Продовжуємо публікувати переклад документу “Церква і Ізраїль” Спільноти Протестантських Церков Європи, розробленого в 2001 році провідними теологами задля прояснення боголовського досвіду різних Церков та використання в діалозі з представниками юдаїзму.
Ізраїль і Церква в християнській доктрині Самоодкровення Бога Ізраїля в Ісусі Христі та запевнення, дане Святим Духом, є основою і предметом християнського визнання віри. Тому Церкві необхідно теологічно визначити свої відносини з Ізраїлем. Християнське вчення викладає зміст одкровення у Христі. Саме останнє дає нам змогу побачити витоки віри та церкви в акті Божого обрання, яке почалося з обрання Ізраїлю. Оскільки ця дія Бога є основою нерозривного зв’язку Церкви з Ізраїлем, цей зв’язок має й надалі залишатися проблемою християнської доктрини. Наступний розділ цього дослідження спробує це продемонструвати. Відповідно до природи християнської віри, ми спочатку розглядаємо концепцію об’явлення Бога Ізраїля в Ісусі Христі (2.1.).
2.1. Одкровення Бога Ізраїля в Ісусі Христі
2.1.1. Християнська віра розуміє об’явлення у Христі як вирішальний акт Божого обрання (Гал. 4:4; Євр. 1:1-4). Християни вірять і свідчать, що служіння Христа є остаточним дійсним актом Божого об’явлення; тому вони бачать в цьому «есхатологічну подію» (пор. 2 Кор. 6:2). Вони визнають, що Бог, Творець, присутній і діє у світі у Святому Дусі. Дух здійснює спасіння спільноти з Христом і, таким чином, з Творцем і всім створінням через проповідь і звершення таїнств. Християни з нетерпінням чекають парусії, другого пришестя Христа як Судді світу, щоб завершити всю історію.
2.1.2. Віра в об’явлення Бога у Христі пов’язана з історичною подією. Досвід Пасхи відкриває Розп’ятого як Воскреслого (1 Кор. 15:5-8; Лк. 24:34), Того, Хто був піднесений до Бога (Флп. 2:9). Віруючих захоплює істина, що Боже правління вже впливає на сьогодення в Ісусі Христі (1 Кор. 15:25-28; пор. 2 Кор. 4:6). У світлі пасхальних подій віра визнає, що свідчення життя Христа, довершеного на хресті, є сповненням центрального очікування Ізраїлю. Бог встановлює своє царювання. Отже, об’явлення Бога в Христі передбачає попередні події обрання та об’явлення, підтверджує, поглиблює та розширює їх.
2.1.3. «Новий Заповіт» (1 Кор. 11:25), встановлений Богом у служінні Христа, розглядається в контексті завітів, про які свідчить Святе Письмо Ізраїлю; Християни вірять, що це остаточне, неперевершене діяння Бога для народу Ізраїлю та для людей зі світу народів. Таким чином, віра в Боже самоодкровення в служінні Христа передбачає підтвердження та зміцнення попередніх Божих одкровень. Боже зобов’язання перед створіннями в угоді з Ноєм (Бут. 8f) залишається дійсним і незмінним. Так само дійсним і незмінним є Боже обрання, за допомогою якого народ Ізраїлю був створений і збережений, і за допомогою якого йому було призначено його роль у народах і для народів, у завіті з Авраамом (Бут. 15:7-18; 17:1-16) і угоду, укладену з Ізраїлем на Синаї (Вих. 24:1-11; 34:1-28). У християнському розумінні це підтвердження завіту водночас передбачає оновлення, яке його поглиблює та розширює. Посилаючись на старозавітне розуміння, що Бог сам здійснює справедливість (пор. Бут. 15:6), завіт поглиблюється в тому сенсі, що Бог здійснює справедливість, яка Йому прийнятна, примиряючи грішників із Собою у Христі (ІІ Кор. 5:19-21). Оновлення завіту розширює його в тому сенсі, що оновлений Божий завіт відкритий «кожному, хто має віру, перш за все юдеєві, а потім і греку» (Рим. 1:16).
2.1.4. Визнання «Бог у Христі примирив світ із Собою» містить у собі визнання особи Ісуса як «Христос» і «Син Божий» і як втілення творчого Слова Божого (Ін. 1:14). Цей зміст віри в Ісуса Христа виражається у визнанні того, що Ісус є «справжній Бог і справжня людина» (vere Deus – vere homo). Це визнання зберігає зміст віри у втілення лише тоді, коли «став справді людиною» безпосередньо й нероздільно включає «справді євреєм». Не будь-яка людина, а саме ця людина – єврей за походженням, член ізраїльського народу, нащадок роду Давида – була явлена на Великдень як Христос, Син Божий. Коли Бог відкриває Ісуса, єврея, як правдивого свідка приходу Божого царювання, це свідчить про те, що цей зв’язок з Ізраїлем остаточний.
2.1.5. Втілення передіснуючого Сина Божого в члені народу Ізраїлю виражає зв’язок Бога з Ізраїлем. Тому християнська віра не може розглядати це як простий історичний збіг. Дійсно, історія, яка веде до Божого самооб’явлення у Христі, є історією Бога з Ізраїлем і з жодним іншим народом.
2.1.6. Тому це правда, що особливий зв’язок між Церквою та Ізраїлем, який є наслідком служіння Христа, є нерозривним, оскільки обрання Ізраїлю є частиною історії Єдиного Бога, який об’явився у Христі. Але також правдою є те, що з точки зору віри в Христа обрання Ізраїлю народом Божим не залишилося в минулому і тому не може бути сприйняте як недійсне чи застаріле. Разом з Павлом можна сказати, що обітниці Ізраїлю були підтверджені cлужінням Христа (ІІ Кор. 1:20) і водночас поглиблені та розширені (Гал. 3:6-18).
2.1.6.1. Чи означає це, що акт Божого обрання для Його народу Ізраїля продовжує бути дійсним, хоча Ізраїль не приймає свідчення про Боже одкровення у Христі? І як тоді слід розуміти цю постійну чинність? Для християнського способу говорити про Бога відповідь на це питання має вирішальне значення, оскільки тут йдеться про те, чи Бог залишається вірним собі.
2.1.6.2. Пророча обітниця сподівається, що Бог «створить нове небо й нову землю» (Іс. 65:17). Ця пророча обітниця міститься й підтверджується в 2 Петра 3:13: «Ми маємо Його обітницю, і чекаємо нових небес і нової землі, на яких живе праведність». Провидець Одкровення Івана, як і пророк в Іс. 65:17-25, пов’язує цей погляд на новий світ із видінням Нового Єрусалиму; однак він додає, що в цьому Божому місті не буде храму, «бо його храм — Господь Бог Вседержитель і Агнець» (Одкр. 21:22). Отже, християни, як і євреї, з нетерпінням чекають сповнення пророчої обітниці про Боже майбутнє та його майбутній світ. Але вони розуміють це виконання як досконалість спасіння, яке почалося в одкровенні Христа.
2.1.7. Отже, зрозуміло, що об’явлення Бога в Христі дає християнській вірі підстави чіплятися за свідчення про об’явлення та істину, які містяться в Святому Писанні Юдаїзму, і читати, розуміти та тлумачити ці Писання у світлі Об’явлення в Христі. Отже, саме об’явлення в Христі формує основу для специфічно християнського розуміння ізраїльського Святого Письма (2.2.) і для християнської концепції Бога, яка випливає з нього (2.3.)