сказали Йому: Зроби нам так, щоб один праворуч тебе, а один ліворуч сиділи ми у твоїй славі. Ісус же сказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи можете пити ту чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещуся? Вони сказали Йому: Можемо. Ісус же сказав їм: Чашу, яку я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким я хрещуся, будете охрещені. Але щоб сісти праворуч мене, чи ліворуч, не мені вам це дати, а тим, кому це приготовлено. Почувши це, десятеро почали нарікати на Якова та Івана. Ісус же, покликавши їх, каже їм: Знаєте, що ті, кого вважають володарями народів, панують над ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так буде у вас. Але якщо хто хоче бути великим, хай буде вам слугою. Якщо хто з вас хоче бути першим, хай буде для всіх рабом. Бо й Людський Син не прийшов, щоб послужили Йому, але щоб самому послужити, віддати свою душу як викуп за багатьох. (Євангеліє від Марка 10:35-45)
Благодать вам і мир від Бога, нашого Батька й Господа Ісуса Христа. (Jub Філ.1:2)
Джордан Пітерсон, один із найвідоміших консервативних мислителів сучасності – великий прихильник ієрархій у людському суспільстві. У своїй книзі «12 правил життя» обґрунтовував їхню необхідність біологією. Як ілюстрацію він використав лобстерів – великих морських ракоподібних, які вважаються делікатесом, та їх боротьбу за територію. У «12 правилах життя» Пітерсон постійно проводить паралелі між лобстерами та людьми: «з лобстерами нас ріднять не лише поведінку та досвід. Навіть базова нейрохімія у нас однакова…», а «принцип „переможець отримує все” у світі лобстерів працює так само, як у людських суспільствах».
І з Пітерсоном важко не погодитися. Справді, життя багатьох людей досі в тій чи іншій мірою пов’язане з боротьбою за ресурси: владу, гроші, секс, а для цього потрібно зайняти місце в ієрархії якнайвишче, знищуючи і принижуючи своїх конкурентів і вискочок.
Навіть на рівні держав це продовжує працювати. Є невелика група країн, яким можна все, а є решта, яких ті прагнуть підкорити своїй волі. Багато в чому саме з цим пов’язано те, що путінська Росія вирішила напасти на Україну – в його очах ми просто вискочки, яких треба поставити на місце і підпорядкувати собі, а якщо не вдасться – то знищити.
Ісус визнає цю реальність: «Знаєте, що ті, кого вважають володарями народів, панують над ними, а їхні вельможі утискають їх» (Мар.10:42). Відносини ієрархії та домінування були добре знайомі Його учням.
Але важливо розуміти, що такий стан речей – результат гріхопадіння. Ієрархія між людьми з’явилася як результат прокляття, коли Господь сказав Єві «до твого чоловіка ти звертатимешся, і він над тобою пануватиме» (Буття 3:16). Ієрархії між людьми немає в початковому Божому задумі: ми всі і чоловіки і жінки, і дорослі і діти, і місцеві та приїжджі – створені за Його образом і подобою і тим цінні в його очах. І також у Його очах, як ото написано: Нема праведного жодного, нема тямущого, нема того, хто шукає Бога. Всі збилися з дороги, стали непотрібними; нема того, хто чинить добро, нема жодного. Їхнє горло – то гроб відкритий; своїми язиками кажуть неправду; отрута зміїна на їхніх губах. Їхні вуста повні прокляття та гіркоти; їхні ноги швидкі, щоб проливати кров; на їхніх дорогах – руїни й нещастя; а шляхи миру їм не відомі. Нема Божого страху перед їхніми очима. (Рим.3:10-18).
І ця ієрархія, де сильні принижують слабких, багаті – бідних, чоловіки – жінок, великі держави – маленькі – це свідчення того, що світ влаштований неправильно. Ієрархії дійсно приносять певну користь і порядок, стримуючи людей від остаточного перетворення на звірів та кривавих воєн усіх проти всіх за найкраще місце під сонцем. Але вони ж принижують людську гідність і завдають постійних страждань тим, хто перебуває на нижчих щаблях.
Іоанн та Яків підходять до Ісуса з проханням поставити їх на найвищі місця в ієрархії. Вони сподівалися, що після Його блискучої перемоги над римськими окупантами та різного роду колабораціоністами, таких як первосвященикі Єрусалимського Храму, вони зможуть пожинати плоди своєї вірності Ісусові, насолоджуючись владою та тим, що вона приносить.
У відповід Ісус питає їх: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити ту чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещуся?» Іншими словами: чи готові ви пройти той самий шлях, що і Я?
Вони самовпевнено відповіли: «Можемо».
Ісус же сказав їм: «Чашу, яку я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким я хрещуся, будете охрещені. Але щоб сісти праворуч мене, чи ліворуч, не мені вам це дати, а тим, кому це приготовлено». Тобто «Так, – каже Ісус. – Вам доведеться пройти такий самий шлях, що й мені. Але щоб ваше бажання втілилося в життя, вам потрібно бути особливим чином підготовленими». У чому полягає ця підготовка?
Коли прохання Іоанна та Якова стало відоме іншим учням, ті, природно, розлютилися. Кожен із них мав свої амбіції, всі хотіли зайняти найвище місце при дворі у перспективного претендента на царський престол. Як ті лобстери, які виборюють найкращу територію на дні океану.
Ісус реагує на такі настрої короткою промовою, в якій викладає Конституцію Свого Царства: «Знаєте, що ті, кого вважають володарями народів, панують над ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так буде у вас. Але якщо хто хоче бути великим, хай буде вам слугою. Якщо хто з вас хоче бути першим, хай буде для всіх рабом. Бо й Людський Син не прийшов, щоб послужили Йому, але щоб самому послужити, віддати свою душу як викуп за багатьох».
«Не так буде у вас» – Ісус рішуче відкидає насильство та егоїстичні бажання, в якості основи для Свого Царства. Він відкидає ієрархії цього світу. Натомість він закладає в фундамент самозречення заради служіння іншим. Це цінність, яка абсолютно протилежна прагненням тих, хто хоче влади та впливу. При цьому Ісус не відкидає здорових амбіцій. «Хочеш бути великим у Царстві? Будь ласка! Для цього тобі треба слідувати за Мною шляхом самозречення заради того, щоб служити людям. Аж до смерті». Це було несподіване революційне вчення. І згодом у тій чи іншій формі Ісус неодин раз повторював цю думку учням, але лише після розп’яття і воскресіння до них нарешті дійшов урок.
Англійський богослов Ніколас Томас Райт пише у своїй книзі, присвяченій розп’яттю Христа: «Подібно до вбивства Юлія Цезаря приблизно за 70 років до того, розп’яття Ісуса знаменує закінчення однієї епохи і початок іншої. Перші ж послідовники Ісуса бачили в Його розп’ятті дещо більше. Вони бачили в ньому не просто найважливішу подію в людській історії, а й у всій історії стосунків між Богом та світом. Вони вірили, що через цю подію єдиний істинний Бог раптово і рішуче розпочав здійснення свого плану спасіння світу. Цей день став для них початком революції».
Апостол Павло в листі християнам Коринфа описує і її остаточну мету: « а потім – кінець: коли передасть царство Богові й Батькові, коли знищить усяку владу і всяке панування та силу. Бо йому належить царювати, доки не покладе всіх своїх ворогів йому під ноги. Останній ворог, який буде знищений, – це смерть» (1 Кор 15:24-26). Смерть – головний тиран, перед яким безсилі всі, на якій би щабелі ієрархії вони не знаходилися. Інші тирани цього світу перед її обличчям прагнуть увійти в історію, завершити свою «історичну місію» задля здійснення якої мають гинути та страждати тисячі людей. Але на Цар вступив зі смертю в бій і переміг її. Наша християнська надія на те, що і смерть, і всі ієрархії цього світу будуть знищені і нове Царство остаточно переможе, «на землі, як і на небі». Переможець отримає все. Але переможець – це сам Бог!
Церква – це революційна організація. Не тому, що ми прагнемо влаштовувати перевороти та захоплювати владу. Насправді все набагато серйозніше. Ми підриваємо корінні засади суспільства, в якому ми живемо. У суспільстві, де все ґрунтується на насильстві та придушенні, ми будуємо альтернативну систему, перевернуту піраміду цінностей – де найбільші та найвпливовіші, ті – хто віддає своє життя заради служіння іншим.
Розп’яття Христа показує нам, що ми не лобстери і наше покликання – не жити задля забезпечення своїх інтересів, принижуючи інших. Але ми – образ і подоба Бога. Бога, який навіть у найважчі часи, коли здається, що немає жодної надії, любить нас і служить нам.
І Божий мир, що перевищує всякий розум, хай береже ваші серця і ваші думки в Ісусі Христі. (Jub Філ.4:7) (Амінь!)
Олександр Жакун, диякон Громади Святого Павла (Одеса)